Про літературно-мистецьку годину, присвячену 146-тій річниці від дня народження Лесі Українки під назвою «Казка Лесі Українки «Біда навчить» у творчості українських художників», супроводжувану виставкою ілюстрацій до казки (оригіналів і кольорових копій), видань казки 1962 – 2016 рр., спектаклем «Як горобець розуму шукав» (за мотивами казки) у виконанні акторів Волинського академічного обласного театру ляльок, уже повідомлялося на нашому сайті.

Захід насправді був цікавим і креативним і набув продовження, – нетрадиційного, для музейної колекції – результативного.

Гончар Анатолій Філозоф, якого з музеєм єднає давня і позитивна дружба, виготовив і подарував музеєві чудову веселу оригінальну колекцію з чотирнадцяти предметів, які є одночасно:

• виробами декоративно-прикладного мистецтва – глиняної мікропластики;
• глиняними дитячими іграшками;
• музичними інструментами – свищиками (окаринами): на них кераміст уміє грати;
• персонажами до казки Лесі Українки «Біда навчить», – і ця якість виробів майстра є найголовнішою, адже вводить його до когорти ілюстраторів твору письменниці.

Зауважимо, до речі, що більше за казку «Біда навчить» ілюстрували лише «Лісову пісню».

Отже, першими, як і в тексті Лесі Українки, є два горобчики, які посварилися за три конопляні зернятка. Їхній окрас, як і інших персонажів, відповідає натуральному, наскільки це можливо передати його в глині, – принаймні горобця не сплутаєш з сорокою, а курку з зозулею.

Усі наступні персонажі є – кожен по своєму, а в кінцевому висліді усі однаково – причиною поневірянь «нашого» горобчика, а разом з тим кожен щось-таки позитивне залишив у його свідомості; біди, які з ним траплялись, чомусь його все ж навчили.

Зозуляста курочка з курчатами першою скористалася з бійки задерикуватих горобців, нагодувавши зернятами своїх діточок, та ще й подякувавши забіякам за їхню дурість.

Наступні персонажі – зозуля, бузько, ґава, сова, сорока – не користали з бійки, але й відмовили горобцеві  у науці: зозуля своїх дітей не виховувала, то й чужих не хотіла знати; бузько саме обідав жабками, то й горобцем міг закусити; самокритична ґава відіслала горобчика до мудрої сови; мудра сова зо сну була голодна (а відомо, що дрібні птахи також є її їжею); весела скрекотуха сорока вважала, що без розуму жити легше, а краще навчитися красти.

Але наш горобчик був налаштований на добро ще від першої зустрічі з куркою, тому й зробив ще одну спробу – поспілкувався з круком. Але мудра сентенція поважного птаха – «поки біди не знатимеш, то й розуму не матимеш» – не відразу налаштувала нашого шукача розуму на вірний шлях.

А приходити до розуму примусило горобчика саме життя, – а може він просто подорослішав: звив гніздечко, з’явилась горобличка з червоним намистечком на шийці, а там і гороб’ята виклюнулись…

На загальній плакетці, яка передує показу колекції, майстер подав логотип Волинського краєзнавчого музею і своє власне клеймо, яке повторюється на не експозиційних частинах усіх виробів.

Анатолій Леонтійович розповів, що у процесі роботи над створенням персонажів до казки Лесі Українки «Біда навчить» склалася мимоволі «Пісенька горобчика», яку він записав і подарував музеєві разом з колекцією глиняних іграшок, – а ми даруємо її Вам:

                          Колись боявся я роботи,

                          Не мав житла, а спав на дрóтах.

                          Цвірінь-цвірінь, цвірінь-цвірінь.

                          Та щоб голодним не лягати,

                          Я мусив вдень зерно шукати.

                          І щоб вночі не мерзли крила,

                          Я збудував гніздечко миле.

                          Так різні клопоти й турботи

                          Мене привчили до роботи.

                          І нині я скажу вам, друзі:

                          Від праці крильця стали дужі,

                          Живу в безпеці, й добре знаю –

                          Біда уму завжди навчає.

Наталія Пушкар,
головний хранитель Волинського краєзнавчого музею

Фото Л. Максимова