|
Віталій
Кушнір,
завідувач Затурцівського меморіального музею
В’ячеслава Липинського, с. Затурці Локачинського району
ПАТРІОТИЧНЕ
ВИХОВАННЯ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ НА ПРИКЛАДІ ЖИТТЄВОГО ШЛЯХУ В’ЯЧЕСЛАВА ЛИПИНСЬКОГО
Патріотичне
виховання громадян є запорукою самого існування держави. На всіх етапах
суспільного розвитку йому надавалося першочергове значення. Розуміння
важливості такого виховання в умовах становлення української державності –
необхідна вихідна позиція функціонування державних культурних та освітніх
закладів, громадських організацій і сім’ї. Найбільшого ефекту в цьому напрямку
можна досягти при тісній взаємодії названих інституцій та їх конструктивній,
скоординованій співпраці. Долучитись до виховання патріота, громадянина
незалежної України – почесна місія кожного свідомого члена нашої спільноти.
Старше
покоління ще досі тримає у пам’яті трактування патріотизму, виключно як
інтернаціоналізму і протиставлення національним почуттям людей різних
національностей. Особливо діставалося «українському буржуазному
націоналізмові». Цей ярлик навішували і на рядових громадян, і на дуже авторитетних
діячів, які своїм осмисленням суспільних процесів значно випереджали час. До
категорії переслідуваних потрапляли свідомі українці як правої, так і лівої
політичної орієнтації.
Сьогоднішня
ситуація в суспільстві вимагає кардинального переосмислення поняття патріотизму
та націоналізму для виховання громадян-патріотів. Особливу роль у цьому
відіграє інформація про життєвий шлях та наукову спадщину В.К.Липинського.
Будучи поляком за походженням, наш краянин став палким патріотом України. За
те, що він бачив і послідовно відстоював перспективу існування і повноцінного розвитку
української нації винятково у власній незалежній державі, В’ячеслава
Липинського ще сто років тому було названо «найбільшим українським
націоналістом».
Націоналізм як
найвища форма патріотизму – це жертовне служіння своїй нації.
Екс-глава
Української Греко-Католицької Церкви кардинал Любомир Гузар, розвиваючи вчення В’ячеслава
Липинського сказав: "Націоналізм — це не шовінізм. Шовінізм — це коли ви любите
тільки своє, а ненавидите чуже. Бути патріотом означає любити свій народ, але
також шанувати інших, інші національності. Тому справжні патріоти, які себе
вважають націоналістами, — це ті, що вміють любити своє, не ненавидячи чужого,
боронити свої права, не посягаючи на права інших”[ 5 ].
Патріотизм
В’ячеслава Липинського виразно проявляється вже під час навчання в Першій
чоловічій гімназії у Києві. Познайомившись зі своїми ровесниками з інших
навчальних закладів, він намагається об’єднати шкільну корпорацію римокатоликів
"Коло” з учнівською православною "Громадою” на основі принципу територіального
патріотизму. Активно пропагуючи свої погляди, юнак власним прикладом намагається
запалити серця представників польсько-шляхетської верстви вогнем синівської
любові до України. При тому керується "винесеним з батьківського дому”
переконанням, що кожна людина "мусить мати, по-перше, не тільки права, але й
обов’язки” [1]. І хоча спроба такого об’єднання не мала успіху, В’ячеслав не
пішов на компроміс із власним сумлінням: на знак протесту вийшов із "Кола” та
вступив до "Громади” [4,11]. Відтоді він не відступився від мети свого життя,
що дало право пізніше стверджувати: "Доказ фактичного, а не словесного
народолюбства я дав українською працею цілого свого життя; прийняттям за свою
української мови народньої і ділами ствердженим бажанням сполучити себе і
верству, до якої належу, в одну з цим народом українську націю та витворити
спільну з ним одну українську державу”[3 ,7].
Цілеспрямованість,
чесність, любов до рідної землі, відданість справі, сміливість, відкритість і прямота
у відстоюванні своїх переконань, поєднані з вихованістю і вродженою скромністю
— такі характерні риси цієї визначної людини. Не було тут місця для пихатості і
зазнайства, для самозвеличення і принизливого ставлення до простолюду, для
підлості і шахрайства, для зажерливості і жадоби збагачення. Натомість —
послідовний і невтолимий потяг до знань, прагнення осмислити сенс власного
життя, намагання достукатися до совісті кожного члена людської спільноти,
пробудити в українців почуття національної самоповаги та громадянської
відповідальності.
Наділений
такими успадкованими чеснотами, що передавалися від покоління до покоління,
В’ячеслав Липинський поважав такі ж якості в людях, з якими спілкувався, без
різниці — були це однодумці, чи противники. "Чесність і моральність вимагала б
від людей, які в собі великої любови до своєї громади немають, од людей
позбавлених громадського інстинкту, щоб вони творенням соціяльних теорій і публіцистичним
письменством не займались” [2, 117].
Метою його
життя, ідеалом та покликом долі була Незалежна Соборна Українська Держава, побудову
якої В.Липинський вважав завданням "хоч безмірно важким, але разом з тим і
безмірно великим” [2, 468].
"Свідомість
величі цього завдання, і його правди та справедливости, може захопити людей
сміливих та честних — людей, які люблять велике і шанують справедливе” [2,
469].
Слова нашого
великого краянина звернені до кожного українця: "Щоб ти будував, а не руйнував,
як досі Україну, одного тільки треба: хвилини покаяння, Щоб хоч на одну мить
покинув ти писати, бігати, кричати, свою "рушійність” хоч на хвилину припинив і
запитав себе, свого сумління, що властиво мене в моїй активности жене, яке це
почуття мене до руху пхає? І відповідь дав собі таку щиру, таку правдиву, як в
обличчю Бога, як на порозі смерті”.
Як відомо,
основу виховання дитини закладають у сім’ї. Навчання в школі, середніх
спеціальних та вищих навчальних закладах лише допомагає підкоректувати виховну
орієнтацію молоді.
На допомогу
школі покликані прийти і музеї, зокрема, такі, як наш. Тут є можливість
якнайповніше впливати на формування громадянської позиції юнаків та дівчат на
прикладі життєвого шляху В.Липинського. Дослідження музейних працівників,
опубліковані в збірниках науково-практичних конференцій, у яких беруть участь і
студенти, й учні шкіл, використовуються у навчально-виховному процесі.
Відомості про роботу музею поширюємо через друковані періодичні видання та
інтернет, яким особливо успішно користується молодь.
Окрім
екскурсійного обслуговування, науковими співробітниками читаються лекції про
складний і жертовний життєвий шлях нашого земляка, його наукову та
громадсько-політичну діяльність. У стінах музею організовуються різні тематичні
заходи патріотичного спрямування (творчі вечори письменників, митців,
відзначення державних свят, ювілейних і пам’ятних дат, посвята в студенти,
перший урок та ін.). У кожному заході присутній наголос на філософському
трактуванні В.К.Липинським синівського обов’язку громадянина перед Україною.
На жаль і досі
проблемним залишається відвідування музею школярами та студентами. Вважаємо доцільним
управлінню освіти та науки Волинської облдержадміністрації рекомендувати
керівникам навчальних закладів області звернути увагу на цю ділянку роботи.
____________________
1. Липинський В. Лист до Казимира Пуласького. – Машинопис. – Фонди
Затурцівського меморіального музею В’ячеслава Липинського. – Б. н.
2.Липинський В. Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію
українського монархізму. – К.; Філадельфія, 1995. – С. 470.
3. Липинський В. Релігія і церква в історії України. – Нью-Йорк, 1956. –
С.111.
4.Пеленський Я. В’ячеслав Липинський і його "Листи до братів-хліборобів” //
В’ячеслав Липинський. Твори, архів, студії./ За заг. ред. Ярослав Пеленський.–
К.; Філадельфія, 1995. – Т. 6. – С. 470.
5. Газета "Всеукраїнське об’єднання "Свобода”, ч.170 (47). – 2012. – 22 –
28 листопада.
__________________________
Волинський музейний вісник : Наук. зб. : Вип.
5. : Музейна педагогіка. Теорія і практика. / упр-ня культури Волин. ОДА ;
Волин. краєзн. музей ; каф. документознавства і музейн. справи СНУ ім. Лесі
Українки ; Упоряд. А. Силюк. – Луцьк, 2013. – С. 60-61.
|