|
До 200-річчя від дня народження
Т. Г. Шевченка
Чи були у Волинському музеї
рисунки Т.Г. Шевченка?
З листа митрополита УАПЦ в Західній Європі
Анатолія (Дублянського) до директора Волинського краєзнавчого музею Анатолія
Силюка: «Я одночасно ще відвідував і музей (Основним місцем роботи
А.3.Дублянського у 1938-1940 pp. була українська гімназія – Н.П.), до якого
призначено нового директора – українця з Дніпропетровська. Цей новий директор,
прізвища якого я не пам’ятаю, був у нас дуже коротко, не більше одного чи два
дні, і десь зник. Щойно пізніше було призначено іншого директора, Василя
Смовжа, що перед тим був директором якогось малого музею в Росії, недалеко від
Москви, а сам походив з Київщини. Ще перед його призначенням археолог Лєскі
передав мені передані кимсь, хто це був, він мені не сказав, пару карток з
рисунками олівцем, як він сказав, Тараса Шевченка, для переховання в музеї. Ці
рисунки я сховав, а коли прибув до нас директор Смовж, я в присутності Лєского
ці рисунки передав директору, і він їх десь сховав у свойому кабінеті. На мою
думку, це дійсно могли бути зарисовки Т.Г.Шевченка, судячи по паперу і
характеру зарисовок, які були дуже майстерні. [...]
Десь коротко перед вибухом війни директора в 1941
р. В.Смовжа було перенесено на становище директора музею в Тернополі, а до нас
призначено нового директора чи не з Дніпропетровська, прізвище якого ніяк не
можу пригадати. Це був також українець і думаю, що й український патріот, бо
одразу по призначенні запросив всіх працівників музею до ресторану і там, давши
гроші музикантам, сказав їм грати тільки українські мелодії. Я був присутній з
Лєським при передачі музею. Коли передача добігала до кінця, я запитав
В.Смовжа, а де ж рисунки Шевченка, а він з криком визвірився до мене: «Какіє
рисунки Шевченка!» Це чув і Лєські. Після цього я вже побоявся питати В.
Смовжа. А коли потім запитався Лєського, що робити, він тільки розвів руками.
Не думаю, що ці рисунки пропали, а припускаю, що Смовж продав їх до музею в
Києві, бо ще в початках директорування у нас він продав на підставне прізвище
до нашого музею один документ, підписаний сестрою Петра Першого, чи ним і його
братом. Цей документ міг походити з того музею в Росії, бо це сталося після
відвідин того музею Смовжем».
От така майже детективна історія, яка ставить
безліч запитань, на які поки що відповідей немає.
Залишається додати, що в інвентарних Волинського
краєзнавчого музею – польських, до 1939 p., і радянських, довоєнного часу –
записів, які б підтверджували наявність в колекції музею малюнків Шевченка,
немає. Але це зовсім не означає, що їх там не могло бути. Немає підстав не
вірити А.3.Дублянському, правдивість його свідчень сумнівів не викликає. Чи
були то малюнки справді Шевченкові? Ймовірно. Інакше. А.Дублянському не було б
причин їх переховувати, адже, по-перше, відомим було ставлення до Т.Г.Шевченка
та його творів можновладців усіх типів – російських, польських; по-друге,
малюнки Шевченка могли бути силовим рішенням зверху відчужені від провінційного
музею в Луцьку на користь будь-якого столичного, а такі спроби, щоправда,
завдяки музейним працівникам, безрезультатні, були й після війни, з іншими
мистецькими творами з колекції музею.
У Державному музеї Т.Г.Шевченка в Києві є кілька не
ідентифікованих малюнків, але вони надійшли туди у 1930-х роках. Пошуки можуть
іти безліччю шляхів: Київ, Канів, Харків, Львів, Тернопіль; музеї Т.Г.Шевченка
(в колишньому СРСР їх було 5); Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАНУ;
будь-яка картинна галерея не лише України; нарешті, приватні мистецькі
колекції. Найголовніше, щоб ці малюнки, якщо вони насправді належать
Т.Шевченкові, збереглися.
Наталія Пушкар,
головний хранитель
Волинського краєзнавчого музею
|