|
Сергій
Лис,
старший науковий співробітник
відділу
новітньої історії Волинського
краєзнавчого музею, м.Луцьк
ВОЛИНСЬКІ
ДИСИДЕНТИ КРІЗЬ ПРИЗМУ ЕКСПОНАТІВ
ВОЛИНСЬКОГО
КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ
У 1960-х – 1970-х роках у
радянському суспільстві виникла нова форма опозиції – дисиденство. «Незгідні»
висували реальну альтернативу тоталітарному режимові та наростаючим кризовим
явищам у духовному житті суспільства – нігілізму, соціальній апатії,
дегуманізації. Найхарактернішою рисою цього українського руху опору було поєднання
боротьби проти національного гніту з боротьбою за демократичні права людини. Їх
далекосяжною метою була деколонізація України шляхом вільних виборів, які
повинні відбутися в республіці під наглядом ООН [1].
По суті, дисидентський рух в Україні
у 1960-х – 1980-х роках, незважаючи на репресії та переслідування його
учасників, зробив значний внесок у наближення і проголошення незалежності
України. Більшість вимог, програм, ідей, які висувалися цим рухом упродовж
тридцяти років, у тій чи іншій мірі здійснилися або ж здійснюються в сучасній
Україні.
Враховуючи те, що в дисидентському
русі брали участь багато волинян, дана тема, починаючи з середини 1990-х років,
активно досліджувалася науковцями Волинського краєзнавчого музею. Так, у квітні
1996-го року з ініціативи директора музею Анатолія Силюка було проведено
ювілейний вечір до шістдесятиріччя Валентина Мороза. На нього, крім самого
ювіляра, прийшли його однодумці, учасники волинського руху опору 1960-х –
1980-х років Дмитро Іващенко, Олеся Ковальчук, Кость Шишко і колишній політв’язень
Юрій Сачук [2]. Тоді ж, до 30-ти річчя Луцького судового процесу, було відкрито
виставку "Волиняни – учасники дисидентського руху в Україні”, яку разом з
працівниками відділу новітньої історії підготувала провідний науковий
співробітник музею Ольга Гриморович [3].
У серпні 2006-го року презентовано
виставку "Високий дух з Україною у серці” за матеріалами з особистого архіву
дисидентки Наталії Каразії із селища Колки Маневицького району, які пані
Наталія особисто передала музею. Підготувала виставку науковий співробітник
Тамара Копилова. Тоді фонд Наталії Каразії, а це чималий масив документів,
фотографій, спогадів про непрості дисидентські будні українських учасників
опору 1960-х – 1980-х років, складав 600 описаних одиниць. Зараз він постійно поповнюється,
оскільки дисидентка продовжує передавати матеріали зі свого особистого архіву.
У 2009 році автор цих рядків
підготував виставку "Шляхами до незалежності волинські дисиденти в русі опору
1960-х –1980-х років”, приурочену до Дня соборності України та сімдесятиріччя
від дня народження В’ячеслава Чорновола. На ній вперше було представлено понад
150 експонатів, які належали нашим землякам, відомим дисидентам з Волині –
Данилові Шумуку, Валентину Морозу, Дмитру Іващенку, Миколі Коцу, Євгену
Сверстюку та Наталії Каразії.[4]. Виставка з успіхом експонувалася протягом
двох років. А 2011 року, напередодні 20-ї річниці проголошення незалежності
України, основні матеріали з неї були використані при оновленні постійно
діючого залу експозиції Волинського краєзнавчого музею "Волинь у 1945-1991
роках”.
Розпочинається тема дисидентського
руху на Волині матеріалами про Данила Шумука, уродженця села Боремщина
Любомльського району. Ця людина незламного духу і неймовірної мужності за свою боротьбу,
спрямовану на дотримання демократичних і загальнолюдських цінностей в Україні,
відбула ув’язнення у польських, німецьких і російських тюрмах і таборах 42 роки
6 місяців і 7 діб [5]. У 1930-і роки він був членом демократичного крила
Комуністичної партії Західної України. Після приходу у 1939-році на Волинь
радянської влади переконався у її злочинній суті. В роки Другої світової війни
воював у лавах Української Повстанської Армії. У 1979 році Данило Шумук став
членом Української Гельсінської Групи, першої відкритої дисидентської
організації, яка вимагала від влади дотримання прав людини в УРСР. У
демократичному світі нашого земляка шанують як одного з найвідоміших "в’язнів
совісті”. В експозиції представлені фотографії Данила Шумука, його лист із
заслання до доньки Віри [6], книга спогадів "Пережите і передумане”. Особливо
цікавою є світлина, на якій зафіксовано рукостискання волинського дисидента з
президентом США Рональдом Рейганом у 1987 році, коли Данило Шумук нарешті
вийшов на волю [7].
Першого вересня 1965 року, на самому
початку першого "покосу інтелігенції”, в Луцьку були заарештовані викладачі
місцевого педагогічного інституту Валентин Мороз та Дмитро Іващенко. Валентин
Мороз – волинянин. Народився 15 квітня 1936 року у селі Холонів Горохівського
району. Під час нетривалого викладання у Луцькому педінституті брав активну
участь у роботі літературної студії, яку очолював викладач української мови та
літератури, уродженець Полтавщини Дмитро Іващенко. Обидва викладачі розмовляли
зі студентами на заборонені теми, поширювали самвидавну літературу. За "антирадянську
агітацію та пропаганду” і були ув’язнені.
В експозиції представлено низку
цікавих експонатів, що висвітлюють діяльність цих двох борців за свободу слова.
Це, зокрема, щоденник Дмитра Іващенка періоду ув’язнення з 12 листопада 1965
року до 12 листопада 1966 року, в якому він описує свої важкі табірні будні
[8].
Комплекс фотографій відтворює миті,
вихоплені зі страдницького життя наших земляків. Тут Дмитро Іващенко у
вишиванці в оточенні своїх студентів [9], світлини, присвячені закордонній
діяльності Валентина Мороза після того, як його у 1979 році разом з групою
інших політв’язнів було обміняно на арештованих у США агентів КДБ і вислано з
СРСР. Серед них і знімки Валентина Мороза під час зустрічі з прем’єр-міністром
Баварії Б. Штравсом у 1979 році [10] та під час україно-афганської антивоєнної
демонстрації в Нью-Йорку на початку 1980-х років [11].
Серед учасників руху опору і ще один
наш відомий земляк – Микола Коц. Він народився в селі Гуща Любомльського
району. У 1960-х роках, викладаючи у Копичинському сільськогосподарському
технікумі Тернопільської області, Микола Коц не боявся говорити своїм студентам
правду, яка замовчувалася в СРСР, виготовляв і поширював самвидавну продукцію,
у якій викривав злочинну суть комуністичної влади. За це й був заарештований і
1968 року відправлений у далеку Мордовію [12]. Повернувся на Волинь аж у 1979
році. В 1988 році створив Волинську організацію Української Гельсінської
Спілки.
В експозиції, окрім фотографії Миколи
Георгійовича [13], представлено комплекс оригінальних документів, пов’язаних з
його особою. Чи не найцікавішими з них є самвидавні матеріали, створені ним власноруч
на засланні [14]. До речі, деякі зразки такої продукції Микола Коц закодовував
ним же придуманою системою спеціального подання інформації.
Видатний сучасний український
публіцист і літературознавець, активний учасник націонал-демократичного руху
1960-х – 1980-х років Євген Сверстюк народився 13 грудня 1928 року у селі
Сільце Горохівського району. Він співавтор одного з найпопулярніших творів
українського самвидаву 60-х років – памфлету "З приводу процесу над
Погружальським”, а також низки есеїв. При чому, усі ці твори підписував власним
іменем, не боячись висловлювати у них свої погляди на радянську дійсність. 1972
року був заарештований і наступного року запроторений до табору у Пермській
області. Звільнений лише у жовтні 1983 року.
Дисидентська діяльність Євгена
Сверстюка – це насамперед протест митця проти нав’язуваних йому системою рамок.
І саме літературознавчі статті, інтерв’ю з Євгеном Сверстюком, книги (в
експозиції наявна його праця "Блудні сини України”) [15] найповніше висвітлюють
його діяльність . Представлені в експозиції музею і світлини дисидента з Волині
[16].
Наталія Каразія народилася 14
листопада 1936 року в селищі Колки Маневицького району. З середини 1960-х років
активно співпрацювала з Іваном Дзюбою, Іваном Світличним, тим же Євгеном
Сверстюком, більшість матеріалів про якого передані до музею саме нею. З часом
доля познайомила її з Михайлиною Коцюбинською, яка часто приїздила в Колки до
Каразії, та з сім’єю В’ячеслава Чорновола. Наталія Хомівна постійно
передруковувала твори дисидентів. Таким чином, заборонене радянською цензурою вільне
слово правди приходило до людей, розкривало очі на реалії суспільного життя.
Писала і власні літературознавчі та громадсько-політичні дослідження.
В експозиції представлені фотографії
Наталії Каразії та документи (наприклад, посвідчення про отримання нею
громадянства УНР у 1990 році) [17], які висвітлюють її роль в дисидентському
русі. Найцікавішими є листи, написані до Наталії Каразії одним із лідерів
дисидентського руху В’ячеславом Чорноволом [18], з яким товаришувала
паніНаталія і на прохання якого друкувала окремі випуски самвидавного "Українського
Вісника” та інші матеріали [19]. Варто згадати і той факт, що у середині 1980-х
років Наталія Каразія стала членом Української Гельсінської Спілки.
До матеріалів дисидентського руху в
експозицію додано і кілька експонатів етнографічного характеру. Це чорнильні
ручки [20] і чорнильниця радянської епохи та друкарська машинка 1977 року
випуску [21], із вставленим у неї, друкованим особисто Наталією Каразією,
аркушем. Зроблено це автором цих рядків для підкреслення ненасильницького,
демократичного характеру дисидентського руху, зброєю якого було правдиве слово,
яке не могла заглушити навіть найпотужніша в світі пропагандистська машина
радянської тоталітарної системи.
Сподіваємось, що матеріали з історії
дисидентського руху, розміщені в оновленій частині експозиції, сприятимуть
глибшому розумінню відвідувачами Волинського краєзнавчого музею значимості
націонал-демократичних прагнень української інтелігенції 1960-х – 1980-х років.
Адже сприйняття істинності класичного постулату демократії "вільний розвиток
кожного є умовою вільного розвитку всіх” – це передумова побудови не лише
громадянського суспільства європейського зразка, а й справді соборної національної
держави. Бо лише коли права та соціальний захист людини стають базовою основою
устрою держави, можливим стає процвітання усіх її громадян.
____________________
1. Малик Я., Вол Б., Чуприна
В. Історія української державності / Малик Я., Вол Б., Чуприна В. – Львів:
Світ, 1995 – 248 с.
2. Лис В. Дві весни Валентина
Мороза / В. Лис // Волинь. – 1996 – 30 квітня.
3. Грицина Л. Хроніки
виставкової діяльності музею. 1994 – 1998 рр./Л. Грицина // Волинський музей.
Історія і сучасність. Науковий збірник. Випуск ІІ – Луцьк: Надстир’я, 1999. –
С. 43-56.
4. Лис С. Волинські дисиденти
в русі опору в 1960-х – 1980-х роках (за матеріалами Волинського краєзнавчого музею)/
С. Лис// Волинський музей: Історія і сучасність. Науковий збірник. Випуск IV –
Луцьк: МП "Пульс”, 2009. – С. 69-71.
5. Міжнародний біографічний
словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР Т. І.
Україна. Частина 2. – Харків: Права людини, 2006 – 658 с.
6. Фонди ВКМ, інв. № ДМ –
61042
7. Фонди ВКМ, інв. № ДМ –
61041
8. Фонди ВКМ, інв. № КДФ –
16277
9. Фонди ВКМ, інв. № КДФ –
16265
10. Фонди ВКМ, інв. № КДФ –
16287
11. Фонди ВКМ, інв. № КДФ –
16288
12. Русначенко А.
Національно-визвольний рух в Україні. Середина 1950-х – початок 1990-х років Т.
І / Русначенко А. – Київ: в-во
ім. Олени Теліги, 1998 – 308 с.
13. Фонди ВКМ, інв. № КДФ –
15185
14. Фонди ВКМ, інв. № КДФ –
17322
15. Фонди ВКМ, інв. № КДФ –
16292
16. Фонди ВКМ, інв. № КДФ –
19624; 19934; 16288
17. Фонди ВМ, інв. № ДМ –
53752
18. Фонди ВКМ, інв. № КДФ –
19907; 19908
19. Фонди ВКМ, інв. № КДФ –
19903
20. Фонди ВКМ, інв. № Р4 –
1064
21.
Фонди, ВКМ, інв. № Р4 – 2456
______________________________________
Волинський
музейний вісник:
Наук. зб.: Вип. 3. / упр-ня культури і туризму Волин. ОДА; Волин. краєзн.
музей; каф. документознавства і музейн. справи ВНУ ім. Лесі Українки ; Упоряд.
А. Силюк, Є. Ковальчук. – Луцьк, 2012. – С. 107-109.
|