|
Тамара Левицька
З історії створення і діяльності Художнього музею у Луцьку
Художній музей у Луцьку – скарбниця духовних
багатств, осередок мистецького життя і дійовий культурно-науковий центр Волині.
Вперше питання створення загальнодоступного
міського художнього музею було порушено у 1930-ті роки шанувальниками старовини
й мистецтва.1 У 1965 році уже в умовах Радянської України питання
про музей порушив директор Волинського обласного краєзнавчого музею Анатолій
Каліщук.2 У „Доповідній записці”, адресованій бюро Луцького міського
комітету Комуністичної партії України, він констатував, що у музеї знаходиться
біля 400 картин, проте експонується лише 25 полотен в одній невеликій кімнаті.
Решта цінних творів зберігається у фондосховищі в дуже поганих умовах.
Тільки через 8 років, 6 листопада 1973 року,
було відкрито в окремому приміщенні першу експозицію картинної галереї (нова
назва – Художній музей у Луцьку – з 1998 року). Її розмістили в одноповерховому
будинку колишньої повітової канцелярії і шляхетських судів, збудованому в 1789
році на руїнах княжого палацу Луцького замку – видатної пам’ятки архітектури і
історії XIV століття. Тоді, у 70-ті роки минулого століття, музей зазнав
шаленого туристичного буму. Більше музейні зали не бачили такої кількості відвідувачів,
екскурсантів. Музей працював щодня, крім понеділка, з 10-ї до 18-ої години.
Вартість за вхід складала 10 копійок, для учнів – 5 копійок. Екскурсійне
обслуговування проводилось безкоштовно.
В основу експозиції художнього музею була
покладена колекція творів зарубіжного і вітчизняного живопису, графіки,
скульптури з фондових і приватних збірок. Сюди ж митці Волині передали низку
власних робіт.
Найбільш цінним і відомим є зібрання
західноєвропейського і польського малярства XVII – початку XX століття, куди
входять полотна таких уславлених майстрів пензля, як фламандець Франс Снейдерс,
іспанець Хосе Рібера, італійці Маньяско і Франческо Лондоніо, австрійці Йозеф
Грассі і Генріх Гольпейн, французи Нікола Пуссен, Жак Куртуа (Бургіньон), Арі
Шеффер, німці Франц Вінтерхальтер і Фріц Гуммель, поляки Ян Матейко, Леопольд
Лефлер, Войцех Коссак, Юзеф Брандт, Януарій Суходольський, Володимир Тетмайер,
Петро Михайловський. Картини цих митців в Україні налічуються одиницями.
Великий інтерес також становлять твори російських
і українських митців другої половини XIX — першої третини XX століття. Тут
полотна знаменитих мариністів Івана Айвазовского і Руфіна Судковського,
жанровий живопис Лук’яна Попова і Кирила Лемоха, міські краєвиди Гаврила
Остапенка, пейзажі Володимира Орловського і Фотія Красицького.
Багата і різноманітна колекція творів
уродженця Волині, випускника Санкт-Петербурзької Академії мистецтв Андроника
Лазарчука. Тут картини ранні і зрілі, з жанровими сюжетами, портрети,
автопортети, пейзажі. Це золотий фонд музею, класика української
образотворчості кінця XIX - початку XX століття.
Фрагментарно, нечисленними, але цікавими
творами скульптура в залах музею супроводжує розвиток живопису. Представлено
кілька станкових портретних робіт (портрет композитора Фредерика Шопена, Папи
Римського Пія X), жанрові і релігійні композиції, виконані в гіпсі, бронзі,
мармурі і алебастрі.
У 2003 році, до ювілею музею, було створено
нову експозицію українського портрета XVI - XVIII століття. Ядро її склала
збірка творів, що походить із родового замку князів Радзивіллів в Олиці.
Полотна родинно-меморіальної портретної галереї дуже різні за художнім рівнем,
виконані здебільшого невідомими або ж придворними художниками клану Радзивіллів
(Б.Зіневич, К.Геске). Деякі твори видають руку майстрів західноєвропейського
вишколу (портрет героя багатьох літературних творів князя Кароля Радзивілла
(Пан Коханко), парні портрети жінки з орденом Яна Непомука і віленського
воєводи Михайла Радзивілла).
У дні святкування 30-ліття музею також були
відкриті зали мистецтва Волині другої половини XX століття. Масштабність теми
дозволила авторам поєднати те, що не поєднується, зримо представити зв’язок
часів і поколінь, діалог епох і індивідуальностей, не протистояння, а мирне
сусідство реалістичних традицій з мистецтвом авангарду. Ідея цього проекту
визріла давно, на жаль, зреалізувати її раніше з певних причин не вдавалося.
Задумувалась вона як постійна експозиція мистецтва нашого краю минулого
століття і охоплювала період від „відлиги” до перебудови, а також роки
незалежності України. В одному експозиційному просторі опинилися майстри
живописної традиції, творчість яких уже стала класикою українського малярства –
К.Якубек, О.Байдуков, Г.Чорнокнижний, О.Вольський – і вільне від офіційних
замовлень мистецтво О.Валенти, „суворий стиль” невтомного мандрівника О.Шмакова
і андеграунд М.Кумановського, безпредметне малярство К.Борисюка і полістилізм
80-х, 90-х років минулого століття. В експозицію також були включені роботи,
отримані в дар від авторів, нащадків, колекціонерів, що значно розширило
загальну картину мистецтва Волині в
зібранні музею.
Перші кроки молодого музею були пов’язані з
іменем художника і педагога Олександра Коленка, який його очолював трохи більше
року.
Видатна роль у подальшому становленні і
формуванні колекції музею належить Миколі Черенюку, художнику, досліднику,
багатолітньому завідувачу, справжньому подвижнику музейної справи, людині, яка
розуміла завдання музею і працювала на перспективу. Період, в який керував
художнім музеєм Черенюк, – це велика сторінка в його (музею) історії. Він зібрав і виховав колектив ентузіастів,
спонукав їх до наукової і збиральницької роботи. У питанні формування
мистецьких колекцій дотримувався комплексного підходу. Робота по комплектуванню
фондів і реставрації була визнана пріоритетною.
У різні
часи музей очолювали: Олег Сидор, Антоніна Лініченко, Тамара Левицька,
Зоя Навроцька.
Найбільш важливою подією в житті картинної
галереї 1980-х було формування колекції творів давнього українського мистецтва,
початки якому були покладені ще у 1960-ті роки краєзнавцями Й.Струцюком і
О.Ошуркевичем. Проведені спільно з відділом історії релігії і атеїзму наукові експедиції дали багатий
ужинок: понад 1000 експонатів, серед яких стародруки, скульптура, декоративна
різьба, металопластика, твори волинського іконопису XV-XVIII століть.
Багато зусиль також доклали наукові
працівники – Войницька Л., Левицька Т., Хабло С., Черенюк М., – аби зібрати
зникаючи скарби народного мистецтва (15000 одиниць збереження: вишивка,
ткацтво, кераміка, вироби з дерева). Ці збірки значно доповнили музейні
колекції, на основі яких утворено два нових підрозділи Волинського краєзнавчого
музею – відділ етнографії і народних промислів (1989 р.) та Музей волинської
ікони (1993 р.).
Інший напрямок збиральництва – комплектування
колекції роботами професійних майстрів сучасного українського образотворчого
мистецтва. Тут чимале місце займають кращі твори волинських художників різних
поколінь. На сьогодні основні фонди – живопис – 988, графіка – 903, скульптура
– 69 – налічують біля двох тисяч одиниць зберігання.
На формування музейного зібрання впливає
багато чинників: інфляція, політична ситуація, політика в галузі мистецтва,
смаки чиновників тощо. Все це не на користь колекції. „Історією втрачених
можливостей” можна назвати той факт, що поза музеєм опинилися пропоновані свого
часу для закупки твори визначних майстрів пензля таких, як Г.Світлицький,
І.Труш, М.Глущенко.
Нині ця проблема – проблема подальшого формування
зібрання – одна з найболючіших. Колекція поповнюється лише за рахунок окремих
дарунків волинських митців. Планомірна ж робота по комплектуванню зібрання не
ведеться. Кошти на це не передбачені.
1983-1987 роки – найдраматичніший період в
історії музею. Вольовим рішенням його переводять з Луцького замку в сире
непристосоване приміщення по вулиці Шопена, 20А. Спроба колективу наукових
працівників протистояти злочинному рішенню, вберегти зібрання від руйнації
зазнала краху. Унікальні твори, які потрапили в умови майже 100% вологості
(90-95%) і температури, що ледь сягала +7°, +9°С руйнувались на очах.
Експозицію довелось демонтувати і на довгі 4 роки скласти картини в актовому
залі краєзнавчого музею. Восени 1987 року музей повернувся на своє початкове місце.
Тут не тільки комплектували фонди, вивчали колекцію, дбали про реставрацію,
вели науково-атрибуційну роботу; водночас проводилась інтенсивна виставкова
діяльність, підтримувались контакти з колекціонерами і музеями країни.
З часу створення музей став центром
мистецького життя краю. Лучани і гості міста впродовж багатьох літ мають змогу
знайомитися з творчістю багатьох вітчизняних і зарубіжних митців. Тут щороку
організовуються художні колективні і персональні виставки, виставки
професійного і народного мистецтва, пересувні і з фондових матеріалів.
Значною подією в культурно-мистецькому житті
міста були персональні виставки Олени Кульчицької, Івана Труша, Олександра
Канцерова, Андроника Лазарчука, Альфонса Мухи, Івана Хворостицького; сучасних
майстрів: Олександра Данченка, Григорія Гавриленка, Костянтина Ломикіна,
Зеновія Кецала, Миколи Глущенка, Марії Приймаченко, Тамари Гордеєвої, Петра
Гулина.
Своє 70-ліття відсвяткував на Волині наш
земляк, відомий у світі польський художик-модерніст Едвард Красінський
виставкою-інсталяцією „Нарешті в Луцьку”.
Запам’яталися лучанам виставки
західноєвропейської гравюри XV –XVII століть із зібрання Державного Ермітажу
(Санкт-Петербург), живопису із приватної колекції Юлія Невзорова (Москва),
народного мистецтва Гуцульщини (Коломия), мистецтва країн Далекого Сходу
(Київ), польського плакату ART-DECO (Львів); виставки російського живопису
другої половини XIX – початку XX століття із зібрання Київського музею
російського мистецтва (експонувалися твори Куїнджі, Крамського, Тропініна,
художників „срібного віку” російської культури).
Цікавими були експозиції виставок
„Врятовані цінності” і „Волинська ікона
XVI-XVIII ст.”, які в часи перебудови відкривали глядачам невідомий пласт
давньої живописної культури краю.
Значний інтерес проявили глядачі до
тематичних виставок із фондових зібрань: „Тарас Шевченко і його доба”,
„Графічні портрети родини Радзивіллів”, „Волинь очима художників 1920-х – 30-х
років” та інші.
Резонансними
стали виставки-акції: „Врятуймо красу!” – виставка полотен старих
майстрів, що потребують негайної реставрації, і „Не хлібом єдиним...” –
виставка творів образотворчого мистецтва, переданих в дар музею колекціонерами
і художниками міста.
Музей популяризує досягнення творчого доробку
сучасних місцевих майстрів. З успіхом експонувалися твори Олександра Байдукова,
Тетяни Галькун, Карела Якубека, Петра Собка, Миколи Черенюка, Богдана
Ясинського, Миколи Кумановського і багатьох інших (Всього — більше 200 виставок). З поміж численних художніх
виставок, що їх музей влаштовував протягом останніх років, „Художник про
художника і про себе” – виставка унікальна. Вона об’єднала під одним дахом
митців Волині кінця XIX – початку XXI століття, тих, чия творчість уже належить
історії, і тих, хто тільки робить свої перші кроки у мистецтві. Вона рекордна і
за кількістю експонатів – 150 одиниць
зберігання.
У музеї організовуються вечори класичної
музики, зустрічі молоді з художниками. У Художньому музеї Луцька працюють люди,
закохані у свою професію. Вони бережуть, примножують мистецькі скарби, широко
їх пропагують і роблять надбанням наступних поколінь.
Література:
1. В.П’ясецький. Волинський регіональний музей. Плани, дійсність,
перспективи // Волинський музей: історія і сучасність. Науковий збірник. Випуск
3. Луцьк-2004, С.116.
2. Володимир Гика. Історія Волинського краєзнавчого музею мовою
архівних документів // Там само. С.45.
______________________________
Минуле і сучасне Волині та Полісся : Луцька міська громада: історія,
традиції, люди : матеріали XXVI Волин. обл. наук.-іст.-краєзн. конф., присвяч.
16-й річниці Незалежності України, 510-ій річниці надання м. Луцьку
Магдебурзького права і 390-ій річниці створення Луцького православного
братства. – Луцьк, 2007. – Вип. 26. – С. 130–132.
|