Метод історичної реконструкції займає чільне місце в наукових дослідженнях. Його застосування дає змогу наочно ознайомитися з матеріальними предметами, що стосуються теми дослідження, а інколи і її безпосереднім об’єктом в залежності від мети та завдань наукової роботи. Більше того, метод реконструкції часто дає змогу перевірити достовірність фактів, сприяє розв’язанню дискусійних питань. Варто також зазначити, що історична реконструкція привертає особливу увагу в середовищі суспільства, внаслідок чого з’являються нові громадські організації, клуби та секції, які працюють в даній галузі. Тому для досягнення вагомих результатів дуже важливо, щоб існувала співпраця між такого роду об’єднаннями та науково-дослідними установами.

Окрема робота в галузі воєнно-історичної реконструкції проводилась ще в 60-х рр. минулого століття. У цьому відношенні на певну увагу заслуговує діяльність Військово-наукового товариства при Київському окружному Будинку офіцерів. Саме представники цього товариства у 1960 р. в період з 10 по 12 жовтня здійснили поїздку по місцях бойових дій військ 1-го Українського фронту, які проходили в рамках Рівненсько-Луцької наступальної операції 27 січня – 13 лютого 1944 р. [1, с. 126] (датування за І. М. Бєлкіним). Варто нагадати, що до операції були залучені сили правого крила фронту, а саме 13-а (командувач генерал-лейтенант М. П. Пухов) та 60-а армії (командувач генерал-лейтенант І. Д. Черняховський) [2, с. 272]. Їхні війська у взаємодії з партизанами мали завдання розгромити німецьке угруповання в районі Рівного і Луцька, вийти з лісисто-болотистої місцевості й оволодіти важливими в оперативному плані районами Рівне, Луцьк, Шепетівка для нанесення майбутнього удару на Чернівці [4, с. 140 – 141].

Провівши організаційну підготовку та склавши детальний план поїздки (), створена група Київського окружного Будинку офіцерів 10 жовтня 1960 р. з Києва прибула до с. Головниця теперішнього Корецького району Рівненської області. Керував поїздкою Голова Ради Військово-наукового товариства, генерал-лейтенант С. Г. Горячев, науковим керівником був гвардії генерал-майор запасу А. Кронік, а його помічником – колишній командир 8-ї кавалерійської дивізії 6-го гвардійського корпусу генерал-майор П. А. Хрустальов – безпосередній учасник Рівненсько-Луцької операції.

Зупинившись поблизу згадуваного села група уточнила район розташування командного пункту 13-ї армії і 28-го стрілецького корпусу, який знаходився у другому ешелоні армії. Після цього офіцери прибули до смт. Гоща і на місцевості відновили бойові порядки суміжних дивізій 76-го і 24-го стрілецьких корпусів (6-а і 112-а дивізії) та з’ясували їхні завдання.

Відновивши хід боїв 27 січня, учасники поїздки зробили висновок про те, що рішення командуючого наступати не вздовж рівненського шосе було дійсно далекоглядним. Оскільки на даному напрямку була доволі щільна оборона противника, а водяне плесо Горині сягало одного кілометра. Тому наступ лівим крилом в напрямку Милятин, Здолбунів, Рівне був очевидно найкращим. Це пояснюється меншою концентрацією військ противника і більш сприятливими умовами місцевості. Хоча допоміжний удар в напрямку Костопіль, Держано, Клевань пролягав через місцевість з далеко не ідеальними природними умовами [3, с. 51 – 52]. Варто зазначити, що вранці 27 січня 1944 р. частини 76-го стрілецького корпусу генерал-лейтенанта М. І. Глухова прорвали оборону противника і просунулись на 5 – 7 км. Водночас 24-й корпус генерал-лейтенанта М. І. Кирюхіна, форсувавши Горинь, просунувся на 4 – 6 км, а його 287-а дивізія зайняла м. Острог [5, с. 279].

Після цього група Військово-наукового товариства переправилася через Горинь та почала вивчати розташування і військові сили противника. Офіцери переконались в тому, що головний напрямок удару радянських військ було вибрано правильно, а вигин річки сприяв наступу 149-ї стрілецької дивізії. Поблизу Рівного, в районі висоти 242, учасники поїздки відтворили бій частин 6-ї гвардійської та 112-ї стрілецьких дивізій 1 – 2 лютого 1944 р., коли сили вказаних підрозділів вийшли на північну і південну окраїни м. Рівне [3, с. 52 – 53]. В боях, за місто противник втратив убитими понад 6000 солдатів та офіцерів, залишив 30 складів з боєприпасами, зброєю і продовольством [1, с. 114]. Очевидно, що й сама Червона армія понесла значні втрати.

До закінчення дня 10 жовтня представники Київського окружного Будинку офіцерів закінчили відтворення боїв стрілецьких корпусів на першому етапі операції [3, с. 53], який проходив з 27 січня по 2 лютого 1944 р. [4, с. 143]. Однак робота першого дня реконструкції операції на цьому не закінчувалась, тому що увечері члени Військово-наукового товариства взяли участь у вечорі слави, який проходив у Рівненському Будинку офіцерів [3, с. 53]. Звичайно ж, що подібні урочистості жодним чином не могли пройти без популяризації принципів партійної ідеології.

Наступний день польової поїздки був присвячений вивченню дій 6-го кавалерійського корпусу. У цьому плані був відтворений бій кавалеристів і партизан за Цумань. Варто зауважити, що в бою за цей населений пункт відзначився ескадрон капітана Д. П. Васильєва 13-ї гвардійської кавалерійської дивізії. 31 січня бійці вказаного підрозділу відбили 10 атак ворога, сам капітан загинув, посмертно йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу [4, с. 147].

Після Цумані, група ознайомилась з боями, які проходили в районі Клевані [3, с. 59]. Сюди 31 січня 1944 р. увійшов 6-й гвардійський кавалерійський корпус, перекривши в такий спосіб автомобільне та залізничне сполучення між Рівним і Луцьком. Таким чином сили противника були роз’єднані, а його рівненське угруповання опинилося перед загрозою удару з тилу [1, с. 106].

Офіцери відтворили також роз’єднання військ 6-го кавалерійського корпусу 2 лютого 1944 р., яке було здійснено з метою виконання бойових завдань у трьох напрямках: 13-а гвардійська кавалерійська дивізія генерал-майора П. І. Зубова вийшла до р. Іква та зав’язала бої на відтинку фронту Млинів – Дубно; 8-а далекосхідна дивізія генерал-майора П. А. Хрустальова осідлала шосе Рівне-Дубно в районі Омеляни і відбивала атаки ворога із сходу та південного сходу; 8-а гвардійська кавалерійська дивізія генерал-майора Д. Н. Павлова зранку 2 лютого атакувала противника в Рівному з північного заходу і разом з партизанами генерала Бегми просувалася до центру міста.

На північно-західній окраїні міста офіцери з’ясували окреміаспекти організації бойової взаємодії 121-ї гвардійської стрілецької дивізії генерал-майора Л. Д. Червоного з частинами 8-ї гвардійської кавалерійської дивізії [3, с. 60]. Варто зауважити, що обидві дивізії до 12 год. подолали опір противника на півночі Рівного і вийшли в тил другої оборонної смуги, яка знаходилась в межах кордонів 6-ї гвардійської стрілецької дивізії. В цей час противник перед фронтом вказаної дивізії поспішно відводив свої сили на другу лінію оборони.

Для того, щоб не дати ворогу зайняти позиції на другому оборонному рубежі між р. Горинь та м. Рівне, частини 121-ї дивізії атакували фашистів з тилу. Після недовготривалого бою дивізія заволоділа другою лінією оборони противника та продовжуючи наступ в південному напрямку вступила в сутички за цегельні заводи [1, с. 110]. Станом на 15 год. 2 лютого вона заволоділа ними, а також взяла під свій контроль залізничну станцію і таким чином перенесла бої в центр м. Рівне.

Після обіду група реконструкторів виїхала в напрямку Луцька. В районі Ківерців на схемах і на місцевості офіцери відтворили дії 1-го гвардійського кавалерійського корпусу [3, с. 60 – 61]. Варто зазначити, що саме тут силами корпусу був розгромлений 35-й піхотний полк 19-ї угорської дивізії [1, с. 106]. Представники Військо-наукового товариства особливу увагу звернули на бої, які велися на плацдармі в районі Старого Чарторийська 28 січня 1944 р.

Дещо згодом, члени Київського окружного Будинку офіцерів розглянули рішення командира 1-го гвардійського кавалерійського корпусу – атакувати Луцьк вночі силами 1-ї, 2-ї та 7-ї кавалерійських дивізій. На північній окраїні міста учасники поїздки відпрацювали деталі удару по Луцьку в ніч на 2 лютого 1944 р. та переконались в значенні раптовості цього наступу. Осмисливши рішення командувача корпусу генерал-лейтенанта В. К. Баранова група прийшла до висновку, що залишати три дивізії для оборони Луцька було недоцільно. На думку офіцерів потрібно було хоча б однією дивізією нанести у дар на Дубно – це могло вирішити хід боїв 13-ї кавалерійської дивізії на користь Червоної армії. Дехто з членів групи висловив думку про те, що Баранов остерігався втратити Луцьк так само, як після звільнення Києва, його частини втратили Житомир, а тому й вирішив зосередити всі сили виключно на обороні.

Після польових виїздів о 19 год. 11 жовтня група реконструкторів зібралась в Луцькому Будинку офіцерів для участі у другому вечорі слави, організованому Київським і Луцьким Військово-науковими товариствами. Вечір відкрив Голова Луцького Військово-наукового товариства, генерал-майор запасу Н. Г. Ставцев [3, с. 61 – 62].

Третій день поїздки 12 жовтня офіцери присвятили вивченню боїв за Дубно, які проходили 3 – 13 лютого 1944 р. В районі Млинова було відтворено бій частин 13-ї кавалерійської дивізії. Далі на перехресті шосе 1, 5 км східніше Дубна група ознайомилась з ходом боїв 6 – 12 лютого підрозділів 8-ї гвардійської і 8-ї кавалерійських дивізій. Учасники поїздки визнали недоцільними лобові атаки по р. Іква з сходу на Дубно. На висотах західніше 1 км від міста група здійснила свою останню зупинку. Тут генерал-майор Хрустальов детально розповів, як проходили бої 10 – 11 лютого частин 13-ї кавалерійської дивізії. На цьому виїзна польова робота із вивчення Рівненсько-Луцької наступальної операції Військово-науковим товариством Київського окружного Будинку офіцерів була завершена [3, с. 64 – 65].

У район Дубна противник підтягнув нові формування і станом на 13 лютого 1944 р. повністю домінував у військовій силі. Гітлерівці мали більш ніж троєкратну перевагу над радянськими військами. Тому у зв’язку із зміною співвідношення сил, а також виконанням військами 13-ї армії поставлених завдань, командуючий фронтом зранку 14 лютого наказав припинити подальший наступ на Дубно і перейти до оборони. Таким чином Рівненсько-Луцька наступальна операція була завершена [1, с. 125].

Під час своєї поїздки група ознайомилась також із краєзнавчими музеями в містах Рівне, Луцьк і Дубно. За словами А. Кроніка в музеях не була показана визвольна місія Радянської Армії і дії військ в Рівненсько-Луцькій операції. Адміністрація вказаних установ погодилася з оцінкою групи офіцерів та пообіцяла на протязі року доповнити експозицію музеїв спеціальним розділом [3, с. 66].

Варто нагадати, що в результаті Рівненсько-Луцької наступальної операції ворог втратив близько20 000 чоловік вбитими і пораненими, 1830 полоненими. Під час операції звільнено понад 200 населених пунктів, серед них два обласних і шість районних центрів (Ківерці, Колки, Маневичі, Олика, Теремно, Цумань). Було знищено 87 танків і штурмових гармат, 315 кулеметів, 800 автомашин та багато іншої військової техніки [4, с. 150]. Бої на території Волині показали, що навіть перевага в живій силі й техніці не гарантує успіху, а непродумані рішення призводять до непоправних втрат. У боях на території Рівненщини загинуло 14 000 червоноармійців і близько 300 партизанів і підпільників [5, с. 284]. Однак радянське командування не зробило належних висновків з цих уроків, яскравим прикладом цього є Поліська наступальна операція 2-го Білоруського фронту.

Виїзна поїздка Військово-наукового товариства Київського окружного Будинку офіцерів 10 – 12 жовтня 1960 р. в прямому значенні не була реконструкцією всієї Рівненсько-Луцької наступальної операції. Головна увага офіцерів була направлена на розгляд ключових рішень командування та відтворення боїв, які вирішували успіх операції. Важливо й те, що значна частина цих заходів проводилася на безпосередніх місцях бойових дій. Незважаючи на присутність ідеологічного чинника, робота проведена групою офіцерів заслуговує на увагу. Оскільки матеріали підготовлені Військово-науковим товариством стануть у нагоді історикам, краєзнавцям, музейним працівникам та навіть військовим. З огляду на це, процес функціонування Київського окружного Будинку офіцерів в радянський період, може претендувати на подальше наукове дослідження.

_____________________

1. Белкин И. М. 13-я армия в Луцко-Ровенской операции 1944 г. / И. М. Белкин. – М.: Военное издательство Министерства обороны Союза ССР, 1960. – 158 с.

2. Грицюк В. Рівненсько-Луцька наступальна операція – складова стратегічної операції радянських військ на Правобережній Україні 1944 року / В. Грицюк, С. Сидоров // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Сторінки воєнної історії краю: Наук. зб.: Випуск 30: Матеріали XXX Всеукраїнської науково-практичної історико-краєзнавчої конференції, 24 – 25 березня 2009 р. – Луцьк, 2009. – С. 271 – 274.

3. Кроник А. Полевая военно-историческая поездка по местам боев Ровно-Луцкой операции I УФ (с 27.I – 11.II. 1944 г.) / А. Кронник // Бюллетень № 1 Военно-научного общества при Киевском окружном Доме офицеров Советской армии. – К.: [Без вид.], 1961. – С. 47 – 72.

4. Кудь В. О. Фронтові операції із визволення Волині у 1944 році / Вадим Олексійович Кудь // Волинь у Другій світовій війні: Зб. наук. та публіцист. ст. / [Гол. ред. та упоряд. М. М. Кучерепа]. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2005. – С. 140 – 179.

5. Україна в полум’ївійни 1941 – 1945 / [П. П. Панченко, О. І. Уткін, В. І. Горєлов та ін.]. – К.: Україна, 2005. – 560 с.

__________________________________

Волинський музейний вісник: Музеї у дослідженні та збереженні пам’яток культурної спадщини західноукраїнських етнічних земель. Наук. зб. : Вип. 4. / упр-ня культури і туризму Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей; каф. документознавства і музейн. cправи ВНУ ім. Лесі Українки ; / упоряд. А. Силюк, Є. Ковальчук. – Луцьк, 2012. – С. 161-167.

Категорія: Статті | Додав: administrator (24.10.2012) | ОПИС ЗНАКІВ |

Переглядів: 2076 | Рейтинг: 5.0/4

Всього коментарів: 0

Зробити безкоштовний сайт з uCoz

Волинь туристична

Волинь туристична

Агросадиби Волині

Туристичні райони

ІСТОРИЧНА РЕКОНСТРУКЦІЯ РІВНЕНСЬКО-ЛУЦЬКОЇ НАСТУПАЛЬНОЇ ОПЕРАЦІЇ (10 – 12 ЖОВТНЯ 1960 р.).