Друга половина ХІХ — початок ХХ ст. започаткували новий етап у розвитку музейної справи в Російській імперії. Головна його особливість полягала в посиленні провідної ролі вчених, наукової інтелігенції та зацікавлених підприємців у створенні та діяльності столичних і провінційних музеїв, а також в організації нового типу незалежного загальнодоступного музею, що мав розвинуту систему громадських зв’язків, із спеціальною направленістю на просвітництво, поширення наукових знань. Ще однією важливою особливістю розвитку музейництва в цей період була організація потужної мережі місцевих музейних установ.

Вагомий внесок у розвиток музейних закладів, які діяли на Волині, зробили члени Московського археологічного товариства. Характеризуючи у своєму виступі на VII Археологічному з’їзді в Ярославлі 1887 р. стан справ з провінційними музеями в імперії, голова Московського археологічного товариства П. С. Уварова зробила чи не найпершу спробу класифікувати місцеві музеї того часу, розділивши їх за типами: університетські колекції, зібрання наукових товариств, колекції, зібрані при реальних училищах і гімназіях, давньосховища, зібрання архівних комісій, музеї при наукових товариствах, губернські урядові музеї, музеї статистичних комітетів, приватні збірки і колекції, губернські обласні і земські музеї [5, 105].

Значна роль в організації місцевої мережі музеїв надавалась приватній ініціативі. У створенні музейних установ місцеві аматори орієнтувалися на приклад організації музеїв у Західній Європі, де домінували (особливо в Німеччині і Франції) два головні їхні види: наукові та художні. Перші – це переважно археологічні, історичні, історико-археологічні та природничо-історичні заклади. Другі – художньо-археологічні і художньо-промислові музеї. На початок ХХ ст. у Росії функціонували також торговельно-промислові, педагогічні та меморіальні музеї [3, 401–404].

Більшість тодішніх музейних закладів мали змішану форму: поряд з археологічними та іншими історичними пам’ятками в одному й тому ж приміщенні зберігалися та експонувалися природничо-історичні, художні колекції тощо. Такі заклади виконували насамперед функції накопичення та експонування різноманітних пам’яток. У своїй переважній більшості це були музеї у сучасному розумінні, котрі наразі мають чітку систему виявлення, нагромадження, добору, збереження, вивчення та творчого використання різного роду старожитностей.

Зародження і становлення музейних закладів у Наддніпрянській Україні відбувалося у загальному руслі розвитку музейної справи в Російській імперії. У цей час переважна більшість вітчизняних музеїв зосереджувалась при церковних закладах і мала відповідний напрямок своєї діяльності. Накопичувати, зберігати та вивчати т. зв. "світські” пам’ятки матеріальної культури повинні були новостворені наукові товариства та краєзнавчі музеї. Один із учасників Московського археологічного товариства – М. Ф. Біляшівський з цього приводу зазначав, що "... фундація місцевих товариств і музеїв... з одного боку об’єднали б наукові сили, надали б спільний напрямок справі, зайнялися б збиранням та збереженням пам’яток старовини, з іншої — збудили б інтерес до них у суспільстві...” [2, 52–53].

Першим в Україні приватним краєзнавчим музеєм світського спрямування став Городоцький музей Волинської губернії, заснований 25 листопада 1896 р. Його експозиція висвітлювала історію регіону і була розрахована на масового відвідувача. Завдяки діяльності Московського археологічного товариства він став справжньою науковою установою. У Волинській губернії працювали на той час музеї у Володимирі-Волинському та Житомирі. Проте займалися вони переважно вивченням пам’яток церковно-археологічної старовини та іконопису. Створення обласного музею в даному регіоні зумовлювалося як економічними так і суто науковими потребами. Насамперед, відчувалася потреба в розширенні виробництва продукції з місцевої сировини на базі традиційних кустарних промислів, щоб конкурувати, а потім витіснити дорогі з Росії західноєвропейські вироби. Для визначення напряму промислів на традиційній основі потрібно було створити науково-дослідний осередок. З іншого боку державні структури всіляко підтримували інтерес волинської інтелігенції до минувшини свого краю, особливо після польського повстання 1863 р., коли Волинь стала ареною зіткнень польської та російської історичних наук.

Фундатором, власником, а згодом і керівником музею був барон Ф. Р. Штейнгель. Він походив з німецьких баронів Остзейського краю (Балтія), але виріс на Волині й щиро полюбив цей край. Зацікавлення старовиною рідного краю привело барона до думки про потребу облаштування окремої установи з її вивчення. Зі своїми ідеями він звернувся до Московського археологічного товариства за порадою. Власне під його впливом Ф. Р. Штейнгель утвердився в думці про організацію спеціальної інституції з вивчення старовини Волині – краєзнавчого музею — і запросив одного із членів Товариства М. Ф. Біляшівського до участі у цій справі.

Зазначимо, що зазвичай місцеві музеї Росії, які спеціалізувалися здебільшого на широкому колі першоджерел, котрі відображали різні сторони історичного життя в історико-краєзнавчому аспекті, створювались без розгорнутих і обґрунтованих програм. Городоцький музей барона Ф. Р. Штейнгеля став винятком із цього правила.

Діяльність Московського археологічного товариства здебільшого була пов’язана з дослідженнями старожитностей, і помітне місце в ній посідали студії над історичною старовиною Волині. Спираючись на спостереження під час археологічних розкопок, численних пошукових експедицій, роботи в архівах Товариство відзначало, що серед всіх губерній Південно-Західного краю Волинська займає одне з перших місць за кількістю пам’яток старовини, які необхідно вивчати й охороняти: "... Нам здається, що... Городоцький музей Волинської губернії, маючи чітку програму та володіючи достатніми матеріальними засобами..., відіграє значну роль у справі вивчення Волині” [6, 4].

Товариство, враховуючи специфіку конкретного регіону, а також призначення саме цього музею, склало програму його облаштування і організації, детально розробивши план поточної роботи в цілому й за допомогою співробітників В. А. Мошкова та А. М. Бикова – програму роботи окремих відділів. Під час серйозної і кропіткої роботи над програмою закладу було вирішено "поставити її якомога ширше, що відкриє більший простір для діяльності, вести справу... систематично, головно звертаючи увагу на те, що може слугувати для загальної характеристики краю, виключаючи все випадкове, що має назву "раритет”, і чим часто бувають заповнені приватні, ба навіть громадські, збірки. Район, який охоплює музей, — Волинська губернія...”. Відповідно до програми Городоцький музей повинен був мати такі відділи: природознавчий, який включав колекції з геології, мінералогії, палеонтології, флори і фауни Волинської губернії; географічний — зібрання карт, планів, видів місцевостей, збірки історико-статистичних матеріалів (т. зв. історико-статистичний архів), які передбачали накопичення і розробку історико-географічних даних щодо кожного населеного пункту Волині, давні акти, літописи, етнографічні спостереження, нотатки про місцезнаходження різних пам’яток старовини, газетні статті, негативи, фотографії; антропологічний, що містив матеріали про фізичні особливості розвитку населення Волині; археологічний — колекції предметів доісторичної та історичної археології, предмети народного побуту, зразки будівельних матеріалів різних епох, сфрагістики, нумізматики Волинської губернії; етнографічний — присвячений головним чином матеріальній і духовній культурі народного життя, до якого входили особливо цікаві зразки місцевого одягу, взуття, жіночих прикрас, домашнього інвентарю, вироби народних промислів, музичний інструментарій тощо; бібліотека, яка містила збірки історичних, краєзнавчих книжок, журналів, газет, стародруків, рукописів і спогадів, які висвітлювали різні боки життя Волині, а також листування осіб, які працювали на Волині і для Волині, тут же зберігалися фольклорні збірки, анкети, оголошення, афіші, листи, які надсилалися, зокрема, Російською Академією наук, Російським географічним товариством, пізніше — Товариством дослідників Волині. В музеї запроваджувалась наукова каталогізація експонатів, для чого було заведено "Інвентар”, для запису витрат — "Витратна книга”. Був також заведений "Літопис Городоцького музею”, своєрідна пам’ятна книга і книга відгуків, куди вписувались найбільш вагомі події з історії цього закладу та думки і враження співробітників музею та відвідувачів. Планувалося щорічно друкувати "Звіт” про поточну діяльність установи, а з часом укласти систематичний каталог колекцій і бібліотеки. Таким чином, музей мав працювати виключно на наукових засадах, і як писав М. Ф. Біляшівський, було вирішено у його колекції "розміщувати тільки ті предмети, походження яких точно відоме”, що виключало випадкове потрапляння предметів, згрупованих у "таблиці” і "вітрини” без якихось логічних підстав, також музей надавав можливість науковцям вільно користуватися матеріалами колекцій і зібрань для їхнього вивчення. Барон Штейнгель планував надавати щорічно на утримання музею і збирання колекцій 600 крб. Отже, хоча Городоцький музей і мав характер приватної власності, втім, його робота велася за прикладом музеїв громадських. Структура і побудова експозиції музею на кінець ХІХ ст. були сміливими і новими. Товариству вдалося розробити власну науково обґрунтовану програму-концепцію побудови музею, проводити опис, систематизацію і наукову класифікацію музейних колекцій і експонатів за всіма найсучаснішими методами, що дало змогу цьому закладу повноцінно виконувати поставлене перед ним завдання — всебічне вивчення Волинського краю. Адже переважна більшість тодішніх провінційних музейних інституцій Російської імперії не ставила за мету комплексне, всебічне висвітлення життя тих регіонів, де вони локалізувалися.

У цьому музеї на екскурсії побувала і голова Московського археологічного товариства графиня П. Уварова під час відвідин нею Волині восени 1899 року "Оглянувши музей гр. Уварова найбільшу увагу звернула на відділ "Збірників історико-географічних матеріалів”, де було зібрано досить велику добірку фотографій видів Волині і знімків з різних пам’яток старовини” [7, 142].

У Городоцькому науковому центрі склалися свої власні традиції опрацювання пам’яток та оформлення експозиційних розділів. Саме тут, вперше на Волині, було застосовано дійсно музейну форму експонування предметів старовини, яка практикується і донині, та відкинуто засади побудови експозиції, що використовувалися церковними давньосховищами. Завдяки чіткій концепції розвитку, проблемно-хронологічному принципу у змалюванні експозиційними засобами минувшини краю, Городоцький музей став одним з провідних науково-дослідних осередків у здійсненні на Волині історико-краєзнавчої роботи.

Серед світських музейних закладів Волині кінця XIX – початку XX ст. першими до наукового опрацювання і вивчення вченими були залучені експонати Городоцького музею. Про важливість такого напряму діяльності закладу, як необхідної складової частини для виконання ним свого завдання – стати з часом дієвим осередком історико-краєзнавчих досліджень Волині у Південно-Західному краї Російської імперії, з гордістю писав Ф. Штейнгель у 1902 році у листах до представників Товариства [4, 2].

Товариство не обмежувалося інтересами лише Городоцького музею. Воно дбало про розвиток музейної справи в України в цілому. Представники Товариства часто виїжджали в інші музеї, куди їх запрошували для різних консультацій. Брали безпосередню участь у організації Полтавського природничо-історичного музею і Чернігівського музею українських старожитностей ім. В. В. Тарновського, надавали вагому допомогу в комплектуванні збірок етнографічними пам’ятками Музею старинностей при Науковому товаристві імені Шевченка у Львові тощо. Тому проблеми, з якими стикалися провінційні музеї, були добре відомі представникам Товариства, яке, аналізуючи стан музейництва загалом, спробувало визначити у його системі роль цих музеїв, про що свідчать неодноразові виступи членів Товариства на попередньому з’їзді музейників у Москві 1912 р., а також робота у підготовчому комітеті з облаштування І Всеросійського з’їзду музейних діячів.

На спільних засіданнях Московського археологічного товариства неодноразово поставало питання теоретичного осмислення основних категорій музеєзнавства, зокрема, визначення поняття музею. Його учасники, говорячи про сутність музею, формулювали цю проблему через визначення його функцій. Вони пропонували обговорити на майбутньому з’їзді питання про те "...чи повинні музеї бути облаштовані тільки для вчених, чи ж вони повинні мати і національно-культурні завдання для виховання широких верств населення”. [8, 18]. Члени Товариства вважали, що обидві ці функції – наукова і виховна – безперечно притаманні музеям, а характеру місцевих музеїв надавали культурно-просвітницького значення. Ще готуючи програму Київського музею, М. Ф. Біляшівський написав, що місцеві музеї "... повинні збирати все, що так чи інакше характеризує край у його минулому і теперішньому, не забуваючи при цьому і загальноосвітніх цілей. Ці останні... трохи розширюють програму музеїв, розсуваючи рамки за межі даної області...” [9, 37–38 ].

Невпинний поступ музейницького руху в Україні в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. дозволяє говорити про зародження і розвиток самобутньої української школи музеєтворення, активним учасником якої було Московське археологічне товариство. Долучившись до складанням програми I Всеросійського з’їзду музейних діячів, воно ставило перелік тих питань, які необхідно було вирішити для подальшого активного розвитку мережі місцевих музеїв Російської імперії на початку ХХ ст. У контексті цієї проблематики воно спробувало теоретично осмислити основні категорії музеєзнавства, зокрема, визначити сутність музею через його функції та сформулювати розуміння культурно-історичного профілю, що був загалом притаманний місцевим музеям.

Отже, в кінці XIX ст. Волинь активно долучається до процесів, що були обумовлені культурницьким етапом відродження нації. Неабиякий інтерес до історичного минулого викликав у місцевої інтелігенції захоплення фольклором, побутом та звичаями простого народу. Першим регіональним об’єднавчим осередком, що згуртував прогресивних діячів науки, а також краєзнавців-аматорів, став Городоцький музей Волинської губернії барона Ф. Р. Штейнгеля, який діяв за підтримки Московського археологічного товариства. Представники Товариства доклали чимало зусиль для того, щоб Городоцький музей мав чітку систему виявлення, нагромадження та збереження різноманітних пам’яток. Цей заклад невдовзі після початку свого функціонування перетворився в справжню наукову лабораторію для вивчення різних аспектів історичного минулого Волині.

_____________________

1. Абрамов И. С. Городецкий музей Волынской губернии барона Ф. Р. Штейнгель / И. С. Абрамов // Живая Старина. – 1906. – Вып. 4. – С. 251–252.

2. Беляшевский Н. Волынский историко-археологический сборник. – Вып.1-й, 1896г. [Рецензія] / Н. Беляшевский // Киевская старина. – 1896 – № 11. – С. 52–53.

3. Златоустова В. И. Музейное дело в России / В. И. Златоустова, С. А. Каспаринская, Г. А. Кузина // Российская музейная энциклопедия. – М., 2001. – Т. 1. – С. 401–404.

4. Інститут рукопису Національної бібліотеки імені В. Вернадського Національної академії наук України, ф. XXXI, спр. 2194, арк. 2.

5. Історико-культурна спадщина України (ХІХ ст. – поч. ХХ ст.): Збірник документів і матеріалів / Автор-упорядник Т. Ф. Григор’єва. – К.: Рідний край, 1995. – С. 105.

6. Отчет Городецкого музея Волынской губернии барона Ф. Р . Штейнгеля за первой год с 25 ноября 1896 г. по 25 ноября 1897 г. / Сост. Н. Беляшевский. – Варшава, 1898. – С. 4.

7. Поездки гр. П. С. Уваровой в Чернигивскую губернию и на Волынь // Археол. летопись Южной России. – 1899. – Т. 1 (Октябрь). – С. 142

8. Предварительный съезд по устройству Первого всероссийского съезда деятелей музеев. [Протоколы]. — М., 1913. — С. 18.

9. Чикаленко Л. Подорож з професором Ф. Вовком по Волині / Л. Чикаленко // Літопис Волині. – 1955. – № 2.– С. 37–38.

__________________________________

Волинський музейний вісник: Музеї у дослідженні та збереженні пам’яток культурної спадщини західноукраїнських етнічних земель. Наук. зб. : Вип. 4. / упр-ня культури і туризму Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей; каф. документознавства і музейн. cправи ВНУ ім. Лесі Українки ; / упоряд. А. Силюк, Є. Ковальчук. – Луцьк, 2012. – С. 3-6.

Категорія: Статті | Додав: administrator (15.09.2012) | ОПИС ЗНАКІВ |

Переглядів: 1388 | Рейтинг: 0.0/0

Всього коментарів: 0

Зробити безкоштовний сайт з uCoz

Волинь туристична

Волинь туристична

Агросадиби Волині

Туристичні райони

ВНЕСОК ПРЕДСТАВНИКІВ МОСКОВСЬКОГО АРХЕОЛОГІЧНОГО ТОВАРИСТВА У ДІЯЛЬНІСТЬ ГОРОДОЦЬКОГО МУЗЕЮ ВОЛИНСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ.