|
Олена БІРЮЛІНА (Луцьк)
Документ 1524 року – найдавніше писемне джерело в
колекції Волинського краєзнавчого музею
В
колекції Волинського краєзнавчого музею ще з-перед воєнного часу зберігається
підбірка документальних джерел XVI-XVIII ст.ст. Після останньої ґрунтовної
музейної переінвентаризації в середині 70-х рр. ХХ ст. вони без розподілу на
паперові та пергаментні та без вичленення на тематичні колекції увійшли до тоді
створених музейних інвентарних груп фондів: переважна кількість до групи
"Книги, фото, документи” й частково до фонду „Історія релігії і атеїзму”.
Така ситуація, з одного боку, пояснюється специфікою музейного комплектування:
зберігання музейних предметів за матеріалами, з яких вони виготовлені, з іншого
боку, втратою довоєнної облікової документації, яка могла б стати у нагоді під
час формування нових фондових груп. Відсутність в музеї сталих
фахівців-документознавців, знавців польської і латини також вплинуло на
повноцінне освоєння цінних рукописних джерел.
За
допомогою публікації [1] Юліана Нєча, завідувача відділу рукописів довоєнного
Волинського музею при Волинському Товаристві приятелів наук в Луцьку із усієї
документальної маси вдалося виділити більше сотні документів на папері, які
можна впевнено віднести до єдиного колись архівного комплексу волинської
шляхетської родини Єло-Малинських XVI-XIX ст.ст.
Згаданий
архів (далі - Архів), який сотні літ до того переховувався в Новомалинському
замку поблизу Острога, у 1918 р. перейшов у збірку Братства імені князів
Острозьких в Острозі, а з 1935 р. певна його частина перейшла у власність
Волинського музею[2]. У 30-40 рр. документи Архіву опрацьовувались поляком Юліаном Нєчем і
українцем Анатолієм Дублянським. Перший з них не володів українською мовою і
тому не акцентував на важливих україномовних документах Архіву, - обмежився
дуже загальною характеристикою, другому, який, звісно, знав рідну мову, було
поставлене завдання подокументно описати увесь архівний комплекс. Польськомовні
анотації на окремих картках до деяких актів з Архіву, написаних рукою Анатолія
Захаровича Дублянського, й досі зберігаються в музеї. Однак документ, про який
піде мова далі, ніяк не зауважений нашими попередниками.
Існує
певна проблема з віднесенням найдавнішого музейного документу 1524 р. саме до
архіву Єло-Малинських. Справа в тому, що й решта матеріалів Архіву не мають
конкретних позначок, які б свідчили про таку їх приналежність. Щоб ствердити
віднесення того чи іншого документу до родинного Архіву його слід вивчити за
змістом, з’ясувати шлюбні чи клієнтарні стосунки фігурантів актового матеріалу
безпосередньо з родиною Єло-Малинських та між собою. Ось у випадку з документом
1524 р., який має пряме відношення до іншої волинської родини –
Боговитиновичів, ствердна відповіть базується на шлюбних стосунках його
представників з Єло-Малинськими. За нашим спостереженням збирання сімейного
архіву активно провадив волинський хорунжий (1628) і белзький каштелян (1649)
Данило Єло-Малинський, який одідичив Новомалин у 1619 р., після смерті
безпотомного дядька Василя (Вацлава) Єло-Малинського. Матір’ю Данила, дружиною
Матвія Єло-Малинського була Маруша-Тетяна Боговитинівна (Шумська), дочка
Степана Івановича Боговитиновича. Очевидно, через посередництво Маруші
Боговитинівни до Архіву потрапили документальні матеріали своєї родини, зокрема
й ті, що мають стосунок до сімейних справ її троюрідної сестри Маруші Федорівни
Боговитинівни та матері і вітчима останньої – Луції Лібішевської і Щасного
Галенського[3]. Тут слід підкреслити, що перший чоловік Люції Лібішевської –
Федір Войнич Боговитинович був сином одного із фігурантів документу 1524 р.
Войни Боговитиновича. Тому закономірно вважати, що королівський лист перейшов
до Архіву саме через родинні стосунки Боговитинів і Єло-Малинських.
Отже
документ 1524 р. – це лист великого князя литовського і польського короля
Сигізмунда I Старого (1506-1548), що засвідчено його підписом в кінці тексту.
Спрямований він до членів великокнязівської ради Великого князівства
Литовського і, якщо вірне наше припущення, особисто до великого гетьмана
литовського Костянтина Івановича Острозького (1460-і –1530). Гіпотетичність
останнього імені викликана відсутністю перших рядків документа, які мали б
оголошувати про того, від чийого імені він видається і перші слова звертання до
тих, кому він адресований. Власне, в збереженій частині імені адресата –
"Иванович” – вбачається князь Острозький, якого називають найвпливовішим
тогочасним державним і політичним діячем ВКЛ. На користь цього імені говорить і
той факт, що посада гетьмана, як і земського підскарбія і маршалка, входила до
вузького кола центрального керівництва панів-ради – на той час вищого
виконавчо-розпорядчого і контролюючого органу державної влади у ВКЛ. Відомо
також що за Гродненським привілеєм 1506 р. без згоди великокнязівської ради
великий литовський князь не приймав жодної ухвали.
Богуш-Міхал
Боговитинович (? - 1530), на прохання якого був написаний лист, походив чи то з
білоруської, чи то з волинської родовитої шляхти гербу "Пелікан” (пізніше
використовували герб "Корчак”). Володів маєтками на Підляшші, Берестейщині
і Волині. Станом на 1528 р. вважався одним із найзаможніших землевласників у
Литві, а серед волинського панства – найзаможнішим. Очевидно саме заможність, а
ще родовитість, – його предки отримали привілеї на свої маєтки ще від великого
литовського князя Вітовта, дозволили Богушу зайняти міцні позиції в державному
житті Литви. З 1499 по 1503 р. служив дяком канцелярії ВКЛ, у 1504 р. став її
писарем. У 1509 р. кілька місяців виконував обов’язки литовського земського
підскарбія, а з 1520 р. обійняв цей уряд на постійно. В 1506 р. став троцьким
городничим, а з 1510 р. він – маршалок господарський. Обіймав також уряди
місцевого значення: був державцею перелайським у 1500-06 рр., жижморським у
1508-09 рр., довгайським у 1508-18 рр., каменецьким з 1518 р., слонімським з
1522 р. Передсмертний тестамент Б. Боговитинович склав 1529 р. у Слонімі
(сьогодні на території Білорусі), в ньому просив поховати його у
Києво-Печерському монастирі. [4]
Залишились
свідчення і про дипломатичну діяльність цього Боговитиновича. Під час
московсько-литовської війни 1512-1522 рр. неодноразово брав участь в литовських
посольствах до Москви. Разом з канцлером Миколою Радивилом був учасником
Віденського з’їзду 1515 р., яким передбачалось налагодити дружні стосунки між
Священною Римською імперією, Польщею і ВКЛ [5]. У 1518 р. Богуша Боговитиновича
обрали представником Литви до складу посольства видатного литовського і
польського дипломата Еразма Цьолка до германського імператора на рейхстаг в
Аусбург [6]. У 1520 р. Богуш на Віленському сеймі представляв Сигізмунда I [7].
Власне
дипломатичні заслуги Богуша Боговитиновича красномовно відзначає великий князь
в своєму листі: "он на росказанє нашо частокрот в поселства от нас єздит,
а к тому теж зъ цноты своее то чинит, и на службах наших гдƀ потреба вказывает
напротивку кождому неприятелю нашому бывает, николи статку и накладу своєго
нелютуючи”.
В
якості земського підскарбія, під яким згадується в документі 1524 р.,
Б.Боговитинович стояв на чолі державної установи ВКЛ – литовської скарбниці
("Скарбу”), яка знаходилась у Віленському замку. Вважається, що на час,
який розглядається, підскарбій був тільки зберігачем скарбниці – сховища
державних доходів, регалій, арсеналу, оригінальних привілеїв тощо. Видачу зі
скарбниці підкарбій здійснював лише за усними побажаннями великого князя і
панів-ради та за квитанціями великокнязівської канцелярії. Перетворення
земського підскарбія у державного міністра економіки і фінансів почалося лише
після смерті Богуша Боговитиновича, з приходом на цю посаду у 1531 р. Івана
Горностая, особистого довіреного литовського господаря.
В
листі король повідомив, що він задовільнив прохання земського підскарбія Богуша
Боговитиновича про передачу опіки над литовською скарбницею братові Войні
Боговитиновичу, за умов відсутності самого Богуша. Мотиви відсутності Б.
Боговитиновича вказані в листі: якщо виїздить за межі держави в складі
посольства, або якщо відбуває на військову службу "напротивку неприятелей
наших”. Зазначена також можливість виїзду до своїх маєтків, слід думати, до
тих, що розташовані були найдалі від литовської столиці – на Волині [8]. Ще
одна причина відсутності підскарбія – коли б "к нам хотел ехати для
потреб наших” – вказує на специфічні обставини персональної унії Великого
князівства Литовського і Корони Польської, за якими володар цих держав, у
даному випадку Сигізмунд I, за головний осідок мав не литовську столицю Вільно,
а столицю Польщі Краків.
Передати
тимчасові повноваження підскарбія Богуш вирішив одному зі своїх двох молодших
братів – Войні-Яну (? – після 1545). Про нього писемні джерела повідомляють
дуже скупо. У 1512 р. він – королівський дворянин [9]. За ревізією
Кременецького замку 1545 р. Война разом з молодшим братом Іваном утримував
замкові городні зі своїх сіл Шумськ, Пигас і Шумбар на Кременеччині [10]. Це
останній рік, коли він згадується в документах.
З
документу видно, що виконання свого рішення Сигізмунд I поклав на
Костянтина Острозького: "ваша бы милость рачили о том видати и без
бытности єго брату єго пану Войне рачили росказывати отправовати Скарбу"
(де "рачити" – зволити, виявити волю; отправовати – сповняти
обов’язки; стягувати податки, мита тощо). Чи виконав гетьман волю короля, чи
може намір так і залишився наміром? Не менш цікаво дізнатися, чи взагалі в той
час існувала практика тимчасової передачі в інші руки обов’язків державного
службовця. В протилежному випадку документ 1524 р. стане доказом про декларацію
такого явища.
Документ
транслітерований із допомогою сучасного українського шрифту з додаванням
відсутніх у ньому літер ω, ѣ, ѫ. Літера старої графіки ε передана сучасною
"е”. Надрядкові літерні знаки спущені в рядок і позначені курсивом. Паєрки
на позначення "і” та "й” передані курсивним "и”. Оскільки в
оригінальному тексті літера "у” передана як "у” і "ɤ”, то останнє
відмічено. Титла збережені і нерозкриті. Пошкоджені місця тексту позначені
квадратними дужками, в яких подано наше розшифрування. Літерні позначення чисел
розшифровані. Розбивка на абзаци, великі і малі літери, пунктуаційні знаки
розставлені на розсуд автора.
Додаток
Дозвільний
лист Сигізмунда I до Костянтина Івановича Острозького (?) та членів
великокнязівської ради про задоволення прохання литовського земського
підскарбія Богуша Боговитиновича про передачу опіки над литовською скарбницею
його братові Войні Боговитиновичу.
–
Краків. 1524 р., листопада 13
[…]*
Ивановичу и ин[шим] всим паном радом н̃ши[м] Великого кн̃зства Литовского.
Мовил
нам подскарби[й] [земс]кии, маршалок и писар наш, державца слонимскии и
каменецкии пан Бгуш Бговитинович ω том, штож ωн на росказанє н̃шо частокрот в
поселства ωт нас єздит, а к тому теж зъ цноты своее то чинит и на службах
н̃ших, гдƀ потреба вказывает напротивкɤ кождому неприятелю н̃шомɤ бывает,
николи статку и накладу своєго нелютуючи, и єстли быхмо коли в поселстве єго
гдƀ послали, або ωн по своєи доброи воли хотел єхати на службɤ н̃шу, гдƀ бɤдет
потреба вказывати напротивку неприятелеи н̃ших, або пак к нам хотел єхати длѫ
потреб н̃ших бил намъ чолом, иж быхмо дозволили єму на своє мƀстцо ωставлѫти
при Скарбе н̃шом брата своєго пана Воину Бговитиновича.
А
про то, єстли быхмо єго мели гдƀ в поселстве послати, або ωн по своеи доброи
воли хотел бы на службɤ н̃шу єхати, гдƀ бы потреба вказывала, або до нас
гс̃дрѫ, а и до имƀнеи своихъ мы, длѫ єго и нам пилных а невмешканых служоб,
которыи здавна нам чинит то вчинили, и дозволили єсмо єму на своє мƀстцо безъ
бытности єго брата своєго пана Воину ωставлѫти при Скарбе н̃шом.
И
ваша бы мл̃сть рачили ω том вƀдати и б[ез] бытности єго брату єго пану Воине
рачили росказывати ωтправовати Скарбу н̃шого на потрƀбы н̃ши гс̃дрьскии и
земъскии как сѫ вашои мл̃сти паном радам н̃шимь налепеи бɤд[е]ть видƀти.
Псан
в Кр[а]ковƀ под лƀто бож. нарωж. 152[4] мс̃ца нояб. 13 ден индик. 3.
Sigismundus
R[ex] N[ostrum] S[igillum] (?)
[На
місці печаті залишки червоного воску овальної форми 3 х 3,5 (см)]
Копоть
писарь
*
Відсутній початок тексту.
На
звороті кілька написів різними почерками: перший з 8 рядків; вигас на 75
%, читаються окремі слова – "…/ lyst krolewski / … p. Bo /
howytynovy (?) … Skarbu /…bratu/…svego/ …/ 1524 …”; другий – "Fasciculy 29
ng / Litera D.D. / [Рядок закреслений] / Nrg 1 ng.”; третій – "…
Bohowitinów”; четвертий – "39”;
п’ятий – "1524 d.,13 9bris, indyktu 3”
Водяний
знак: "Кабан” (або "Вепр”), довжиною 6 см, розміщений в центральній
частині аркушу.
Розмір:
23 х 24 (см).
Збереження:
папір з плямами; розірваний на згинах; сліди давньої некваліфікованої
реставрації у вигляді склеювання на стиках.
Облікові
позначення: Волинський краєзнавчий музей, інв. № КДФ-3695/КВ-19149. Старі
облікові позначення: "К. № 760.”,
"Арх. № 1”,
"И. 2094”.
1.
Nieć J. Dział rękopisów w bibliotece Wołyńskiego T-wa przyjaciół nauk w Łucku
// Arhejon. №8, 1936.
2.
Архів Єло-Малинських зберігається у фондах трьох установ: Острозькому
державному історико-культурному заповіднику, Волинському краєзнавчому музеї
(далі - ВКМ), Державному архіві Волинської області (далі - ДАВО).
3. ДАВО. – Ф. 312. – Оп.1. – Спр. 9, 12;
4. В. Собчук. Боговитиновичі: генеалогія і маєтки / До джерел.
Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70 – річчя. –
Т. I. – Львів, 2004. – С. 498-537.; Вялікае княства Літоўскае:
Энцыклапедыя. У 2 т. – 2-ге выд. – Т. I. – Мінск, 2005. – С. 275.
5. Вялікае княства Літоўскае.... – Т. I. – С. 404.
6. Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 2 т. – 2-ге
выд. – Мінск, 2007. – Т. 2. – С. 727.
7. Вялікае княства Літоўскае... – Т. I. – С. 275.
8. Про маєтки Боговитиновичів і, зокрема, Б.
Боговитиновича див.: В. Собчук. Боговитиновичі: генеалогія і маєтки ... – С. 498-537.
9. Там само. – С. 507.
10. Литовська метрика. Книга
561. Ревізії українських замків 1545 року / Підготував В. Кравченко. – К.,
2005. – С. 196-198.
_____________________________
Волинський музей: історія і сучасність: Науковий збірник:
Вип. 4. – Луцьк, 2009. – С. 432-435.
|