|
Світлана ВАСИЛЕВСЬКА
(м. Луцьк)
ІКОНИ «СТАРОЗАВІТНА
ТРІЙЦЯ» XVIII ст. З КОЛЕКЦІЇ
МУЗЕЮ ВОЛИНСЬКОЇ ІКОНИ
Ще у IV ст. християнською церквою був прийнятий догмат про
віру у триєдиного Бога, який існує у трьох іпостасях: Бог Отець, Бог Син і Бог
Дух Святий. Три іпостасі Бога незлитні і нероздільні – єдиносущна Пресвята
Трійця, таке положення було включене у рішення Першого і Другого Вселенських
соборів. У Святому письмі не зустрічається таке поняття, як Трійця. Біблія
говорить про Бога в множині, Бог один, т. т. єдиний. Біблія ніде не вказує, що
Бог складається з трьох іпостасей і зовсім не описує фізичний зв’язок цих трьох
іпостасей між собою. Термін Трійця – штучне слово, яке виникло в ході боротьби
з аріанством, яке стверджувало, що Ісус Христос – не Бог, а Святий Дух не
іпостась Бога. Лише в трьох текстах Біблії перераховуються всі три іпостасі:
«Тож ідіть і навчіть всі народи, христячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа»
(Мт. 28:19); «Бо троє свідкують на небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці троє –
одно» (1 Ін.5:7); «Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця,
і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма нами! Амінь» (2 Кор. 13:13).
Частіше зустрічаються слова про єдність Бога і Сина Божого. У Першій книзі Мойсеєвій
Буття слово Бог стоїть у множині: «І сказав Бог: створімо людину за образом
нашим…» (Бут. 1:26). У багатьох текстах зустрічаємо посилання на визначення
значення і ролі двох іпостасей. У своїй молитві за учнів та вірних на Тайній
вечері (Ін. 17:1-26) Ісус Христос звертається з подячними словами до Бога Отця:
«Життя вічне – це те, щоб пізнали Тебе Єдиного Бога правдивого, та Ісуса
Христа, що послав Ти Його. … щоб були всі одно: як Ти, Отче, в мені, а я – у
тобі, щоб одно були в нас і вони, – щоб увірували, що мене Ти послав». Отже,
Христос ніколи не називав себе Богом і не вимагав поклоніння до себе, а всю славу
за свої діла воздавав своєму Отцю – «А ту славу, що дав Ти мені, я їм передав,
щоб єдине були, як єдине і ми». Ісус Христос говорить про себе, як про єдине з
Богом Отцем: «Я й Отець – Ми одне» (Ін. 10:30). Він виявляє себе як Сина
Божого, що повторює все за батьком і вимагає шанування двох: «Бо Отець любить
Сина, і показує все, що сам робить, Йому. Бо як з мертвих Отець воскрешає й оживлює,
так і Син, кого хоче оживлює. Щоб усі шанували і Сина, як шанують Отця. Хто не
шанує Сина – не шанує Отця, що послав Його»(Ін. 5:20, 21, 23). «…Це ж записано,
щоб ви увірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб увірувавши, життя мали в
ім’я Його!»(Ін. 20:31).
Ікони Святої Трійці – візуальне вираження догмата про Святу
Трійцю. Сюжет іконописних зображень Трійці будується на біблійній розповіді про
те, як праотець Авраам і його дружина Сарра зустріли біля діброви Мамре трьох
ангелів (Бут. 18:1-15). Для них Авраам і Сарра гостинно приготували з кращого борошна
«прісні хліби», «теля ніжне і гарне», «олії і молока». Один з ангелів повідомив
про народження у Сарри сина. Господь сказав, що «від Авраама дійсно піде народ
великий і сильний, і благословляться в ньому всі народи землі». Згідно традиційним
християнським поясненням, в образі трьох ангелів Аврааму було дано одкровення
про єдиносущного і триіпостасного Бога. Свята Трійця у вигляді трьох ангелів,
які об’явились Аврааму, зустрічається у настінних розписах катакомб Віа Латіна
в Римі з IVст., в ранньохристиянських мозаїках храмів Санта Марія Маджоре в
Римі у Vст., Сан Вітале в Равенні в VІ ст.
Існує кілька типів зображення Пресвятої Трійці. Традиція
зображення Святої Трійці у вигляді трьох ангелів, які символізують три іпостасі
Бога, є характерною для давнього візантійського та російського мистецтва до
кінця XIVст. У цей період ангел у центрі наділявся явними ознаками Ісуса Христа
– збільшена фігура, хрещатий німб, благословляюча десниця Божа. З кінця ХIVст.
ангели починають зображуватися рівновеликими, без іменних написів над головами.
Ці типи мають історичний характер, бо будуються на тексті Біблії, чітко
вказуючи на час і місце зустрічі. Третій тип має символічно-онтологічний
характер. Центральний ангел вже немає привілейованого місця, а постаті Авраама
і Сарри відсутні. Цей тип формується пізніше і у ньому біблійний образ
сконкретизований до своєї основної онтологічної суті – Авраама і Сарру відвідав
Бог у особі трьох ангелів.
На іконах даного ізводу демонструється не просто трапеза біля
Мамврійського дуба «при вході в намет, під час спеки денної», а саме євхаристична
трапеза, у якій звершується викупна жертва. Як правило, центральний ангел
благословляє чашу, інші на неї споглядають і ніби дотягуються руками. Головний зміст
полягає у тому, що у глибинах Святої Трійці йде рада про спокуту людства від
гріхів. Євхаристична
тематика, яка виступає своєрідним виявом сутності християнського віровчення
щодо спокутної жертви Сина Божого Ісуса Христа, який пролив свою кров в ім’я
спасіння роду людського, була надзвичайно популярна в українському іконописі XVII–XVIII
ст.
Таїнство євхаристії (євхаристія, грец. – дарування блага,
перетворення, благодаріння) символізує безкровну новозавітну жертву. У Новому
Завіті чотири рази говориться про установлення Євхаристії: у Євангеліях Матвія
(Мт.26), Марка (Мр.14), Луки (Лк. 22), в першому Посланні Апостола Павла до
коритнян (1 Кор.11). У Євангелії від Іоана нема моменту установлення
Євхаристії, але є довга євхаристійна мова у 6-му розділі про хліб життя, тому
що для Євангеліста Іоана життя Ісуса Христа було Євхаристією – благодарінням.
Євхаристію встановив Ісус Христос, додаючи слова: «Чиніть це на згадку про
Мене». «Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав і давав своїм учням, і сказав:
Прийміть. Споживайте, це – тіло Моє. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він
подав їм і сказав: Пийте з неї всі, бо це – кров Моя Нового Заповіту, що за
багатьох проливається на відпущення гріхів!» (Мт. 26:26–28). Це означає, що у
вигляді хліба і вина Спаситель подав своїм учням те тіло і ту кров, які
наступного дня після цього дійства він самовідданно віддав на страждання і
смерть за гріхи людей. Христос заповідав апостолам причащатись хлібом і вином для
життя вічного: «Хто тіло Моє споживає та кров мою п’є, той в Мені перебуває, а
Я в ньому»(Ін. 6:54).
У колекції Музею волинської ікони є три ікони «Старозавітної
Трійці» XVIII ст. (ВКМ І-167, І-224, І-450), які демонструють барокові традиції
втілення цього символічного сюжету (деталізація, підвищена декоративність, багатство
золота і срібла, поява нових елементів) у роботах волинських іконописців, які
черпали натхнення у народній мистецькій культурі. Ікони далекі від аскетизму і
мінімалізму, багатоперсонажні іконографічні схеми набувають світського
звучання, особливої щиросердної теплоти і зворушливої безпосередності. У сцену
введені Авраам і Сарра (ВКМ І-167, І-450), як гостинні господарі, стіл наповнений
різними плодами, тогочасним посудом, від чого сцена робиться більш земною і
світською. Творчий відхід від строгого канону відволікає від споглядання
духовного спілкування ангелів. Відчувається, що краса навколишнього світу
захоплює авторів. Композиційний центр всіх образів – стіл, на якому стоїть
потир – прообраз гробу Господнього і жертви Ісуса Христа . На іконах часто
важко визначити хто є хто серед трьох ангелів, тому що переконливих ознак
різниці іпостасей не знайдено. Відсутність іменних написів, різноманітні
кольори одеж, місцезнаходження кожного ангела наштовхують на різні пояснення,
але ідея триіпостасного Божества присутня завжди.
 В іконі XVIII ст. «Старозавітна Трійця» (ВКМ І-167) з церкви
Різдва Пресвятої Богородиці с. Троянівка Маневицького району поєднуються
професійний рівень виконання і риси народної творчості. Композиція ікони чітка
і врівноважена, підкреслена фігурою центрального ангела. Автором робиться акцент
на триєдності Трійці – рівність, нероздільність і незлитність іпостасей Святої Трійці:
три ангели подані рівновелично з однаковими круглими золотими німбами і білими
крилами, які не доторкуються між собою і залишають місце для золотого тла. Ангели
зображені не строго фронтально, а в ледь помітному повороті голови, тому бачимо
лише одне вухо у кожного. Надзвичайно миловидні юні лики ангелів із звернутим
до людей поглядом, що символізує духовне самозаглиблення і споглядання.
Одягнуті в однакові срібні хітони, які гравійовані довгими прямими і вигнутими
лініями, які надають об’ємності фігурам. Вони тримають тонкі жезли-посохи, як
атрибут земних мандрів. Правиці кожного підняті у двоперсному благословляючому
жесті. Центральний ангел сидить трішки вище від інших і його крила найбільш
розгорнуті. Піднятою правицею він благословляє трапезу. Очевидно, ангел справа,
зображений ніби попереду всіх, з босими в легких сандаліях ногами, які вказують
на входження до грішного людського світу і символізують любов Бога до людей і
його постійну присутність у земному житті, символізує першу іпостась Трійці –
Бога Отця, праворуч якого сидить Бог Син – Ісус Христос. Позаду нього зображена
Сарра на фоні палат – не тільки власне дому Авраамового, а й символу Божественного
будівництва та беззаперечної покори волі Отця. Ангел зліва ніби парить на
золотому тлі. Ангели розташовані так, що провівши умовну лінію можна вибудувати
трикутник – рівновіддаленість двох ангелів від центрального, Ісуса Христа, а
трикутник – символ Трійці ще до того, як Трійцю почали зображати у вигляді
трьох ангелів. Величний Мамврійський дуб з буйною зеленню і темними плодами, як
символ вічного життя, подається між центральним і правим ангелом, вказуючи на
єдність Отця і Сина: Отець відає про долю Сина, який прийме мученицьку смерть
на хресті. Ангели, маючи досить масивні фігури, просто домінують над постатями
Авраама і Сарри, яких автор розміщує на діагоналі, пересікаючи їхні погляди на гостях.
Цікаво, що Авраам і Сарра подаються як прості віруючі люди: рука Сарри
притулена до серця, Авраам стоїть навколішки перед столом, складеними на грудях
руками виказуючи повагу і покірність гостям.
Народного колориту іконі надають надзвичайно світські одежі
персонажів: Авраам одягнений у червону свиту і сині штани, Сарра – у червоній
сорочці, поверх синьої спідниці білий фартух, на голові – білий плат. Лики Авраама
і Сарри наділені рисами старших людей – сиві волосся і борода у Авраама,
зморшки на щоках і чолі Сарри. Майже круглої форми стіл на трьох фігурних
ніжках підкреслює ідею єдності і рівноправ’я гостей Авраама, а білого кольору
скатертина наголошує на чистоті їхніх помислів. Стіл поданий ніби зверху,
завдяки чому ми бачимо все, що на ньому лежить: предмети церковного начиння для
здійснення таїнства євхаристії – потир, богослужбова таріль на підніжці,
тарілі. Символи крові і тіла Господнього – виноградні грона та три хлібини
передаються натуралістично і правдиво. Певної аристократичності трапези надають
предмети побуту — ножі і дворогі виделки, які, як правило, не використовувалися
у народному середовищі. Різноманітні плоди червоного кольору на білій
скатертині символізують благословенні плоди слова Божого на землі. Позем ікони
рудого кольору з невеликими кущиками займає мінімум площі. Увесь колорит ікони
підкоряється золото-срібним елементам – знаки божественного світла і
божественної слави – тло, німби, хітони ангелів, а червоний і синій в одежах
Авраама і Сарри символізують єдність небесного і земного, божественного і
людського.
 По-іншому будується композиція на іконі народного майстра
XVIII ст. «Старозавітна Трійця» (ВКМ І-450) з церкви Архістратига Михаїла с.
Смолигів Луцького району. Три ангели в єдиному пориві повернуті вправо, до
Сарри, яка стоїть, тримаючи у руках таріль із рибою. Риба – ранній
християнський символ, літери грецького слова, що означає рибу складають перші
букви слів Ісус Христос, Син Божий, Спаситель. Така ж таріль з рибою стоїть по
центру прямокутного столу з трьома масивними ніжками, який одночасно символізує
гріб Господній і вівтар храму. Центральний ангел, як іпостась Сина Божого,
подається вище інших із піднятою головою, в той час як голови інших ангелів
злегка схилені у пошануванні. Вказівним пальцем правиці цей ангел показує вгору
на Мамврійського дуба, у зеленій кроні якого вписаний трикутник – символ Святої
Трійці. Ангели одягнені у традиційні хітони і гіматії різних кольорів, у руках
однакові жезли-посохи подорожніх. Розгорнуті сіро-білі крила ангелів з одного
боку доторкуються до круглих срібних німбів і ніби огортають їх. Ангел справа, одягнутий
у червоний гіматій (атрибут Бога Отця) лівою рукою торкається хліба на тарілі,
права рука піднята з відкритою долонею. Ангел зліва правою рукою тримає жезл,
лівою вказує на центрального ангела. Ідеї триєдності Бога відповідають
зображені на столі три потири, три хліби, три тарілки з трьома ножами. Ближче
до краю стола – дві ложки і дві невеликі хлібини, які символізують єдність двох
начал, двох сутностей – божественного і людського, небесного і земного. Лики
ангелів молоді, з чітко промальованими бровами, великими очима, рум’янцем. На
противагу їм Авраам і Сарра зображені як люди старшого віку, які в повазі до
свої гостей або стоять на колінах (Авраам), або зустрічають гостей на порозі власного
дому (Сарра). Автор йде за текстом Святого письма, вносячи в композицію окрім
архітектурного (палати з червоними дахами і вікнами, храм з червоним куполом) і
пейзажного (зелений дуб з плодами) стафажу певні історичні моменти, які з часом
стали своєрідними обрядами в церкві. Так, на поземі намальований глек із
посудиною для омивання ніг подорожнім: «… і ноги свої помийте, і спочиньте під
деревом» (Бут. 18:4). Ця традиція знайшла продовження і отримала новий зміст у
Новому Заповіті: «Я, Господь і Учитель, умив вам ноги, то ви повинні вмивати
ноги один одному» (Ін.13). Як Ісус Христос омив ноги своїм учням перед тайною
вечерею, так сьогодні у Великий Четвер Страсного тижня архієрей омиває ноги 12
священикам у храмі. Колорит ікони надзвичайно насичений, яскравий,
різнобарвний, підкорений великим площинам срібла, яке покриває тло ікони,
різьблене рослинним орнаментом, і німби ангелів.
Надзвичайно живописно виконана ікона XVIII ст. «Старозавітна
Трійця» (ВКМ І-224) з церкви Архістратига Михаїла с. Окорськ Локачинського
району. Чітко вибудувана композиція ікони з акцентуванням уваги на
євхаристичній атрибутиці: у центрі стола стоїть потир, біля нього велика таріль
з жертвенним агнцем, три тарілки з трьома хлібами, ножі, ложки з декоративними
ручками, дві посудини. Не випадково предмети церковного начиння на столі
виконані червоним кольором, який присутній у різних варіантах в одежах ангелів,
графіях на німбах, в елементах архітектурного стафажу, і покликаний нагадати про
кров, пролиту Ісусом Христом за людей. Розташування двох ангелів за столом у
легкому повороті до центрального персонажа, який подається строго фронтально,
виглядає цілком природно. Відбувається ніби діалог між святим і віруючими. Саме
до Ісуса Христа, як до Бога живого, що колись жив серед людей, іде головне
звернення іконописця. Виділення ролі Ісуса Христа бачимо у тому, що він
подається вище інших ангелів, позаду нього зелене дерево з плодами. Центральний
ангел одягнений у традиційні одежі Спасителя – червоний хітон і синій гіматій.
У руках усіх ангелів – хрести-посохи, як символ перемоги над смертю і знак
земних мандрів та проповідництва. Кожен із ангелів правицею благословляє
віруючих, зримо вказуючи на можливість спокути земних гріхів. Ідея
богобудівництва втілена у зображені позаду ангела справа, який відповідає
іпостасі Бога Отця, який одягнений у червоний гіматій, будівлі з червоним
дахом, двома вікнами із решітками і фронтоном з трьома круглими вікнами.
Палати, будівлі на іконі – образ створеної на землі церкви Христової. Позаду
ангела зліва – іпостасі Духа Святого, зображені зелені пагорби, як символ
вічного життя і віри. Особливої урочистості моменту здійснення таїнства
євхаристії, яку благословляє центральний ангел, надають яскраві, соковиті
червоний, синій, зелений кольори одеж ангелів, декоративно гравійоване золочене
тло і золоті німби. Одежі оздоблені багатим золотим орнаментом, драпірування
виконані прийомами світлотіні. Відповідно до традиції пізнішого історичного
періоду на іконі відсутні постаті Авраама і Сарри і тому головна увага зосереджена
на догматі Пресвятої Трійці і євхаристичної трапези.
Дослідження волинських ікон «Старозавітної Трійці» свідчить
про творче втілення іконописцями канонічних іконографічних джерел, які
покликані були донести до людей основи християнського віровчення. У свої твори
майстри активно вводять архітектурні елементи (храми і світські споруди),
елементи натюрморта, побутових предметів. Персонажі наділені конкретними
характеристиками стосовно віку, статусу, в одежах присутні елементи народного
вбрання. Своєрідне поєднання народними майстрами церковного канону і елементів
світськості робить образи самобутніми та оригінальними.
___________________
1.
Біблія. – Київ, 2007. – 1407с.
2.
Барская Н. Сюжеты и образы древнерусской
живописи
/ Н. Барская. – Москва, 1993. – 221с.
3.
История иконописи. – Москва, 2002. – 287с.
4.
Ніколаєва Т. Історія українського костюма / Т. Ніколаєва. – Київ, 1996. – 171
с.
5.
Овсійчук В., Крвавич Д. Оповідь про ікону / В. Овсійчук, Д. Крвавич. – Львів,
2000. – 296с.
6.
Словник українського сакрального мистецтва. – Львів, 2006. – 287с.
7.
Холл Джеймс. Словарь сюжетов и символов в искусстве / Джеймс Холл . – Москва,
1997 – 655 с.
8.
Православие. Полная энциклопедия. – Санкт-Петербург, 2007. – 437с.
9.
Успенский Л. Богословие иконы православной церкви / Л. Успенский.– Москва,
1989. – 474с.
10.
Языкова И. Богословие иконы / И. Языкова.– Москва, 1995. –207с.
________________________________
Минуле і
сучасне Волині та Полісся. Народна культура і музеї. Науковий збірник. Випуск
44. Матеріали Четвертої Всеукраїнської науково-етнографічної конференції,
присвяченої 80-річчю від дня народження Олекси Ошуркевича, 16-17 квітня 2013
року, м. Луцьк. Упоряд. Є. І. Ковальчук, Л. А. Мірошниченко-Гусак. – Луцьк,
2013. – С. 217-221.
|