|
Людмила
Ланшина,
науковий співробітник відділу природи
Волинського краєзнавчого музею, м.Луцьк
ЙОСИП
КОНРАДОВИЧ ПАЧОСЬКИЙ – БОТАНІК-ФЛОРИСТ І МУЗЕЙНИЙ ДІЯЧ
Відомий український і польський ботанік-флорист, систематик
і географ рослин Йосип (Юзеф) Конрадович Пачоський народився 8 грудня 1864 року
в польській сім’ї в с. Білогородка Заславського повіту Волинської губернії
(нині Дубнівський район Рівненської області). Навчався він у Рівненському реальному
училищі, а з 1882 по 1886 роки – в Уманському училищі землеробства і
садівництва [4, 24]. Саме тут Пачоський захопився вивченням живої природи та
виявив великі здібності до наукової роботи. Він здійснює численні екскурсії по
Черкащині, вивчає умови зростання різноманітних рослин, збирає матеріали для
гербаріїв. Результатом цієї клопіткої роботи стала його перша наукова праця
"Нариси флори околиць м. Умані Київської губернії” (1887).
Здібності молодого вченого відразу оцінило Київське
товариство природознавців. 5 вересня 1887 року Пачоського було обрано дійсним
членом цього товариства. Йосип виявляв велику активність у роботі, а в січні
1888 року безкоштовно передав цій організації власноруч зібраний гербарій
місцевої флори, в якому налічувалось близько 2000 екземплярів рослин. За цей
благородний вчинок товариство звільнило його від сплати членських внесків.
Зараз ці матеріали зберігаються в Інституті ботаніки АН УРСР.
На запрошення професора Київського університету (університет
Св. Володимира) І. Ф. Шмальгаузена, Й. К. Пачоський у 1888 році переїхав до
Києва, де з 15 жовтня 1888 року по 30 квітня 1894 року працював помічником
головного садівника Ботанічного саду університету Св. Володимира. Тут він
приводить до ладу і визначає рослини гербарію та ентомологічні колекції музею
університету. За дорученням Київського товариства природознавців Пачоський
проводив дослідження флори і фауни
Херсонської, Подільської, Волинської, Полтавської та
Астраханської губерній, в Криму та на Дону. Двічі він був і на Поліссі. Про
результати своїх досліджень Пачоський постійно доповідав на зборах товариства, а
праці свої друкував на сторінках його "Записок”: "Про флору і фауну околиць м.
Володимира-Волинського” (1888), "Матеріали для флори Заславського та
Ковельського повітів Волинської губернії” (1888).
Після раптової смерті І. Ф. Шмальгаузена Пачоський залишив
університет Св. Володимира і, скориставшись запрошенням директора
імператорського Ботанічного саду О. Ф. Баталіна, переїхав до Петербурга, де з
22 квітня 1894 року по березень 1895 року перебував на посаді садівника. Тут
він також розробляв і приводив до ладу гербарні колекції Ботанічного музею
цього саду.
Навесні 1895 р. Йосип Конрадович переїхав з Петербурга в
Дубляни, що біля Львова, де до 1897 р. працював асистентом кафедри ботаніки
вищої школи землеробства. Він читав курс лекцій по ботаніці і садівництву,
виконуючи обов’язки професора. За дорученням Краківської Академії наук молодий
вчений одночасно провадив флористичні дослідження Східної Галичини, Буковини і
частково Угорщини, вивчав флору Західного Поділля і північної Бесарабії [1,
43].
Йосипом Конрадовичем Пачоським було опубліковано майже 70
праць з флори України, серед них найважливішою є "Флора Полісся та прилеглих
місцевостей”, яка була надрукована в "Трудах Санкт-Петербурзького товариства
природознавців” в 1897-1900 рр. У ній автор описав 1291 вид дикорослих рослин,
які зустрічалися на Волині та інших губерніях Полісся. Ця праця не втратила
свого наукового значення й тепер.
Восени 1897 р. Херсонська губернська земська управа запрошує
Й. К. Пачоського на посаду губернського ентомолога, завдання якого
полягало в систематичному дослідженні природи цієї місцевості, а на його основі
– у розробці і практичних заходах по боротьбі з різними шкідниками сільського господарства
[2, 10]. Свою роботу Йосип Конрадович розпочав з організації ентомологічного
кабінету. Приміщення, яке складалося з п’яти кімнат по вулиці Дворянська,
зовсім не відповідало цільовому призначенню. У ньому не було ні спеціального
приладдя, ні бібліотеки, ні потрібних меблів. Але це не завадило молодому
вченому збирати колекції комах, гербаріїв, чучел тварин та поповнювати
бібліотеку новими надходженнями.
Ідея про заснування природничого музею у Херсоні торувала
свій шлях протягом декількох років плідної праці губернського ентомолога. В
результаті кропіткої роботи було зібрано велику кількість матеріалів, які не вміщувалися в тісному приміщенні
ентомологічного кабінету. Експонати зберігалися в коробках та дерев’яних шафах.
Саме ця причина і лягла в основу створення музею. Тому Й. К. Пачоський у 1902
році пише клопотання про нагальну потребу у побудові для ентомологічного
кабінету окремої будівлі. До того ж, вчений планує перетворити його в
губернський природничо-історичний музей. В своєму рішенні він спирається на
досвід сусідніх губерній: Таврійської, Бессарабської та Полтавської, де на
початок ХХ століття такі музеї вже існували. Херсонська губернія не повинна
була відставати від них. Пропозицію створення музею одночасно з Пачоським,
висунули й інші відомі земці та громадські діячі – Г. Л. Скадовський і К. Е.
Фальц-Фейн. Після розгляду на земських зборах в 1902 р. було прийнято рішення
про створення музею для вивчення флори і фауни степу Херсонської губернії. Та
для музею була потрібна окрема будівля. Спочатку спроектували одноповерховий
будинок, що мав розміщуватися в дворі Губернської Управи, але цей варіант так і
не був затверджений. Земська управа зупинилась на проекті двоповерхового будинку,
який зайняв би значно меншу площу. При цьому досягалась, як компактність
будівлі, так і велика економія місця, що було досить важливим для центру міста.
Влітку 1904 році розпочалося будівництво і вже у 1905 році до нових приміщень
було перевезено значну кількість експонатів, що нараховували на той час 1572
одиниці. Серед них 216 штук пташиних яєць, 37 препаратів плазунів та земноводних,
58 видів риб, 76 черепашок молюсків. Лише тільки одна колекція комах займала
сім шаф.
У січні 1906 року двері Херсонського
природничо-історичного музею по вулиці Вітовській (нині Горького) вперше
відкрились для відвідувачів. Музей працював три дні на тиждень, вхід був
вільним. Основними контингентом, що відвідував відкриту експозицію стали учні
Херсонського земського сільськогосподарського училища та шкіл прилеглих
місцевостей (Олешшя, Кіндійка). Від самого початку свого заснування Музей
природи, під керівництвом Й. К. Пачоського, приймав участь у виставках в різних
містах, за що нагороджувався медалями та відзнаками. Та це й не дивно, адже
вченим було зібрано унікальні колекції Херсонської і Таврійської флори і фауни.
Гордістю музею був гербарій, зібраний самим Пачоським, що містив понад 22 тис.
гербарних аркушів рослин. Вчений постійно підтримував зв’язки з Академію Наук у
Петербурзі надсилаючи туди колекці . для визначення. Зібрані у Хесонському музеї
колекції мали велику наукову цінність. Ними користувалися такі відомі вчені як
А. К. Мордвилко, Н. В. Цингер, А. А. Браунер . Поступово музей стає значним
науковим центром півдня Росії [3, 61].
Несприятливі роки революції та
громадянської війни 20-30 років ХХ століття обійшли музей стороною. Будівля та
колекції добре збереглися. Та й за часів німецької окупації Херсона музей також
в цілому не постраждав, хоча деякі окремі експонати німці вивезли. Після війни
музей одразу ж почав відроджуватися: фонди поповнювалися новими експонатами,
створювались цікаві виставки, проводилися екскурсії.
Переломними роками для музею стали
1975–1989. У цей час меморіальний будинок Музею природи використовувався не за
призначенням. Перепланування та неякісний ремонт завдали йому чимало шкоди. 21вересня
1990 року нарешті будівля була взята на облік, як пам’ятник історії та культури
місцевого значення та повернута музею.
На сьогодні Музей природи є не лише
культурним закладом, де відвідувачі можуть познайомитися з екзотичними
куточками Світового океану, поринути в казковий світ унікальних куточків
нижнього Дніпра або відчути тишу історичної давнини в Меморіальній кімнаті Й.
К. Пачоського, але й науковим осередком. Колекції, зібрані засновником музею, є
науковою базою для вчених та студентів вузів не лише України, а й інших країн.
Вчений був одним з ініціаторів
охорони степу. Вивчаючи флору степів, він зацікавився впливом випасу овець і
великої рогатої худоби на степову рослинність. Він помітив, що надмірне
випасання призводить до руйнування степової рослинності, тому й закликав
залишити незайманими ділянки цілинного степу і припинити там випас худоби. Саме
завдяки пораді Пачоського Ф. Є. Фальц-Фейн в 1898 р. виділив кілька ділянок
цілинного степу в Асканії-Новій, які згодом стали основою для створення
біосферного заповідника "Асканія-Нова ім. Ф. Є. Фальц-Фейна” [5, 148].
Й. К. Пачоський був не лише видатним
ботаніком, а й дуже хорошим зоологом. Він провів величезну роботу, дослідивши
230 видів птахів. На основі зібраного матеріалу, у 1909 році вчений надрукував статтю
"Матеріали з питань сільськогосподарського значення птахів”, у якій,
відзначаючи факт неухильного зменшення чисельності багатьох видів птахів,
закликав не руйнувати їх природних місць проживання.
Велику увагу Йосип Конрадович
приділяв розробці раціонального мисливського законодавства. У 1899–1902 рр. у
журналі "Псовая і ружейная охота” друкуються його статті "Передвижные сроки в законе
об охоте” [ 6,6-10], "К вопросу об охране дичи”, "Ещё по поводу охраны дичи”.
Вчений пропагуєвведення строків охорони, під час яких будь-яке полювання було б
заборонене, а особливо наполягає на забороні весняного і літнього полювання,
коли винищується велика кількість дичини. І він таки добився, що в Україні з
1925 року полювання у цей період було заборонене.
У 1900 році виходить популярна
брошура Пачоського "Про охорону птахів у Херсонській губернії”, у якій автор
піднімає питання про введення пересувних строків мисливського сезону, адже
птахи живуть не за календарем й сильно залежать від природних умов року.
Понад усе Йосип Конрадович любив
ботанічні екскурсії, які він здійснював з весни до пізньої осені. Він часто
приїздив до Асканії-Нової, де проводив наукові дослідження. Йому дуже
подобалось це місце. Тут він був завжди бажаним гостем, з великою увагою й прихильністю
його завжди зустрічав Ф. Є. Фальц-Фейн.
У цей період з-під пера Пачоського
виходять такі праці, як "Основні риси розвитку флори Південно-Західної Росії
(1910), "Херсонська флора” (1914), "Опис рослинності Херсонської губернії” І.
Ліси (1915), ІІ. Степи (1917), ІІІ. Плавні, піски, солончаки, бур’яни (1927) та
багато інших, які є настільними книгами всіх фахівців-ботаніків.
Працюючи у музеї, який він очолював
до 1920 року, Йосип Конрадович був професором Херсонського політехнічного
інституту, де викладав ряд природничих дисциплін і написав підручники для
студентів з морфології (1919) і основ фітоценології (1921). Його учні згадують,
що Пачоський був людиною високої культури й ерудиції, мав творчий допитливий
розум й чудову пам’ять. Вчений відзначався привітним і відкритим характером,
користувався загальною любов’ю й повагою. Він дуже любив музику і захоплювався
гарними піснями. Професор К. В. Славинський у спогадах писав: "Пачоський
запевняв, що найкращі думки до нього приходили під час хороших концертів й
оперних вистав, й тому він декілька разів на тиждень слухав музику” [3, 62].
Навесні 1922 року Йосипа Конрадовича
було призначено завідуючим ботанічним відділом науково-степової станції
державного заповідника "Чаплі” (Асканія-Нова).
У липні 1922 року він зі своїм сином
Конрадом і молодим ботаніком С. А. Дзевановським відправляються в експедицію до
Криму, де вивчають місцеві степи і рослинність Юсупівського заповідника,
розташованого в горах поблизу селища Коккоз (тепер Соколине). Цей заповідник
було зараховано до Асканії-Нової.
У вересні 1923 року Пачоський
переїхав до Польщі. Звідти його направили в Біловезьку Пущу, де вчений
завідував Біловезьким парком (резерватом). Під час дослідження лісонасаджень у
нього виникла ідея застосування біометричного методу, який дав змогу глибоко
проникнути в динаміку життя лісу.
З 1925 року і до початку Другої
світової війни Йосип Конрадович – професор систематики і географії рослин
Познанського університету.
У вересні 1939 року Польща була
окупована німецькими загарбниками. Старого вченого гітлерівці виселили з
обійстя й позбавили найбільшого багатства – величезної бібліотеки. У лютому
1942 року фашисти по-звірячому вбили внука Пачоського, якого він дуже любив. Це
важке потрясіння й стало причиною його смерті 14 лютого 1942 року від паралічу
серця. Поховано науковця на сільському кладовищі біля Сірославля.
Й. К. Пачоський був широкоерудованою
людиною, видатним вченим в галузі біологічної науки і талановитим музейником.
Його перу належить понад 300 ґрунтовних наукових праць, присвячених глибокому і
всебічному вивченню складу та історії розвитку флори і рослинності середньої і
південної частини східної Європи, головним чином України та Польщі, а також
висвітленню загальних питань ботанічної і частково зоологічної науки. Він був
одним із творців фітоценології – розділу ботаніки, який вивчає рослинні
угруповання, і автором першого підручника з цієї дисципліни.
Гордістю вченого була зібрана ним
велика гербарна колекція, зразки якої знайомлять з рослинним багатством певних
територій. Основна частина колекції знаходиться в Херсонському краєзнавчому
музеї. Його гербарні матеріали зберігаються в Гербарії Інституту ботаніки ім.
М. Г. Холодного НАН України, Державному природничому музеї НАН України у
Львові, Львівському державному університеті ім. І.І.Мечникова,
Сімферопольському державному університеті ім. М. В. Фрунзе та інших наукових
установах.
Вчені, шануючи ім’я Пачоського, на
його честь назвали 10 видів вищих рослин, з яких волошка Пачоського та зіновать
Пачоського занесені до Червоної книги України.
____________________
1. Андреєва Т. Йосип
Конрадович Пачоський / Т.Андреєва // Волинський музей: Історія і сучасність:
Тези та матеріали І наук.-практ. конф., присвяч. 65-річчю Волин. краєзн. музею
та 45-річчю Колодяжн. літ.-мемор. музеюЛесі Українки. – Луцьк , 1998. – С.
43–44.
2. Андреєва Т. П. Й. К.
Пачоський – дослідник природи Волині / Т.П.Андреєва // Історія міст і сіл
Великої Волині: Наук. зб. «Велика Волинь». – Житомир, 2002. – Т. 25. – С. 9–11.
3. Борейко В. Е. Йосип Конрадович
Пачоський / В. Е. Борейко // Рідна природа . К.: Урожай. – 1989. – №4. – С.61–62
.
4. Борейко В. Е. Популярный
биографо-бибилиографический словарь-справочник деятелей заповедного дела и
охраны природы Украины , Царской России и СССР (1860–1960) / В.Е. Борейко.– К.,
1995. – Т.2. – С.24–25.
5. Бойко М. Ф. Другі наукові
читання пам’яті Й.К. Пачоського / М. Ф. Бойко // Український ботанічний журнал.
– 1995. –Т.52. – №5. – С.748–751.
6. Пачоский И. К. Передвижные
сроки в законе об охоте /И. К. Пачоский // Псовая и ружейная охота. – 1899. –
№5. – С.6–10.
___________________________________
Волинський музейний вісник: Музеї у дослідженні та збереженні пам’яток
культурної спадщини західноукраїнських етнічних земель. Наук. зб. :
Вип. 4. / упр-ня культури і туризму Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей; каф.
документознавства і музейн. cправи ВНУ ім. Лесі Українки ; / упоряд. А. Силюк,
Є. Ковальчук. – Луцьк, 2012. – С. 171-174.
|