|
Людмила КАРПЮК (Луцьк)
ОБРАЗ «СПАС У ТЕРНІЯХ» У
РЕЛІГІЙНОМУ ЖИВОПИСІ ВОЛИНІ
ХVІІІ СТОЛІТТЯ
З-поміж
пам’яток сакрального мистецтва, які знаходяться у колекції Музею волинської
ікони, в окрему групу можна виділити твори західноєвропейського релігійного
мистецтва ХVІІІ – ХІХ століть. Вона є малочисельною і найменш дослідженою. До
музейної колекції ікони та картини потрапили з церков чи костелів давньої
Волині [1], зібрані під час експедицій Волинського краєзнавчого музею.
Ікони,
виконані на полотні, та картини релігійного змісту ХVІІІ -- ХІХ століть
представляють твори в основному невідомих малярів України та Польщі.
 Картини
на біблійні сюжети прикрашали інтер’єри католицьких храмів Волині. Це доволі
стала система образів, серед яких найчастіше зображувалися постаті Мадонни,
Марії Магдалини, Св. Цецилії, Св. Франциска, Св. Ієроніма, «Ессе Ноmо», «Свята
родина» та ряд інших сюжетів.У
ХVІІІ столітті у храмових інтер’єрах на Волині з’являються ікони на тему
«Христос Скорботний» чи «Христос у терновому вінку» (Ecce Homo). Найбільш
ранніми взірцями іконографії цього сюжету на теренах Західної України були не
лише живописні роботи, а й скульптурні. Одне з перших зображень подібного
образу в камені - постать Христа Скорботного, встановлене на куполі каплиці
Боїмів у Львові у 1614 році [2].
Іконографія
«Христа Скорботного» є символічним та водночас історичним зображенням Ісуса.
З’явившись у ХІІ ст. у Візантії як образ «Христа у гробі», в католицьких
країнах вона отримала дещо іншу інтерпретацію – оскільки у місцевій традиції
Ісус зображувався мертвим [3]. Різноманітні варіанти цього образу, який
сконцентрував у собі численні епізоди циклу Страстей, стали надзвичайно
популярними з кінця ХІV ст. Розвитку саме такого зображення Христа великою
мірою сприяло зростання релігійного містицизму, стимульованого літературними
працями Св. Франциска Асизького, а пізніше «Одкровеннями» Св. Бригіти
Шведської, у яких страждання Ісуса описані дуже експресивно [4].
Увінчання
Христа терновим вінцем було одним із видів насміхання над ним, яке зчинили
римські воїни. Корона чи вінець – це символ царства, правління і слави. Замість
листя лавру, яке використовувалося римлянами для пошанування героїв, – тернові
гілки, задля ще більшого приниження, болю і страждання.
У
західноєвропейському живописі іконографія Ісуса Скорботного передає його у
терновому вінку, зі слідами крові від бичування, з ранами на руках та раною на
ребрі від спису. Поряд можуть бути знаряддя страстей, розп’яття чи гріб. Це
символ Христа, який тужить над гріхами усього людства. Різноманітні варіанти
подібного символічного образу з ХVІІ століття з’являються у російському
церковному мистецтві. Найчастіше це скульптурні зображення «Христос у темниці»
або «Спас полуночний», які широко розповсюдилися у храмах Поволжя та півночі
Росії [5]. Різьбярі повторювали один варіант композиції, створюючи круглу
поліхромічну скульптуру: це схилена постать Ісуса на повен зріст у терновому
вінку, сидячи на підставці, він підпирає рукою голову. Офіційні представники
Російської православної церкви негативно ставилися до поширення різьблених
фігур, вважаючи це впливом «латинства» та ідолопоклонством. Подібні
скульптури «Христа полуночного» різного розміру, виконані з дерева чи каменю
можна було побачити в храмах України, придорожніх капличках або ж на так званих
«фігурах», які встановлювалися обабіч доріг. Відомі вони були під назвою
«Христос Фрасобливий» (пол. frasobliwy –
сумний, задуманий)[6]. Гравери, які працювали в Україні у ХVІІ – ХVІІІ
століттях також неодноразово зверталися до втілення подібної композиції –
зображення Спаса у терновому вінку зі зв’язаними спереду руками [7].
Водночас
з таким типом зображення, у творчості західноукраїнських малярів поширюється ще
одна страсна тема, надзвичайно близька, але така, що фактично передає епізод
страстей – Христос перед Пілатом, який видає його натовпу. Трагічний мотив
підкреслював ідею Його страждання та втілювався художниками у темі, за якою
закріпилася назва «Есcе Homo», що відповідає латинському перекладу слів «Це
Людина!». З такими словами, згідно Євангелія від Іоана, прокуратор Іудеї Понтій
Пілат показав народу Єрусалима Ісуса Христа після бичування. «Тоді вийшов Ісус
в терновому вінці і в багряниці. І сказав їм Пілат: Це — Людина!» (Ін. 19;5).
Цей вираз став афоризмом, який використовують аби вказати на те, що людина
варта співчуття.
Художники
середньовіччя аби передати ідею страждання реалістично, зосереджують увагу
глядача на найвиразніших частинах людського тіла, головним чином на обличчі та
руках. Саме такий сюжет: півфігурне зображення Спасителя чи тільки його лику у
терновому вінці, з кровоточивими ранами, зі згаслим поглядом, дозволяв
відобразити різні відтінки почуттів та підтримати ідею емоційного наповнення
віри. Ця тема втілювалася і в ранній гравюрі. Саме графічні зразки були
чинниками, які спричинили до засвоєння західної художньої традиції.
 В
колекції Музею волинської ікони знаходяться дві ікони ХVІІІ ст., тема яких
відповідає сюжету «Ессе Ноmо». Одна з них (І - 634) з церкви Іоана Предтечі
(1703 р.) села Гута-Камінська Камінь-Каширського району (передана у 2003р.,
відреставрована у цьому ж році). Інша (Ж - 6) — з смт. Олика, передана у 1940
році, разом з численною кількістю пам’яток західноєвропейського мистецтва.
Перші реставраційні заходи щодо неї були здійснені у 1957 році в Києві, наступна
реставрація у 1976 р., після чого полотно невідомого автора демонструвалося у
експозиції Художнього музею м. Луцька. Два різних автори, створюючи ікони на
одну тему, дещо по- різному її інтерпретують, твори різняться колористикою та
стилістичним розв’язанням.Образ
«Христос у терновому вінку», виявлений під час наукової експедиції 2003 року у
селі Гута-Камінська в православному храмі, найвірогідніше був написаний для
греко-католицької громади цього села або ж для костелу Св. Архангела Михаїла
сусіднього містечка Каменя-Каширського. Розмір ікони 79х102 см (з
реставраційною рамою), полотно дубльоване на нову основу. Постать Ісуса Христа,
зображена на темному тлі, займає всю площину ікони. Проста композиція
відповідає традиції класичного образу «Ессе Ноmо». Це постать атлетично
складеної людини з підкресленою анатомічною будовою тіла. Міцні м’язисті руки
складені нижче грудей навхрест і зв’язані грубим плетеним шнуром. Художник
акцентує увагу глядача на положенні рук, прописуючи їх темно-оливковим відтінком.
Перехрещені кисті символізують майбутнє розп’яття, тому в подібному сюжеті вони
ніколи не бувають прикриті, а навпаки, є деталлю, яка неприродним кольором
притягує увагу віруючого. У правій руці Ісуса затиснута тростина зі зламаним
кінцем, яка символізує царський скіпетр та передає ідею насміхання над Христом.
Його лик ледь нахилений до правого плеча. Довгі пасма темного волосся
обрамляють бліде, майже мертве обличчя з різко виступаючими вилицями і
запалими, напівзакритими очима зі згасаючим поглядом. Контраст світла і тіні,
динаміка їх поєднання при зображенні обличчя, підкреслюють основну ідею твору –
скорбота одинокого і покинутого Сина Божого. На його голові вінок з тернів з
короткими колючками. По чолі, очах, грудях і руках Христа скочуються натуралістично
зображенні краплі крові. Його плечі покриті сіро-фіолетовим плащем (символом
багряниці), який розширюється до нижнього краю ікони і глибокими бганками
огортає всю постать. Крізь багату гаму сірих відтінків плаща пробивається
червоний колір основи.
В
іконі маляр поєднав традиції пізнього бароко з рисами класицизму. Він створює
образ, який спрямований на укріплення ідеї містичного наповнення віри. Мотив
страждання підкреслюється художником буквально у кожній деталі. Цьому сприяє не
лише загальна кольорова гама, а й реалістично переданий психологізм образу:
скрючені біллю пальці Ісуса, спотворений та сповнений скорботою і безнадією
лик. Фізична і психологічна мука Христа є зримим образом втіленого пророцтва
Ісаї: «Він був знехтуваний і умалений перед людьми, муж скорбот, що пізнав
болісті, і ми відвертали від нього лице своє; Він був зневажуваний, і ми ні у
що не ставили Його»(Іс. 53:3). Цей твір по характеру та композиції дуже
близький до гравюри кінця ХVІ ст. Дж. Сколарі, яка могла стати певним взірцем
для місцевих малярів [8].
Та
ж композиція повторюється у творі художника, який є автором полотна, створеного
для костелу або палацової галереї містечка Олика. Картина відзначається м’яким
об’ємно-пластичним моделюванням форм, вмілим використанням світлотіньових
ефектів, гармонійністю кольорової гами. Ніщо не відвертає глядача від постаті
Ісуса, який перебуває у стані самозаглибленого споглядання. Характерна для
католицьких святих зверненість очей вгору, дала можливість маляру підкреслити
психологізм образу, втілити силу пережитих почуттів. Іконографічним прототипом
цього твору може бути картина «Се Людина» Гвідо Рені (1575 - 1642) – чільного
представника академічної болонської школи живопису.
Постать
Христа у виконанні «олицького» маляра виглядає більш тендітною, він написаний у
невеликому повороті вліво, обличчя ледь нахилене до правого плеча. Світло німба
навколо голови оточує своїм сяйвом усю постать Ісуса. На праве плече і руку
накинутий червоний плащ, який обгортає кисті рук, зосередивши цим увагу на них.
Масивний ланцюг перекинутий через ліве плече, як згадка про арешт у
Гетсиманському саду. (Подібна деталь – довгий ланцюг на шиї Ісуса, його кінець
тримає римський воїн – присутня на іконі кінця ХVІІІ ст. «Приниження Христа»
Острозької іконописної майстерні) [9]. У лівій руці Христа – тонка, довга
тростина. Його лик з тонкими рисами передає покору майбутньому, молитовну
одухотвореність та водночас – страждання від приниження Людини. Голову Ісуса
увінчують гілки тернів, низько насунуті на чоло, під ними - рясні краплі крові.
 Особлива
роль у поширенні страсного сюжету «Це Людина» у волинському релігійному
живописі належить ордену василіан, які виступили своєрідними реформаторами
традиційних основ іконопису. Орієнтуючись на західноєвропейську манеру, малярі,
творчо переосмислюючи, розширювали тематику сюжетів. Як правило, вони
запозичувалися з латинської іконографії та пристосовувались до
греко-католицької обрядовості. Поширенню страсної тематики на Україні сприяли
численні апокрифи, а також духовні повісті і оповідання. У 1630 — 1631р.р. у
Львові вийшли друком дві книжки Й. Волковича про страсті і воскресіння Ісуса
Христа. Твори подібного змісту настільки подобалися слухачам, що, як писав І.
Франко «існував звичай відчитувати голосно «Пасію» по селянських домах» [10].
«Пасійні містерії» проникають у православне середовище через вплив
театралізованих елементів католицької церковної відправи, зокрема, через
подібну традицію у домініканських костелах. У Києві в 1629 р. пасії
затверджуються як ритуал митрополита Петра Могили. Обряд пасій складався з
читання євангельських оповідей про страсті Христові, гімнів і проповідей [11]._____________________
1.
Аналіз ікон, написаних на полотні та картин на релігійну тему, які знаходяться
у ВКМ, було зроблено у статті Василевської С. і Вигоднік А. Ікони на полотні
ХVІІІ – ХІХ ст..з колекції Волинського краєзнавчого музею // Волинська ікона:
дослідження та реставрація. Матеріали ХІ міжнародної наукової конференції.
Науковий збірник. Вип.11. – Луцьк, 2004.
2. М. Моздир. Українська народна сакральна скульптура в
контексті зв’язків із західними сусідами /Мистецтвознавство: Зб. Наук. Пр.. –
Львів, 2008. – С. 9-20.
3.
Шалина И. А. Икона «Христос во гробе» и нерукотворный образ на
Константинопольской плащанице // Реликвии в искусстве и культуре
восточнохристианского мира. Тезисы докладов и материалы международного
симпозиума. – М., 2000.С. 34-37.
4.
Эрши Анна. Живопись интернациональной готики. Будапешт. – 1984. С. 13.
5.
Уральская икона. Живописная, резная и литая икона ХVІІІ – начала XX веков. –
Екатеринбург, 1998. С. 214.
6.
Антонович Д. Українська скульптура. Лекції за ред. Антоновича Д. library.
іv-net.
7.
Кіс – Федорчук О. Давня українська гравюра ХVІ- ХVІІІ століть // Українська
греко-католицька церква і релігійне мистецтво. Матеріали ІV Міжнародної
наукової конференції. – Львів. 2006. С. 167.
8.
http://trinitymodel.narod.ru/g/bimages/
9.
Культурна спадщина Рівненського краю. Рівне – 2010. С.79.
10.
І. Франко. Апокрифи і легенди – Львів. 1869 – т. 1. С. 235.
11.
Міляєва Л. Стінопис Потелича. Визвольна боротьба українського народу в
мистецтві ХVІІ століття. – К. 1969. С. 92.
_______________________________
Волинська ікона:
дослідження та реставрація. Науковий збірник. Випуск 18. Матеріали ХVIІІ
Міжнародної наукової конференції, м.Луцьк, 27 – 28 жовтня 2011 року. – Луцьк,
2011. – С. 89-93.
|