Стаття кандидата історичних наук, завідувача науково-експозиційного відділу новітньої історії Волині Волинського краєзнавчого музею Богдан Зек, опублікована у журналі Національної спілки краєзнавців України «Краєзнавство» (2019. – № 4. – C. 59–68)

У науковому збірник „VIR BIMARIS. Від Куявського гнізда до Причорноморських степів. Студії з історії Балтійсько-Понтійського міжмор’я, присвячені професору Олександрові Коську” (Poznań, 2019 – Том 5) відділу Праісторії Центрально-Східної Європи Інституту археології Університету імені Адама Міцкевича в Познані (Республіка Польща) опублікована стаття провідного наукового співробітника Волинського краєзнавчого музею Григорія Охріменка (у співавторстві) „Імовірні шляхи сполучення Західної Волині та Волинського Полісся за доби бронзи”.

   1 серпня 2014 року виповнилося 35 років від того дня, коли завідувачем Колодяжненського літературно-меморіального музею стала Віра Михайлівна Комзюк, скромна вчителька історії та географії Дольської восьмирічної школи Любешівського району, корінна жителька Колодяжного. На той час – 1 серпня 1979 року – це була її єдина перевага перед іншими претендентами, але саме відтоді починається її біографія – лесезнавця, музеєзнавця, почесного краєзнавця, заслуженого працівника культури України (1994 р.), лауреата обласної премії «Одержимість» (1996 р.), кавалера відзнаки Президента України «Орден княгині Ольги» ІІІ ступеня (2009 р.), лауреата премії імені академіка Петра Тронька (2013).

   Завжди хочеться сказати добре слово про людей-подвижників, працелюбів. Вони є в різних сферах діяльності, працюють поруч з нами, маючи чітку громадянську позицію, чесно і віддано виконуючи свій професійний обов’язок. До цього звикаєш і ніби й не помічаєш. Таких людей не треба хвалити, адже вони сприймаються цілісно, іншими їх не уявляєш і лише при якійсь нагоді, як от ювілей, більш детально придивляєшся й оцінюєш. Хочу сказати добре слово про свого колегу художника-реставратора Анатолія Квасюка, завідувача реставраційною майстернею Волинського краєзнавчого музею, який більше 30 років життя віддав реставрації пам’яток.

   Друга половина 1960-х – перша половина 1980-х років – складний і дуже суперечливий період у розвитку українського театрального мистецтва та української культури загалом. Саме на ці роки припадає період наполегливого, майже маніакального мусування брєжнєвсько-сусловської концепції розквіту, зближення та злиття всіх народів СРСР в одну нову «історичну спільність» – радянський народ. Тобто, в перспективі українська нація мала зникнути як самодостатня спільнота, розчинившись в «радянській», а по суті – в російській.

   Традиції виготовлення писанок до Великодня сягають своїми витоками далеких часів. На Волині розписують писанки та створюють крашанки здавна, однак в кожному краї впродовж років склались свої особливості у композиційному вирішенні, техніках та колірній гамі. Сьогодні писанкарство набуває ознак мистецтва, а кожний майстер прагне вкласти у писанку власні творчі смаки, частиночку своєї душі та бажань. Найкраще репрезентують писанкарство Волині більше 2,5 тисяч писанок, що зберігаються у фондах Волинського краєзнавчого музею.

   Музеї відіграють важливу роль у збереженні, вивченні і популяризації історико-культурної спадщини. У 2014 році виповнюється 85 років від часу заснування Волинського краєзнавчого музею. Передісторія музею розпочалася у 1920-х роках, коли в середовищі інтелігенції Західної Волині визріла думка про необхідність організації музейних закладів на теренах тодішнього Волинського воєводства Другої Речі Посполитої.

   Історія атрибуції пам’яток сакрального мистецтва у збірці Музею волинської ікони пов’язана з історією формування самої колекції. У минулому 2013 році музей відмітив свій 20-літній ювілей, можна сказати, що по віку музей належить до молодого покоління музеїв України. За останні десятиліття фондосховище музею поповнилося багатьма пам’ятками давнього малярства, які привернули увагу дослідників.

   Вивчення ужиткових тканин (настільниць і скатертин) речової групи Р2 є продовженням дослідження музейної збірки етнографічних пам’яток. В цій групі, окрім найдавніших класичних зразків, зберігаються експонати, які характерні для інших областей України та речі фабричного виробництва.

   Розташована в межах сучасної Польщі територія поміж річками Західний Буг та Вепр із назвою Холмщина була етнічною українською землею, складовою частиною історичної Волині.