28 квітня 1913 року Леся Українка приїхала до Києва востаннє. Була присутня на вечорі на її честь в українському клубі "Родина". Декламатори читали її поезії, було показано постановку діалогу "Айша та Мохаммед". Поетеса виголосила промову у відповідь на численні привітання.

Під час того останнього перебування в Україні Юрій Тесленко-Приходько, син Олени Антонівни, батькової сестри, сфотографував Лесю Українку. Він зробив кілька знімків, які відрізняються поворотом голови, поглядом. Одне на тих знімках спільне: "Ох, у тривких до життя людей таких очей не буває. Се очі з іншої країни..."

12 травня Леся Українка виїхала з Києва до Кутаїсі...

Одна з таких фотокарток, оправлена в рамочку, вишиту бісером, завжди стояла на комоді в домі матері, Олени Пчілки. Повернувшись з далекої Америки (від Ольги Сергіїв, дочки Ізидори Косач-Борисової), ця реліквія нині зберігається в літературно-меморіальному музеї Лесі Українки в Колодяжному.

Очевидно, таке ж фото потрапило до Петра Юрійовича Дятлова (1883–1933), активного діяча революційного руху в Україні. Ще в листопаді 1905 року Леся Українка писала до сестри Ольги та Михайла Кривинюка про те, шо з грудня того ж року буде видаватися щоденна соціал-демократична газета "Праця" за участю В. Винниченка, Вітека, Ганкевича, М. Порша, І. Стешенка, Лесі Українки, інших; редактором-видавцем газети має бути П. Дятлов. Це той самий Дятлов, який високо оцінив творчість письменниці в некролозі "Памяти Леси Украинки" (газ. "Рабочая правда", 1913 p., №15): "Стоячи близько до визвольного громадського руху взагалі і до пролетарського зокрема, Леся Українка віддавала йому всі сили, сіяла розумне, добре, вічне. Нам треба сказати їй спасибі і читати її твори... Леся Українка померла, але її бадьорі твори довго будитимуть нас до роботи – боротьби". Він же переклав російською мовою вірш Лесі Українки "Досвітні вогні".

Петро Юрійович Дятлов використав останнє фото поетеси для видання поштової листівки, яка вийшла 1917 року у Відні його ж накладом у 1-й серії "Українські письменники". Наступного року він повторив наклад, який відрізнявся від попереднього зворотнім боком. Обидві поштівки експонуються на виставці "Я буду вічно жити!" у Волинському краєзнавчому музеї.

Наталія Пушкар,
головний хранитель Волинського краєзнавчого музею