|
Наталя ГАТАЛЬСЬКА
(с. Затурці)
САДИБА
РОДИНИ ЛІПІНСЬКИХ
У ЗАТУРЦЯХ
Родинна садиба Ліпінських – яскравий
штрих історичного портрета села Затурці. Розташована в мальовничій місцевості
на пагорбі у північно-західній частині села, вона ніби увінчує цей живописний
витвір природи і людських рук.
З колишнього дворянського маєтку
відкривається широка панорама поселення, що лежить в долині річки Турії обабіч
історичного шляху з Луцька до Володимира-Волинського, "na odwiecznym szlaku z
Kijowa do Krakowa” [4, 863]. Над ним висвічують позолотою бані новозбудованої
православної церкви та велично височіє дзвіниця старовинного католицького
костелу. Навколишні ліси, один з яких затурчани називають за прізвищем його
колишнього власника «Ліпінський ліс», ніби обрамлюють сільський пейзаж,
викликають захоплення своєю красою і таємничістю.
Родюча земля, неоднорідний рельєф,
численні джерела та луки з розкішною рослинністю, багаті на звірину ліси здавна
приваблювали не лише трударів-гречкосіїв, а й заможних поселенців, які хотіли
бути власниками цього благодатного краю.
Рід Ліпінських володів Затурцями
майже сто років (з листопада 1839 по вересень 1939) після численних
попередників. Деякі з них залишили після себе не тільки згадки в історичних
документах, а й окремі споруди: Підгородинські – костел, який був частиною
кляштора (католицького монастиря, заснованого на початку ХУІІ століття),
Рациборовські – муровану церкву (споруджена у 1770 році), що служила
православним віруючим понад два століття, але була зруйнована, як і костел, під
час лихоліття Першої світової війни. Прославив себе й рід Гулевичів (один з
його предків Богдан Гулевич-Затурецький був власником місцевої митниці у ХУІ
столітті) [1, 394] тим, що подарував Україні незвичайну жінку – Галшку
Гулевичівну-Лозку, фундаторку всесвітньо відомого навчального закладу –
Києво-Могилянської Академії [6, 191].
Родина ж Ліпінських вписала найбільш
яскраву сторінку в історію Затурець не лише високими досягненнями у
господарюванні на землі [7, 85-86], а й видатними особистостями, які проявили
себе в різних галузях суспільного життя: історичній науці й політиці,
агрономії, медицині – братами В’ячеславом, Станіславом і Володимиром [5,
45-47].
Тут, у рідних Затурцях, пройшло їх
дитинство, звідси їздили в гості до своєї бабці Теофілії Рокицької у Вінницю,
де вона тоді проживала [3, 436] . Як відомо з біографії В. Липинського, до
дванадцятирічного віку В’ячеслав (як, ймовірно, й молодші діти Ліпінських)
навчався в домашніх умовах. Разом із засвоєнням дітьми основ наук велике
значення надавалось ознайомленню з навколишньою природою, місцевими історичними
пам’ятками, народними традиціями та звичаями. Одночасно з почуттям любові до
рідного краю прищеплювалось розуміння власної відповідальності за все, що
оточувало цих дворянських дітей: землю, природу, родину, людей, які поруч [3,
704]. До рідного дому приїздили діти Казимира і Клари Липинських під час
різдвяних і великодніх вакацій та на літні канікули в період навчання в
гімназії. Крім опанування основних предметів, багато часу відводилось спілкуванню
з природою, вивченню історичних пам’яток
Найстарший з братів В’ячеслав
(1882-1931), який у хрещенні отримав ім’я Вацлав-Вікентій, став відомим
істориком України, політологом, публіцистом, громадським і політичним діячем
першої третини буремного ХХ століття. На гімназійні та університетські студії
до Луцька й Житомира, Києва, Кракова та Женеви їхав звідси. З рідного села
листувався з видатними сучасниками Борисом Грінченком, Михайлом Грушевським,
Василем Доманицьким, Іваном Франком, Євгеном Чикаленком, Сергієм Єфремовим,
палко відстоюючи право українського народу на свою незалежність. Тут працював
над науковими розвідками стосовно видатних діячів української історії, займався
просвітницькою діяльністю, зокрема, популяризацією творчості Т. Г. Шевченка.
Сюди, у рідну землю, повернувся і після смерті.
Молодший на два роки за нього
Станіслав став останнім власником маєтку в Затурцях. Учений агроном за фахом
(здобував спеціальну освіту в університетах Києва і Лейпціга), захистив
докторську дисертацію, був дуже ефективним господарем, підняв свій маєток на
високий рівень розвитку, за що був удостоєний найвищої нагороди Польської
держави — Золотого Хреста Заслуги.
Долі молодшого брата Володимира і
сестри Ванди-Юліани пізніше були менш пов’язані з родинним гніздом. Ванда,
вийшовши заміж за Брунона Змієвського, отримала в посаг маєток у Торчині, де й
проживала до початку 1940-х років. Володимир був практикуючим лікарем і
проживав у Луцьку.
Родовід Липинських у Затурцях
починається з одруження доньки власника Затурець Йосипа Бєчковського Емілії з
Володимиром-Северином-Мар’яном Липинським, рід якого мав маєтності на Поділлі.
Їх син Казимир-Сильвестр-Антоній почав господарювати в родинному маєтку після
виходу у відставку з військової служби. Завдяки значним зусиллям власника
господарство стало одним із кращих у краї.
Нині колишня садиба Ліпінських
перетворена в музейний комплекс загальною площею 4,1 га, головними елементами
якого є дім та парк.
Родинний будинок дворян Ліпінських –
одна з найдавніших будівель у Затурцях. За твердженням відомого історика
Олександра Цинкаловського , закладення фундаменту відбулось у 1871 році [9,
450]. Фото 1910 року відтворює муровану житлову споруду з величним ганком, який
спирається на чотири масивні колони. Вигляд парадного входу та міцні
фундаменти, ймовірно, вказують на задум господарів звести двоповерхову будівлю.
У роки Першої світової війни в
Затурцях зупинилась лінія фронту, протягом півтора роки тут велись позиційні
бої, внаслідок чого всі господарські споруди і житло в маєтку було спалено й
поруйновано. У 1927-1931 роках на фундаментах старого дому молодий господар
Станіслав Липинський споруджує гарний двоповерховий палац. В одній з кімнат
цього будинку 1-2 липня 1931 року стояла домовина з тілом покійного В’ячеслава
Липинського.
Під час війни у 1944 році дерев’яний
другий поверх будівлі згорів. У повоєнний період над першим поверхом було
зведено двосхилий дах, який явно не пасував до статечних колон фасаду та арок
на відкритій терасі. Пізніше арки були замуровані, що додало будинкові кілька
нових кімнат, а зовнішньому вигляду – буденності та невиразності.
У середині 1990-х років розпочалась
реставрація споруди, і над нею знову було зведено другий поверх з «ламаним»
дахом під черепицею. Згодом черепичне покриття замінили гонтом, що полегшило
навантаження на стіни дому і відтворило історичний вигляд будівлі початку
1930-х років.
Парк Липинських був своєрідною
візиткою дворянської родини на зламі ХІХ-ХХ століть. Тут гармонійно
поєднувались особливості ландшафту, вдало підкоректовані діяльністю людей.
Добробут власників, любов до природи, естетичний смак та агрономічні знання
господаря [2, 26] створили мальовничий зразок садово-паркового мистецтва [8,
101].
Серед видів дерев переважали місцеві
породи: липа, дуб, граб, ясен, каштан, клен, акація, горобина, ялина , тополя
срібляста. Вони були посаджені не хаотично, а створювали певні композиції. Так
у парку була «горіхова алея», «коло» з ясенів, на «острові» посеред водойми з
місцевою назвою «кругла річка» росла верба, під якою, за переказами, любив
відпочивати і працювати В’ячеслав Липинський. Нині на місці старезного дерева,
поваленого часом, посаджене молоде деревце з гілки «верби В’ячеслава».
Особливої краси парковому ансамблю англійського стилю додавали кущі бузку і
жасмину. Парк був справжньою зоною відпочинку родини Липинських і їх гостей, а
в повоєнний період – усіх жителів Затурець. Цей живописний куточок населяли
птахи та білочки. Руді пухнасті звірята живуть тут і зараз.
Крім чудового парку з алеями та
альтанками, штучними каналами й островом, дитячими майданчиками з гойдалками,
садибу з парадного входу прикрашали низенький живопліт із самшиту і великі
клумби з квітами, де переважали троянди і півонії. Дружина Станіслава
Ліпінського Марія особливо любила конвалії. Ковані перила тераси були
прикрашені ампельними рослинами та обплетені диким виноградом, а на її сходах у
високих вазонниках росли лілейники.
Після кількох десятиліть запустіння
парк знову починає оживати. У план реконструкції садиби увійшла не лише
реставрація будинку, а й відновлення зеленої архітектури колись прекрасного
парку – одного з небагатьох, що збереглись на Волині до наших днів.
За рішенням Волинської обласної ради
від 17.03.1994 року парк отримав статус пам’ятки садово-паркового мистецтва,
завдяки чому був узятий під охорону держави, а будинок Ліпінських віднесено до
пам’яток архітектури місцевого значення. Постановою Кабміну України від 27
грудня 2001 року садиба родини Ліпінських у селі Затурці Локачинського району
Волинської області набула статусу "Пам’ятки історії національного значення”.
З 22 серпня 2011 року у будинку на
території колишнього маєтку дворян Ліпінських функціонує Затурцівський
меморіальний музей В’ячеслава Липинського. У музеї – чотири зали постійної
експозиції, одна – для змінних виставок, конференцзала з виходом на відкриту
терасу з арками , просторий вестибюль з дерев’яними сходами на другий поверх,
де розташовані фондосховища та кабінети співробітників музею.
Гостинна садиба-музей запрошує всіх
небайдужих через експозиції причаститися з цілющого джерела національної
історії та народнопобутової культури, пройтися стежками дитинства і юності
нашого видатного земляка В’ячеслава Липинського.
____________________
1.Історія
міст і сіл УРСР. Волинська область. - Київ, 1970. – 746 с.
2.Hodowla
roślin I nasiennictwo. Kwartalnik, 1 I 2. – Warszawa, 2011.
3.Листування
В.Липинського (Редактори Я.Пеленський, Р.Залуцький, Х. Пеленська та ін. - Т.1.
- К.: Смолоскип, 2003. – 960 с. - ("Архів”).
4.Lipiński
S. Zaturce [w:] Księga pamiętkowa na 75-lecie "Gazety Rolniczej” 1861-1935.
Księga Wsi Polskiej. Żrudła, dzieje I kierunek jej kultury, pod red. J.
Lutosławskiego, t.2. – Warszawa, 1938.
5.Lipińscy
herbu BRODZICZ I herbu GOZDAWA / Monografia historyczno-genealogiczna przez
Kazimierza Pułaskiego. – Wiedeń, 1922. – 48 s.
6.Лозко
Г. Лозки та Гулевичі в ХУ-ХУІІ ст./ Волинський музей. Історія і сучасність.
Науковий збірник. Випуск ІІ. - Луцьк, 1999.
7.Маєток.
Науково-краєзнавчий збірник Державного історико-культурного заповідника
"Самчики”. - Самчики, 2011. – 180 с.
8.Харів
О. Садиба Липинського як пам’ятка садово-паркового мистецтва на Волині/ Перші
та другі читання пам’яті В’ячеслава Липинського. - Луцьк-Затурці, 21-23 квітня
1994 та 27-28 квітня 1995рр. – Луцьк - Львів, 1996.
9.Цинкаловський
О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Т. 1. - Вінніпег, 1984. – 250 с.
__________________________________________
Минуле і сучасне
Волині та Полісся. Локачинський район і Затурці в історії України та Волині.
Науковий збірник. Випуск 46. Матеріали XLVI Всеукраїнської наукової
історико-краєзнавчої конференції. Упоряд. А. Силюк. – Луцьк: "Волинські
старожитності”, 2013. – С. 49-51.
|