Ця поштова листівка має дуже цікаву історію.

Будинок, зображений на листівці, стоїть і досі, сама садиба (на листівці – огороджена дерев'яним штахетником) теж майже не змінилась. На вулиці Гаврилюка, що в самому центрі міста (колишня – Плоцька) його можна впізнати одразу, хоча на ньому годі шукати якоїсь вказівки на те, що тут десять років знаходилася українська гімназія в Луцьку, єдина на п'ять повітів. Важливо й те, що будинок той був гімназійним власним, на відміну від кількох попередніх, орендованих. Нині змінилося призначення садиби і будівель на ній: саме шкільне приміщення стало власністю якихось фірм; колишній спортивний зал Луцької української гімназії використовується нині під гаражі; будинок за школою, в якому були шкільні виробничі майстерні, займають склади та ще якісь господарські служби. У 1924–1929 pp. концесіонером Луцької української гімназії був Є. І. Петриківський. Як впливовий громадянин міста (він був директором горілчаного заводу), Є. Петриківський добився від повітового сейму 50000 злотих на будівництво власного будинку для української гімназії. З серпня 1929 року концесіонером гімназії стало Товариство ім. Лесі Українки, яке разом з концесією отримало і гроші на будівництво. Розуміючи, що цієї суми на спорудження нового приміщення мало, Товариство купило садибу з двоповерховим будинком по вулиці Плоцькій, 20, добудувавши на садибі спортивний комплекс і виробничі майстерні. Планувалося добудувати третій поверх. З цією метою було випущено поштову листівку вартістю 20 грошів. На звороті вказана номінальна вартість (внески на добудову, очевидно, були благодійними – від 20 гр.) і мета цього благородного заходу: "На розбудову Луцької Української гімназії ім. Лесі Українки". Листівку називали "цеґелка": так цеглинка до цеглинки збиралися кошти на добудову гімназії. Автор малюнка (ймовірно, ним був М.Я.Миронов, вчитель каліграфії, малювання і праці) на лицевому боці помістив портрет Лесі Українки (патронеса Товариства та гімназії) і Т. Г. Шевченка (автор сентенції "Учітеся, брати мої, думайте, читайте..."), зобразив садибу гімназії і заклик: "Добудуймо!" (стрілочка під закликом вказує на об'єкт добудови). Порядкові номери 855 та 859 на листівках свідчать про те, що тираж був невеликим, можливо, він не перевищував однієї тисячі примірників. Відомо, що продаж цих "цеґелок" – не єдине джерело збору коштів на добудову гімназії.

Будинок так і не добудували: не вистачило коштів почати цю справу раніше, а далі прийшов 1939 рік, і Луцька українська гімназія була оголошена розсадником націоналізму, а відтак закрита.

Листівочка-"цеґелка" стала раритетом. Два примірники за номерами 855 і 859 подарував Волинському краєзнавчому музеєві та літературно-меморіальному музеєві Лесі Українки в Колодяжному Володимир Саварин з Луцька. Нині ви можете її побачити на виставці "Я буду вічно жити!" у Волинському краєзнавчому музеї.

Наталія Пушкар,
головний хранитель Волинського краєзнавчого музею