|
Людмила КАРПЮК
(Луцьк)
ТВОРИ ХVІІ – ХVІІІ СТОЛІТЬ
«МАЛЯРА З МИХНІВКИ» ТА
МАЙСТРІВ ЙОГО КОЛА
У
колекції Музею волинської ікони зберігається група ікон кінця ХVІІ – початку
ХVІІІ ст., знайдених на Ковельщині. Частина образів були виявлені під час
наукових експедицій Волинського краєзнавчого музею у церкві с.Михнівка
Камінь-Каширського району, значна більшість – у храмах сіл на півночі Волині,
території колишнього Ковельського повіту. Мистецтвознавець Олег Сидор ще у 1991
році звернув увагу на таке групування подібних за колористичною гамою та
стилістичними особливостями ікон навколо одного центру[1, 26]. Саме він
висловив думку про існування у Михнівському монастирі в ХVІІ – ХVІІІ ст.
іконописної майстерні. Впевнена рука, яскрава колористична гама, стилістичні та
технічні особливості вказують на виконання цих ікон в одному осередку групою
малярів, які мали характерні індивідуальні риси.
Утвердження
Михнівки, як містечка, по свідченню деяких церковних документів і народних
переказів відноситься до ХVІІ ст. У 1637 р. на прохання власника містечка
Філона Єловицького, польським королем Владиславом ІV даровано було Михнівці
Магдебурзьке право, «задля швидшого заселення даної місцевості» [2, 347].
Поселенці різного соціального положення та майнового стану стали селитись у
містечку, а з 1651 р. Єловицький дозволив поселятися у ньому євреям.
Волинський
шляхтич Філон Єловицький (Яловицький) належав до багатого та відомого своїми
заслугами перед польським троном шляхетного роду [3, 341]. Він був підстаростою
Кременецьким, відставним ротмістром гвардії Владислава ІV, водночас, був членом
Луцького православного братства. Його підпис є під актом від вересня 1619 р., в
якому волинські дворяни, члени Луцького братства дають повноваження своїм
співбраттям – міщанам, право опіки над благоустроєм братських закладів – школи
та шпиталю. Підпис Ф. Єловицького є й у списку дворян, які були присутні на
виборчому сеймі 1632 р. У 1642 р. у Михнівці на кошти власника містечка була
побудована Стрітенська церква, а при ній відкрився невеличкий монастир [4,
341].
В праці
відомого дослідника Волині М. Теодоровича згадується давнє Євангеліє 1644 року,
яке в кінці ХІХ ст. ще зберігалось у Михнівській церкві. На сторінках
«Євангелія від Матвія» був вписаний текст, який стосувався історії михнівського
монастиря. Рукопис, розтягнутий на 61 сторінку, повідомляв: «… Року Божия 1647
семого месяца іюня пятого дня. За панованя Его милости Пана Филона Еловицкого,
войскового Володимирского, Пана и добродея нашего надана бысть сия
Богодухновенная Книга, тое Евангелие… напрестольное, рабом Божіим Василиемъ
Тимошевичемъ и жоное Его Зиновиею Ждановною къ храму Стритения Господа Бога и
Спаса Исуса Христа, то есть вмести Филонови, в монастырю през того Его Милости
… заложоным и збудованным, при сослужителех храма того святого священно иноци
Касиянъ и священно иноци Афанаси, а мирскихъ сослужителех храма того святого,
священноіерее Михаиле Сосновском и священноіерее Іоанъ Чахровичу въчне и
непорушне…»[5, 340].
Містечко
проіснувало два століття. У 1842 р., через селянські виступи проти панщини,
його жителі були розселені по оточуючим селам і Михнівка перетворилась на
невеличке бідне село. Дерев’яна церква та дзвіниця були перебудовані у 1720 р.
У середині ХVІІІ ст. маєток належав Елеонорі Красицькій, про існування на той
час монастиря документи вже не згадують. У 1892 р., на кошти прихожан, у церкві
був побудований новий двоярусний іконостас.
Без
підтвердження письмовими джерелами важко визначити місцезнаходження малярської
майстерні. Іконописці могли працювати при Михнівському монастирі або ж
малярський осередок міг функціонувати у Ковелі, «який відіграв помітну роль у
мистецькому житті північних районів нинішньої Волинської області, як
найактивніший його центр на цих теренах» [6, 9].
Роботи
малярів, творчий спадок яких можна віднести до одного кола і умовно назвати
«Михнівський іконописний осередок», зберігаються не лише у Музеї волинської
ікони, а й у колекції Національного музею у Львові. Всі вони відзначаються
певними характерними рисами: монументальністю та витонченістю малюнку постатей,
дохідливістю і зрозумілістю зображень, теплою та гармонійною кольоровою гамою.
Малярі цього осередку не бажали відходити від «традиції й перетворювати свої
роботи в побутові картини, вони прагнули зберегти в них урочистість кожної євангельської
події, високу одухотвореність персонажів» [7, 27]. Творчість іконописців даного
осередку простежується від кінця ХVІІ до середини ХVІІІ століть.
Ікони
«Спас Вседержитель», «Св. Онуфрій з причастям», «Різдво Богородиці», «Св.
Миколай», «Архангел Михаїл» характеризуються високим рівнем виконання, вони
мають багато спільних елементів, як у техніці написання так і в єдиній
колористичній гамі та характерному декорі. Отож, можна висловити припущення, що
всі ці роботи відносяться до творчої спадщини одного іконописця. Дещо іншими
рисами характеризуються образи «Св. Миколая» з с. Гішин та «Хрестовоздвиження».
Серед ікон, які створені у «Михнівському осередку» вони стоять найближче до
народної течії у волинському малярстві.
До
кінця ХVІІ століття відноситься образ «Спас Вседержитель» [8, 60] з с. Дроздні
Ковельського р-ну. На жаль, на іконі частково стертий верхній шар прописів, та
зрізане обрамлення (зовнішня рама). Іконографія твору відповідає суворій
канонічності даного сюжету. Поясне зображення Ісуса займає майже весь іконний
простір. Образу Христа, написаному «Михнівським іконописцем», притаманна
особлива ніжністю лику з тонкими рисами і спокійним поглядом очей. Його обличчя
ледь видовженої форми обрамляє дуже коротка роздвоєна борідка написана широкою
смугою, вуса вузькі, акуратно прописані. Суворий типаж давньої традиції,
характерний для волинського іконопису ХVІ, а частково й ХVІІ століть,
«Михнівський іконописець» змінює у напрямку пом’якшення і романтизації образу,
який стає більш земним і чуттєвим, але при цьому не втрачає своєї ієратичної
основи. Одежі Спасителя зображені у традиційній кольоровій гамі: яскраві
кольори червоного хітону та блакитного, з темно-синіми бганками тіней гіматію,
доповнює срібляста облямівка клаву, така ж на рукавах та горловині. Хітон Ісуса
підперезаний жовтим поясом, з орнаментом у вигляді поперечних смуг. Гіматій
широкими вільними бганками, приховуючи фігуру, опускається з лівого плеча
Ісуса. Навколо голови неширокий німб з традиційними грецькими літерами, обабіч
фігури монограми з характерною «сигмою». Права рука Ісуса піднята у
благословенні типовим «іменнословним» знаком. Лівою рукою Ісус збоку тримає
Євангеліє зі срібним обрізом таким чином, як це було характерно для тронних
зображень Спаса. Подібна версія зображення була присутня на іконі «Спас
Вседержитель» зі збірки колишнього Волинського єпархіального давньосховища у
Житомирі. Образ походив з с. Датин Ковельського повіту, датований 1684 р.[9].
Розкрита книга на іконі з с. Дроздні привертає увагу своєю величиною,
каліграфічно написаним текстом та рідко відтворюваною цитатою Євангелія від
Іоана: «Аз єсмь дверь мною аще кто внидетъ спасется и вниидетъ и изыдетъ
ипажить обращ тать преходитъ раде да оукрадет» (Іоан: 10,7). Текст написаний
чорними літерами з надрядковими знаками, виносними буквами та титлами. Він
розміщений у шість рядків на кожній сторінці, червоним кольором виділена перша
літера «A» [10, 76].
Деякі
теми давали малярам найбільше простору для виявлення свого хисту й задоволення
запитів замовників. Саме до таких належать ікони «Різдво Богородиці» і
«Причащання Св. Онуфрія». Характерним для «Михнівського маляра» є бажання
найбільш точно і повно розповісти про зображувану подію, через що його з повним
правом можна назвати малярем-оповідачем.
В іконі
кінця ХVІІ ст. «Різдво Богородиці» [11] з с. Сошичне Камінь-Каширського р-ну
майстер дотримується традиційної композиції, характерної для
західноукраїнського малярства того часу. Він не приділяє багато уваги інтер’єру
приміщення, зображуючи лише необхідні і традиційні ужиткові речі. Натомість
ретельно «описує» вбрання кількох персонажів та декор речей. На першому плані
праворуч зображено сцену з купіллю новонародженої. Купіль виконана у вигляді
невеликої чаші. Поряд з нею на стільці з різьбленою спинкою сидить повитуха,
тримаючи на колінах немовля. Ложе св. Анни автор зображує як своєрідний
мініатюрний храм (вкладаючи певний символічний зміст), тому увінчує його
невеликим цибулястим куполом. Біла постіль з високими подушками по низу
прикрашена ажурним мереживом. Біля ліжка – великий довгий стіл, покритий білою
скатертиною. Унизу її прикрашає червона вишивка стилізованим орнаментом з
квітів і листя. Св. Анна лівою рукою вказує на пригощання - на столі виноград,
кетяги вишень, огірок і ріпа. Простір приміщення обмежений зображенням муру з
двома невеликими бійницями та високою баштою з заґратованим круглим віконцем та
аркоподібними дверима, на порозі яких стоїть Св. Іоаким. Іконописець трактує
подію, як таку, що водночас відбувається у приміщенні та просто неба, тим самим
передається зв’язок двох світів – реального та духовного. Мур, як символ
відокремлення небесного існування (втіленого у золоченому тлі) від земного.
«Михнівський
маляр» приділяє багато уваги подробицям побутового характеру, змальовує їх з
допустимою у таких сценах правдивістю. Те, що раніше узагальнювалося, не
конкретизувалося, у його іконі стає важливим і цінним, оскільки саме за
допомогою реальних деталей передавалася картина живого життя. У його «Різдві»
жінки, які прийшли привітати породіллю, та Св. Іоаким зображені у вбрані
заможних міщан, з ретельно прописаними деталями одеж. Біля столу стоїть
вельможна гостя у довгій спідниці з білим фартушком, отороченим мережкою,
поверх сорочки одягнута у свиту. Її вбрання доповнює оригінальна зачіска з багатьма
вплетеними на потилиці червоними і чорними стрічками. На шиї – низка перлин.
Св. Іоаким вбраний у довгу свиту з візерунчастими поясом та шубу – кунтуш.
Не
дивлячись на подібні натуралістичні реалії ікона за своїм настроєм далека від
передання сімейної ідилії, у ній виразно проступає обрядова церемоніальна
поважність.
Іконописець
використовує головні надбання ренесансної традиції: ясні кольори, відчуття
простору, декоративність. У його творі панують теплі барви червоного – від
пурпуру на одежах головних персонажів до рожево-малинових на «шахових»
клітинках підлоги й, нарешті, до ясного золота на тлі.
Серед
ікон «Михнівського маляра» особливо привертає увагу образ «Св. Онуфрія» 1717 р.
[12] з с. Михнівка Камінь-Каширського р-ну. Культ цього святого поширився в
Україні з кінця ХVІІ ст. Значний вплив на його формування справило прийняття
унії та культ католицького образу Св. Ієроніма [13, 72].
Ікона
«Св. Онуфрій» – єдиний датований твір михнівської майстерні. Підпис з датою
знаходився на нижній частині обрамлення. Саме про цю ікону згадується у праці
М. І. Теодоровича «Историческое описание церквей и приходов Волынской епархии».
У візиті Луцького уніатського каноніка Яна Серацинського від 11 березня 1827 р.
описується ікона і відтворюються залишки підпису «Сей образ ... до храму Бож
... Стретенія Господня и ... Григорія ... мца дня 29 року Божого 1717» [14,
344]. Фрагменти окремих літер збереглися на іконі до сьогоднішнього дня.
Образ
Св. Онуфрія на іконі відповідає житійній оповіді та написаний у кращих
традиціях ренесансного мистецтва. Маляр майстерно передає художніми засобами
сухе, обпечене сонцем тіло аскета. Пустельник стоїть навколішках з молитовно
складеними руками перед грудьми. Він повернутий до сяючої постаті ангела з
чашею у руках. Лик Святого, зосереджено - самозаглиблений, поораний глибокими
зморшками на чолі, що надає йому рис аскетичної суворості. З ним контрастує
повновидий лик ангела. Молоде обличчя поєднує свіжість юності та земну
привабливість. Ангел обережно, обома руками підтримує потир з причастям. Щоб
підкреслити ідею священнодійства, маляр зображує ангела у урочистих одежах
біло-червоного кольору. Поділ білого далматику прикрашений мереживом і чорним
рослинним орнаментом, який імітує вишивку. Коротка червона туніка поверх
перехрещених на грудях двох стрічок, підперезана зеленим поясом. Невеличкий
комірець далматинка створює ілюзію світського одягу. За спиною розгорнуті такі
ж зелені крила. На поземі під ногами Онуфрія розкидані овочі і фрукти. У
правому кутку маляр зобразив маленького лева з майже людським обличчям, пишною
гривою та лапами подібними до курячих. Поруч високого пагорба з печерою Святого
ми бачимо живописний краєвид – пейзаж з лісом та блакитними горами вдалині, які
разом з блакиттю тла Святої Трійці виступають на іконі оживляючим акцентом.
Всі три
ікони об’єднує аналогічний декор. Єдиний тип барочного орнаментального тла –
різьблений по левкасу стилізований складний візерунок з переплетених рослинних
завитків та квіткових мотивів, які об’єднані основною темою – гроном винограду.
До
творчого спадку «Михнівського іконописця» та його осередку належать дві ікони
«Святий Миколай» [15], які зберігаються у колекції Музею волинської ікони.
Характером типажу та рядом стилістично – іконографічних моментів вони дуже
близькі.
Образ
Св. Миколая з с. Чорніїв створений орієнтовно у кінці ХVІІ ст. Художня
індивідуальність майстра яскраво виявляється у характерному виконанні лику,
традиційному декорі одягу, увазі до деталей. Монументальна, майже поколінна
постать Святого займає всю площину ікони. Зображення передає класичну схему
іконографічного канону – Миколай у архієрейських ризах з книгою у лівій руці та
благословляючим жестом піднятої правиці. Лик Миколая обрамляє коротке сиве
волосся і коротка борода,тонкі сиві брови ледь припідняті над переніссям, що
надає обличчю дещо стражденного виразу. Маляр багато уваги відводить малюнкові
одягу святого, на ньому біла декорована яскравим квітчастим орнаментом фелонь,
рожево-червоний омофор з синіми хрестами. У руці – велике важке Євангеліє в
ошатній шкіряній палітурці з золотим обрізом. Майстер точно відтворює вигляд
книги свого часу. Радісний і світлий колорит ікони доповнює сяйво золоченого
тла, декорованого характерним для цієї майстерні ритмічно повторюваним
орнаментом з довгими кілевидними пагінцями, увінчаними бутонами гвоздики.
Іконографічно
спорідненим є образ Св. Миколая з с. Гішин. Очевидно, ікона була написана у
малярському осередку, пов’язаному з «Михнівським малярем», проте у дещо
пізніший час. Спільністю рис відзначаються лики з ретельно проробленими пасмами
сивого волосся, орнаментика квітчастої білої фелоні, палеографія написів обабіч
німбу святого та ряд інших рис. Ретельно «описана» книга в руці Миколая: оклад
темно-червоного оксамиту зі срібними дробницями з рисунком Розп’яття і чотирьох
євангелістів. Проте, ікона різниться майстерністю виконання, у ній яскраво
виражені риси аматорського трактування рисунку та колориту. У нижній частині
рами збереглися залишки дарчого напису «Цей образ справив раб Божий Яцко Симонюк
задля прощення гріхів своїх року Божого 173 - го»[16, 45].
Оригінальністю
сюжетного трактування відзначається ікона «Михнівського іконописця» «Св.
Миколай», кінця ХVІІ ст. (походить з с. Михнівка Камінь-Каширського р-ну,
зберігається у Національному музеї у Львові). Вперше вона була досліджена і
описана як класичний приклад барокового українського трактування подібного
сюжету у роботах Степовика Д. В. Це образ, який умовно можна назвати
іконою-портретом, у ньому органічно поєднуються світські й іконописні традиції.
Монументальне поясне зображення святого вписане у масивну глибоку раму з
боніями (традиційну для «Михнівського маляра»). Ікономаляр використав для
змалювання приміщення, де перебуває Миколай, гравюру українського графіка й
маляра Івана Щирського «Святитель Іван Золотоустий» (1682) [17, 48]. «Однак
замість Золотоустого він намалював Миколу в тій самій обстановці, але вбраного
в інший сакос і митру, і головне – з типовою українською зовнішністю:
середнього розрізу очима, тонкими, злегка хвилястими бровами, прямою лінією
носа, гарними повними вустами, невеликою сивою бородою, що обрамляє худорляві
щоки й вольове підборіддя…. Перед Миколою стоїть стіл, застелений голубою
скатертиною з чорнильницею, пером, грамотою, на якій написано уривок з акафіста
до святителя, й чотирма книгами, кожна з яких оправлена в пергамент іншого
кольору: зелений, жовтогарячий, вишневий і темно-синій…»[18]. Всі художні
деталі в іконі приведено у відповідність до мети – розкриття внутрішнього світу
та духовної діяльності зображуваного.
За
художньо-стильовими ознаками і манерою виконання найближчою до ікон з образом
Св. Миколая та Спаса є ікона «Архангел Михаїл» [19]. «Михнівський маляр»
представляє типовий для ХVІІ – початку ХVІІІ століть зразок іконографії
Архангела: юний, сповнений сил воїн у лицарському обладунку з розпростертими
крилами, у піднятій правиці – меч, у лівій руці – сфера. Маляр образно трактує
постать Михаїла, у якій органічно зливаються юність і героїка, реальність і
божественне начало. Його лик, осяяний легкою посмішкою, позбавлений рис
войовничості, це швидше уособлення ідеальної краси і доброти. Ікона виділяється
силою насичених яскравих відтінків колірної гами: срібна кіраса на зеленій,
декорованій золотом туніці, через ліве плече перекинутий червоний плащ, високо
підняті за спиною темно-зелені крила прописані золотом. На іконі «Михнівського
маляра» Архангел представлений як воєвода небесного воїнства та переможець зла,
можливо саме тому на лезі його меча написана латинська літера «S» –
стилізований символ блискавки, як знак «Божого гніву». Такий символ
зустрічається й на іконі невідомого волинського маляра ХVІІ ст. «Св. Ілля» з с.
Тур Ратнівського р-ну [20].
До
творів близьких у художньо – образному вираженні до творчості «Михнівського
маляра» можна віднести ікону «Хрестовоздвиження» першої половини ХVІІІ ст.
[21]. Її іконографічна особливість – зображення постаті митрополита Макарія за
широким, квадратним престолом, покритим білим одіянням. На престолі – плат з
хрестом та ініціалами хоругви Св. Костянтина «ІС ХС НИ КА», по кутах – чотири
свічники з запаленими свічками. Відтворюючи релігійну сцену, маляр
індивідуалізує її, передає втілення реальної дії – святкової служби у храмі,
водночас не відступає від іконографічного канону за типом афонської «Єрмінії». В
даній композиції присутня характерна риса творів, пов’язаних з живописом
«Михнівського іконописця» – строга симетрія, декоративність, поєднання
символічних і реалістичних форм.
Вклад
«Михнівського маляра» та майстрів його кола у давній волинський іконопис
свідчить про піднесення місцевого малярства у ХVІІ – першій половині ХVІІІ ст.
Їх творчість репрезентує ті мистецькі процеси, які активно впроваджувалися,
розвивалися та були типовими для західноукраїнського сакрального мистецтва
даного періоду.
______________
1. Сидор О. Забута школа
малярства // Волинь. – 1991. - № 1, С. 26 – 27.
2. Теодорович Н. И. Волынь в
описании городов, местечек и сел. Историко – статистическое описание церквей и
приходов Волынской епархии. Т. V. Ковельсій уездъ. – Почаев, 1903. – 580 с.
3.Яковенко Н. Українська шляхта
з кінця ХІV до середини ХVІІІ ст. – Київ, 2008. – 472 с.
4. Теодорович Н. И., 580 с.
5. Там само.
6. Александрович В. Причинки до
історії ковельського малярства на зламі ХVІІ – ХVІІІ століть та ролі міста в
мистецькій культурі Волині ХVІ – ХVІІІ століть. // Волинська ікона: дослідження
та реставрація. Матеріали ХІІІ міжнародної наукової конференції, м. Луцьк, 2 –
3 листопада 2006 року: Науковий збірник. – Луцьк, 2006. – С. 7 – 9.
7. Сидор О. Забута школа
малярства // Волинь. – 1991. - № 1, С. 26 – 27.
8. Інв., І-137. Дерево, левкас,
темпера. Розмір 92 × 66 см
9. Пуцко В. До характеристики
волинського іконопису кінця ХVІІ століття. // Пам’ятки сакрального мистецтва
Волині на межі тисячоліть: питання дослідження, збереження та реставрації.
Матеріали VІІ міжнародної наукової конференції по волинському іконопису, м.
Луцьк, 1–3 грудня 1999 року: Науковий збірник. – Луцьк,1999. – С.60 – 62.
10. Вигодник А. Вивчення
євангельських текстів на іконах волинської школи іконопису. // Історія релігій
в Україні. Тези повідомлень Міжнародного круглого столу, м. Львів, 3 – 5 травня
1995. – Київ – Львів, 1995. – С. 75 – 76.
11. Інв. Ж – 284. Дерево,
левкас, темпера. Розмір 109,5×76 см
12. Інв. Ж – 300. Дерево, левкас, темпера. Розмір 108×84,5 см
13. Єлісєєва Т. Образ Святого
Онуфрія у волинському іконописі ХVІІІ ст. // Волинська ікона: дослідження та
реставрація. Матеріали ХІV міжнародної наукової конференції, м. Луцьк, 29 – 30
жовтня 2007 року: Науковий збірник. – Луцьк, 2007. – С. 72 – 77.
14. Теодорович Н. И., 580 с.
15. Інв. І – 49. Дерево,
левкас, темпера. Розмір 117×81,5 см, с. Чорніїв Турійського р-ну.
Інв. Ж – 295. Дерево, левкас,
темпера. Розмір 123×88,5 см, с. Гішин Ковельського р-ну.
16. Корнієнко В. Реконструкція
напису – посвяти на іконі ХVІІІ ст. з образом Св. Миколая з Музею волинської
ікони. // Волинська ікона: дослідження та реставрація. Матеріали ХVІІ
міжнародної наукової конференції, м. Луцьк, 21 – 22 жовтня 2010 року: Науковий
збірник. – Луцьк, 2010. – С. 45 – 47.
17. Степовик Д. Іван Щирський.
– Київ, 1988. – 159 с.
18. Степовик Д. Духовні та
мистецькі виміри українських ікон. www.kda.orq.ua/
19. Інв. Ж – 291. Дерево,
левкас, темпера. Розмір 103×78 см, с. Гішин Ковельського р-ну.
20. Інв. І – 536. Дерево,
левкас, темпера.
21. Інв. РА - 1474. Дерево, левкас, темпера. Розмір 127×93 см, с.
Козлиничі Ковельського р-ну.
____________________________________________
Волинська
ікона: дослідження та реставрація. Науковий збірник. Випуск 19. Матеріали ХІХ
міжнародної наукової конференції, м.Луцьк, 24 – 25 жовтня 2012 року. – Луцьк,
2012. – С. 88-92.
|