|
Олексій
Войтюк,
науковий співробітник
Рівненського
обласного краєзнавчого музею,
м. Рівне
МАКЕТ
ГЛИНОБИТНОЇ ПЕЧІ В ЕКСПОЗИЦІЇ ВОЛИНСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ
Основним опалювальним пристроєм у
житлі українців, безумовно, була вариста піч. Незважаючи на відмінності, які
часто трапляються навіть у межах одного села, загальна конструкція печі, її функціональні
характеристики, принцип дії, обслуговування були однотипні на всій українській
етнічній території. У житлі піч зводили найчастіше з правого боку від входу у
кутку біля напільної і сінешньої стін [3, 307].
Склепіння печі споруджували на
підвищеній над рівнем долівки платформі, яку називали «опіччям», «опечищем»,
«пудпєччям», «зрубом», «одьонком», «фундаментом» [3, 307-308].
Така традиція складання печі є
типовою і спадковою ще з часу Київської Русі, що можна побачити на прикладі
археологічних матеріалів і об’єктів. Так, наприклад, у період з 1993 по 2003
роки на поселенні в урочищі Шанків Яр було зафіксовано 37 жител в яких збереглись
опалювальні пристрої [1, 202]. Всі житла орієнтовані за сторона світу як кутами
так і стінами. Печі будувались глинобитними їх ставили в одному із кутів
будівлі, лише в житлі № 57 піч було збудовано на глиняній підсипці завтовшки
0,3 м. Найчастіше печі розташовувались у північно-східному і східному кутах (у
17 будівлях), або північному і північно-західному (у 14 будівлях) [1, 213].
Під час розкопок на території
сучасного села Дорогобуж Гощанського району печі збереглися у 26 житлах. Вони
відносяться до чотирьох типів: глинобитні, кам’яно-глиняні вирізані в
материковому останці в кутку котловану та нішоподібні. Печі перших трьох типів
збудовані на рівні долівки в кутку житла, вони повернуті челюстями вздовж
однієї із стін котловану, лише в житлі №17 піч була піднята на 0,4 м над підлогою
[2, 127].
В залежності від того в якому куті
поставлена піч, вона мала відповідну орієнтацію челюстей. За цією ознакою
простежується чітка тенденція. Більшість печей поставлені таким чином, що при
підході до них з боку челюстей, піч завжди залишається справа. На думку
дослідників, така орієнтація печі найбільш зручна для робіт, пов’язаних з
приготуванням їжі [2, 127].
Тут видно, що у будівництві печей
простежується певна спадковість.
Картографування даних про опалювальні
пристрої Х – ХІ ст. на території Західної Волині дозволяє підтвердити певні
закономірності, які були простежені під час аналізу опалювальних пристроїв у слов’янських
житлах. Житла з глинобитними печами відомі на всій території від басейну Горині
до басейну Західного Бугу. А от житла з печами-кам’янками та кам’яно-глиняними
печами зустрічаються в цей час лише в межиріччі Горині та Стиру [1, 213].
 При реконструкції глинобитної печі у
експозиції Волинського краєзнавчого музею у кінці лютого 2012 року, було взято
за основу піч знайдену експедицією ДП НДЦ ОАСУ «Волинські старожитності» під
керівництвом Златогорського О.Є. та Вашети М.П. в с. Богушівка Луцького району
влітку 2011 року. Аналогіями слугували печі з експедицій Козака Д.Н. та Прищепи
Б.А. Це глинобитні печі середніх розмірів (1,1х1,0 м) підковоподібні у плані з
максимальною висотою 1,2 м.Макет печі виготовлявся на
платформі, яка піднімається над рівнем долівки на 0,05 м («опіччя»). Для
утримання печі було зроблено дерев’яний каркас, в ідеалі, після першого
пропалювання він згоряв. Даний пристрій є піччю, у якій відсутній отвір для
виходу диму, тобто він повинен був виходити через челюсті. Такий тип опалення
називається «по чорному» і спостерігався ще у міжвоєнний період на території Полісся.
Піч завершена «коритом» – бортик по контуру, куди засипалось зерно для
просушування.
Спорудження печі проходило у два
етапи:
Перший етап:
- підготовка матеріалів
(20.02.2012);
- спорудження «опіччя» (21.02.2012);
- розмітка контурів печі
(21.02.2012);
- встановлення дерев’яного каркасу
(враховуючи, що це макет використовувались саморізи, металеві кріпіжі)
(21.02.2012);
- викладання череня печі
(використано розчин шпаклівки та кераміку (стінки) переважно періоду Київської
Русі) (21.02.2012);
- складання, власне тіла печі (було
використано пінопласт і дюбель для закріплення пінопласту) (21.02.2012);
Після того як було складено піч,
проведено попередню зачистку і оконтурення об’єкта.
Другий етап:
- оконтурений об’єкт попередньо
обмазано рідким розчином шпаклівки і обкладено армуючою сіткою(22.02.2012);
- повторно обмазано густим розчином
шпаклівки, наведено контури (даний процес проводивсь руками без використання
спеціального інструменту) (22.02.2012);
- проведено просушування об’єкта за
допомогою електричних нагрівачів (протягом доби) (22.02.2012);
- так як піч після просушки набула
світло-сірого кольору, проведено тонування під колір глини (даний процес
виявився найдовшим і найскладнішим) (23.02.2012).
В результаті на складання печі
періоду Київської Русі витрачено чотири дні (20.02.2012 – 23.02.2012), враховуючи
те, що використано сучасні матеріали і піч не є функціональною. Можна сказати,
що у випадку виготовлення такої ж печі, але з глини і дерева за наближеними для
того часу технологіями, можна було б цей процес пришвидшити. Так як процес
сушіння зовнішніми впливами і тонування можна відкинути.
____________________
1. Козак Д., Прищепа Б.,
Шкоропад В. Давні землероби Волині (пам’ятки археології на Хрінницькому водоймищі).
– К., 2004. – 300 с.
2. Прищепа Б. Дорогобуж на
Горині у Х – ХІІІ ст. – Рівне: ПП ДМ, 2011. – 250 с.
3. Сілецький Р. Традиційна
будівельна обрядовість українців: монографія. – Львів: ЛНУ імені І. Франка, 2011.
– 428 с.
__________________________________
Волинський
музейний вісник: Музеї у дослідженні та збереженні пам’яток культурної спадщини
західноукраїнських етнічних земель. Наук. зб. : Вип. 4. / упр-ня культури і туризму Волин. ОДА ;
Волин. краєзн. музей; каф. документознавства і музейн. cправи ВНУ ім. Лесі
Українки ; / упоряд. А. Силюк, Є. Ковальчук. – Луцьк, 2012. – С. 145-147.
|