Однією з багаточисленних форм музейної роботи є виставкова. Виставки (тимчасові експозиції), будучи самостійними суб’єктами, часто доповнюють музейні експозиції. Вищеназвана виставка розміщена в одному із залів відділу давньої історії Волинського краєзнавчого музею і є органічним доповненням теми "Ремесло Волині княжої доби ХІ – початку ХIV століття”. Унікальність її полягає в тому, що вперше після тривалого забуття в результаті детального наукового опрацювання відбувся рух експонатів з фондів музею в експозицію. Виставка «Романтика ремесла княжої доби…» є академічною, окрім того при її науковому проектуванні вибраний тематичний принцип, оскільки одна тема (дивитись вище) об’єднала всі експоновані предмети.

Актуальність теми підсилюється її сьогоденністю. З давніх-давен на кожному етапі історичного розвитку людства рушійною силою матеріальної культури було ремесло, мануфактура (від "manus” - рука), а далі потужне промислове виробництво. Саме від цих основних домінант завжди залежав добробут людей, "хліб і до хліба”.

Чому назва виставки "Романтика ремесла княжої доби. Металургійно- ковальська і ювелірна справа?” Частково відповідь на це питання дає копія мініатюри XVI ст. "Кузня” з Радзивіллівського літопису, яка репрезентує афішу виставки.

Мініатюра виконана в веселих мажорних тонах, де переважаючим є червоний колір, дуже поширений в ХІ-ХІV ст. (згадаймо князя "Красное солньшко”). Горить вогонь - символ життя, він також червоний, він нього віє теплом, загадковістю, чи, зрештою, романтикою?!

На мініатюрі зображений другий етап виготовлення заліза - проковка, коли майстри-ковалі на дерев’яних вистилах б’ють молотками крицю, яка була передзалізом.

Ремесло княжої доби (ХІ-ХІV ст.) нараховує близько 64 види (за Б. Рибаковим, відомим російським археологом, на працях якого виросла не одна школа археологів). Всі вищеназвані види Б. Рибаков ділить на 11 груп, серед яких на першому місці стоїть металургійно-ковальська, асортимент якої нараховує понад 70 найменувань. За класифікацією іншого російського археолога Б. Колчина ковальські вироби діляться на знаряддя праці, ремісничі інструменти, зброю, предмети спорядження, побутовий інвентар, предмети одягу і прикраси.

Слово "коваль”, "кузнец” чи не вперше зустрічається в "Житії Феодосія Печерського” за списком XII ст. Існувало кілька списків. За "Житієм” коваль викував для Феодосія залізний ланцюг, яким він оповив своє тіло.

"Коваль”, як реміснича спеціальність, згадується в "Хроніці” Георгія Амартола (XIІ ст.).

Які ж основні джерела вивчення ковальсько-металургійного і ювелірного ремесла княжої доби (ХІ-ХІV ст.)?

Насамперед, це археологічні знахідки минулих років і сьогодення, експедиції Волинського національного університету ім. Лесі Українки під керівництвом професора М. Кучинка і доцента С. Панишка, дослідження Волинського краєзнавчого музею на протязі багатьох років, археологічні розвідки і розкопки городищ княжої доби (Шепель, наприклад) підприємством "Волинські старожитності” під керівництвом О. Златогорського, випадкові надходження до Волинського краєзнавчого музею.

Відомо близько 70 археологічних пам’яток княжої доби на території Волині. Серед найбільш знаних – Перемиль Горохівського району, Шепель, Рованці, Гірка Полонка, Городище (Перше і Друге) Луцького району, Володимир-Волинський, Луцьк, Угровськ на Любомльщині.

Археологічні матеріали доповнюються письмовими джерелами. Насамперед, це літописи (місцеві та іноземні): "Повесть временных лет”, (XII ст.), літописи Київський і Суздальський (ХІІ-ХІІІ ст.), Галицько-Волинський, який охоплює події на Волині з 1205 по 1292 роки, Радзивіллівський (XV ст.).

Відомості про розвиток металургійно-ковальського і ювелірного ремесла на Волині в княжу добу містять польські хроніки, зокрема Галла (XII ст.), Вінцентія Кадлубека (XIII ст.), Яна Длугоша (XV ст.). Сюди долучаються: чеська хроніка Козьми Празького (XII ст.), німецька - Тітмаєра з Мерзебурга (XI ст.), угорська "Хроніка Пікта”.

Важливим суб’єктом джерельної бази для вивчення розвитку металургійно-ковальського і ювелірного ремесла на Волині є польські літописи - Янка з Чаренкова, Траска, Малопольський. Останній подає відомості, що в Холмі, який входив до Галицько-Волинського князівства, до князя Данила Романовича з’їжджались з навколишніх земель лучники, тульники і сідляри.

Про майстрів, "які виготовляли замки” (про них мова йтиме нижче) розповідає "Хроніка Георгія Амартола”(XII ст.), відчитана І. Срезневським, відомим російським археографом.

Про розвиток ювелірного ремесла княжої доби, матеріали якого представлені на виставці, свідчать відомості монаха Теофіла, автора відомого "Трактату о различных художествах” (переклад І. Срезневського). Існує кілька списків трактату Теофіла - Віденський (XII ст.) найбільш ранній, Лейпцігский (XIV ст.), Кембріджський (XIV ст.). Інше джерело – "Житіє Бориса і Гліба” розповідає, як Володимир Мономах за одну ніч розклепав і позолотив дошки над труною Бориса і Гліба.

Вивчення і розвиток заявленої теми, а також побудови виставки неможливо уявити без праць відомих російських вчених - Б. Рибакова, М. Тихомирова, Б. Колчина, М. Грекова, М. Каргера, П. Раппорта, І. Срезневського, М. Ключевського, С. Соловйова. На цих працях акцентується ще й тому увага, що кожний студент-історик, який претендує на інтелектуальність та європейськість, повинен знати ці імена. В Україні на протязі багатьох років успішно сформувалась школа вітчизняної археології княжої доби, представниками якої є П. Толочко, В. Баран, В. Довженок, М. Кучера, О. Моця, Р. Терпиловський.

Княжу добу Волині плідно досліджують волинські вчені - професор М. Кучинко і доцент С. Панишко, нині викладачі кафедри археології Волинського національного університету ім. Лесі Українки.

Майже через 70 років у Волинському краєзнавчому музеї естафету наукових досліджень княжої доби продовжив В. Савицький, аспірант Волинського національного університету ім. Лесі Українки. Якщо працівники музею в 1940 році проводили археологічні розкопки в літописному Перемилі, то В. Савицький нині дослідив і готує каталог археологічних матеріалів з фондів музею літописного городища Перемиль з подачі автора статті Т. Садовник.

Виставка "Романтика ремесла княжої доби Волині” нараховує 249 одиниць збереження, розміщених в 8-ми вітринах.

Розвитку металургійно-ковальського ремесла, зокрема на Волині, сприяла наявність болотяної руди, яка вміщала 18-40% вмісту заліза. Ще до цього часу залишились села - топоніми Руда, Рудка-Козинська, Рудне, Рудка.

Ремісники, як свідчать джерела про цей промисел, залізо варили в сиродутних горнах (див. в вітрині І малюнки горнів за Б. Колчином). Такі горни на Волині були відкриті в Перемишлі, Пересопниці. Металургійно-ковальським ремеслом в княжу добу частіше займалося сільське населення, про що свідчить знайдений сиродутний горн і 20 кг шлаку на Городищі-2 експедицією Волинського національного університету ім. Лесі Українки під керівництвом М. Кучинка.

Як проходив процес добування заліза?

В горн завантажували шарами болотяну руду і деревне вугілля, підпалювали і через сопла нагнітали сире повітря. Кипіння заліза починалось при температурі 400°С, а при температурі 700-800° виходила тістоподібна криця.

Ще гарячу крицю, щоб очистити від шлаку, проковували великими дерев’яними молотами на дерев’яному помості чи на великому камені. Віджата, вона йшла на виробництво.

Фрагменти криці (4), що знайдені на Волині в населених пунктах Перемиль, Коршів, Городище Друге, знаходяться в першій вітрині виставки.

Відомо понад 70 найменувань виробів волинських ковалів, які поділяються на шість груп: знаряддя праці, ремісничі інструменти, зброя, предмети військового спорядження, побутовий інвентар, деталі одягу і прикрас.

Чи не найбільшу групу виробів на всіх городищах княжої доби становлять знаряддя обробітку ґрунту, що дає змогу визначити технічний рівень землеробства. Вони поділялись на орні і ручні. До орних знарядь відносились рала (наральники), плуги, сохи.

В вітрині II поміщені наральники і чересла, знайдені на Волині, в селах Городище-2 Луцького району, Перемелі Горохівського, м. Камені-Каширському. Наральники виковувалися з кричного заліза і одягалися на рало, яке підрізувало горизонтально шар ґрунту. Розмір їх був різним, від великих до малих, довжина становила 9-19 сантиметрів.

Більш досконалим орним знаряддям є плуг, складовою частиною якого були чересла. На Волині чересла знайдені на багатьох городищах княжої доби – Перемелі, Коршеві, Городищі-2.

Чересло - це залізне знаряддя, схоже на масивний ніж з гострим лезом і черешком у вигляді бруска. Довжина чересла понад 50 см, а ширина леза близько 8 см.

Серпи - найбільш поширене сільськогосподарське знаряддя (див. вітрину відділу давньої історії Волинського краєзнавчого музею). Розміри, форма і функціональні властивості давньоруських серпів майже подібні до сучасних. Довжина їх леза по прямій становить від 25 до 35 см, найбільша ширина від 1,8 до 3,5 см.

Часто в княжу добу на волинських поселеннях зустрічаються коси-горбуші, які належали до ударно-ріжучих знарядь, (див. експозицію відділу давньої історії).

З ковальських інструментів, які використовували при виготовленні знарядь праці на Волині, знайдені долота, зубила, пробійники, молотки. Молотки княжої доби за формою і розміром схожі до сучасних.

Цінну інформацію про розвиток металургійно-ковальського ремесла на Волині несуть матеріали з колекції предметів матеріальної культури ХІ-ХІV ст. з княжого міста Перемиль (нині однойменне село в Горохівському районі). Середньовічне місто Перемиль розташоване на правому березі річки Стир, вперше згадується в Іпатіївському літописі під 1097 роком. Перші археологічні розкопки проводились у 1940 році працівниками Волинського краєзнавчого музею, в 1963-1964 роках дослідження проводила археологічна експедиція під керівництвом О. Ратича, старшого наукового співробітника Львівського інституту суспільних наук.

У 1995-1996 роках розкопки на городищі продовжував львівський археолог В. Шоломенцев-Терський, а 1983 році М. Кучинко, професор Волинського університету ім. Лесі Українки. Колекція металу з Перемеля нараховує близько 600 одиниць. Найбільше тут предметів побуту, зброї, сакральних речей.

В одній з вітрин (III) серед побутового інвентарю ми бачимо 11 ножів (на городищах вони зустрічаються найчастіше). Леза ножів є невеликими, довжиною в середньому до 10 см. Вони мають пряму спинку і звужуються на кінці з боку ріжучої частини. За допомогою шиловидного черенка ножі закріплювались у дерев’яній та кістяній ручці. А-17158, 17159, 17199-17202, 18570, 18569, 18776.

Вогонь в княжу добу добували за допомогою залізного кресала, куска кременю та труту. Ранні кресала (Х-ХІ ст.) мали калачикоподібну форму, більш пізні (ХІІІ-ХІV ст.) кресала були прямокутної і овальної форми (див. вітрина III). Кресала зустрічались однолезеві і двохлезеві, завдовжки від 8-12 см. А-16195, 18750, 18751.

Серед побутового інвентарю з Перемеля бачимо ножиці двох типів: пружинні та шарнірні. Перший тип інструменту виставлений в вітрині. А-18832, 18833.

До побутового інвентарю відносяться замки і ключі, дужки відер, пряжки поясні.

Виділяються два основні типи замків, що побутували на Волині протягом ХІ-ХІV ст. (див. у вітрині III). Перший - дерев’янізамки-засувки, від яких залишились лише ключі у вигляді стрижня, один кінець якого загнутий у формі кільця або петлі, а другий - коліна. Окрім Перемеля, Шепеля такі замки з ключами знайдені в Городищі, Ратневі, Доросинях. Другий тип, більш пізніший, побутував в ХІІІ-ХІV ст. А-18773, 18774.

До побутових речей ковальського ремесла відносяться поясні пряжки (див. в вітрині сім пряжок з Перемеля), Вони різної форми і конструкції: круглі з язичком, прямокутні для насаджування язичка з перемичкою, овальні. Проміжними є зразки з напівкруглою передньою частиною і прямокутним приймачем до пояса. А-17151-17154, 17905, 18720, 18721.

Про рибальство на Волині свідчать експоновані гачок, гарпун, острога, знайдені в Перемелі О. Ратичем. Літописи розповідають, що в той час в річках і озерах було багато риби. А-17161, 18755, 18843.

Окрім побутових речей тут знаходяться інструменти: долото, пилка, зубило, пробійник, залізні гвіздки.А-17221, 18777, 18840, 18831.

Значне місце серед археологічного матеріалу з Перемеля належить зброї - наконечникам списів і стріл, бойовим сокирам, кистеням. Зброя княжої доби стояла на високому, як на той час, рівні, відрізнялася за технічними якостями, що обумовлювалося передусім розвиненим металообробним ремеслом і досягненнями у військовій справі. За функціональними ознаками вся зброя поділялась на зброю ближнього і дальнього бою, на рублячу, колючу й ударну. Всі ці види зброї є водночас наступальними і захисними. Але існував і спеціальний захисний обладунок воїна. Це щит, кольчуга і шолом. В вітрині-кубі 6 експонується три фрагменти кольчуги з літописного Перемеля. А-18844 Ѕ, 18845.

Меч - дорога зброя. Ними володіли переважно представники вищих верств населення княжої доби. Один з таких мечів розміщений в експозиції відділу давньої історії.

Основною зброєю простого люду були наконечники списів і стріл – найпоширеніша зброя на відстані (див. вітрину IV).

Вістря списів мали довжину разом з втулкою від 15 до 30 см, ширина пера до 3,5 см. За формою пера вони поділялись на ранні листоподібні і пізні ланцетоподібні. Удосконалення списа зумовлювалось розвитком виготовлення кольчуги.

Чи не найпоширенішим видом зброї ближнього бою були сокири (див. в вітрині бойові сокири з княжого Перемеля. На Волині вони знайдені в с. Городище Луцького району, Дорогобужі Горохівського району. Сокири різної форми. Відрізняють кілька типів. Так, на Волині були дуже поширені маленькі сокири довжиною 9,5 см і лезом завширшки 3,5 см, з коротким вирізним обухом і відтягнутим донизу вузьким трикутним лезом та двома боковими щоковицями на протилежних боках втулки. Інші сокири мають високий молоткоподібний обух квадратної форми і видовжене, майже прямокутне лезо. Часто бойові сокири були витонченими, фігурними, інколи орнаментованими, як сокирка з Луцька з зображенням міфічного птаха на лезі.

Як ударна зброя використовувались бронзові кистені (див. в вітрині кистень з Перемеля). Кистень прив’язували ремнем до короткої палки або просто до руки. Експонується кистень круглої форми з круглим накрапленням. А-17530.

Найчастішими знахідками серед зброї є залізні вістря стріл, які за способом кріплення до древка поділяються на втульчасті і черешкові, а за формою пера - на плоскі, гранчасті та бронебійні. Такі стріли знайдені в Перемелі, Володимирі, селах Городищі і Шепелі Луцького району та в інших місцях. Серед вищеназваних стріл 99 % усіх знахідок становлять черенкові стріли, які в свою чергу поділяються на листоподібні, ромбічні, зрізані, бронебійні, шилоподібні. Всі вони датуються ХІ-ХІV ст. На Волині зустрічаються ще втулчасті вістря, які становлять лише 1 % усіх стріл і були поширені вздовж західного кордону. Кожен тип вістря має визначену бойову функцію: одні пробивали кольчуги і панцирі, інші залишали небезпечну рану на тілі ворога, деякі застрягали в тілі противника.

До зброї княжої доби відносились також каменеметальні машини - пороки, засвідчені літописно. Згадаймо, витяг з Іпатіївського літопису про захист Луцька від татарського воєводи Куремси в 1257 р., коли він оточив місто пороками. Проте, археологічні знахідки решток порок невідомі. Представлені на виставці знахідки зброї з княжого Перемеля супроводжують мініатюри (копії) з Радзивіллівського літопису на бойову тематику.

Чи не найбільший інтерес викликають сакральні і ювелірні речі з Перемеля і інших населених пунктів на Волині, розміщених в вітринах 6-й,7-й і 8-ій.

Центрами ювелірного виробництва в ХІ-ХІV ст. на Волині були міста Луцьк, Володимир, Пересопниця, Холм, села Городище, Шепель та інші, де були знайдені ювелірні майстерні, ювелірні інструменти та вироби з міді, бронзи.

В Луцьку була відкрита ювелірна майстерня XI ст., де, окрім бронзоливарних шлаків, були знайдені кам’яні форми для відливання прикрас, керамічний тигель, фрагмент ювелірного горна.

Ювелірні горни відрізнялись від ковальських значно меншими розмірами; вугілля в них завантажувалось не згори, а з підтопки, повітря нагніталось не крізь стінки, а з челюстей. Крім того, ювелірний горн мав глиняний черінь як звичайна піч. Часто біля горнів знаходили зразки сировини - міді, свинцю, срібла.

Своєрідним типом прикрас були предмети християнського культу – хрести, хрестосолярні підвіски. Виливались вони в спеціальних формах - матрицях. Існували два типи підвісок-хрестів – тільники і енколпіони. Тільники – це невеликі хрестики з міді, бронзи, рідше з золота (див. хрестики у вітрині № 8). Часто на металевих хрестиках були християнські написи. А-14439, 16815, 16552, 17916, 16813, 16553, 17924, 16555, 16554, 16556, 16558, 16190, 17925, 17531.

Енколпіони, виготовлялись з міді, бронзи та срібла. Вони складались з двох половинок, скріплених шарніром і всередині були пустотілі. В енколпіонах поміщали святі мощі. Часто поверхня їх прикрашалась рельєфними зображеннями святих. Носили енколпіони, судячи з зображень на мініатюрах, поверх одягу. В вітрині поміщені чотири енколпіони, знайдені в Луцьку і Перемилі. РА-823, 36, 35, 37.

Про розвиток ювелірного ремесла Волині ХІ-Х1V ст. свідчать прикраси: скроневі кільця, сережки, медальйони, масивні ковані і плетені металеві браслети, персні.

Найпоширенішою була відливка ювелірних виробів у кам’яних формах - матрицях з вирізаними в них негативами предметів. В вітрині поміщена матриця для відливки лунниць з княжого Перемеля. А-17165.

Техніка тиснення на матрицях полягає в тому, що спочатку метал, з якого намічалось виготовити річ, розковувався на тонку пластинку, яку накладали на опуклу поверхню матриці і за допомогою спеціального молотка, кістяного або дерев’яного, втискували в заглиблення рельєфного рисунка на матриці.

Поширеними ювелірними прикрасами були каблучки (персні), які носили переважно жінки. Персні княжої доби були пластинчаті, з орнаментованою поверхнею, виті з кількох дротів чи відлиті у формі витого дроту. Зустрічаються також персні з круглого дроту у вигляді звичайного кільця. Деякі персні мали округлі або квадратні щитки, іноді з вставками.

У вітрині № 7 виставлені металеві персні з розкопок княжого міста Перемеля. Їх десять штук. Всі вони з щитками округлої форми, орнаментовані прокресленими насічками, що складають геометричний орнамент. Персні виготовлялись шляхом лиття у формі по восковій моделі. Окрім перснів в вітрині знаходяться жіночі прикраси, знайдені в селі Перемиль. Це лунниці, невеличкий колт (ковток), сережка, персні округло-дротяні. А-16533, 16684, 16680, 17912, 16685, 17911, 17139, 16536, 17138, 17913.

Колти (ковтки) на Волині зустрічаються досить рідко, хоча, на думку професора М. Кучинка, є продукцією місцевого ремесла. Колти на ланцюжках чи стрічках підвішувались до головного убору. Бронзові матриці для їх тиснення знайдені у Городищі під Луцьком та Холмі. Інші жіночі прикраси - лунниці на Волині зустрічаються частіше. (Бачимо лунниці в вітрині № 8). Тут же знаходиться оригінальний експонат матриця - форма для відливання лунниць ХІ-ХІV століття.

На виставці кілька днів експонувався скарб срібних жіночих прикрас з села Городище II Луцького району (XII ст.), знайдений експедицією Луцького педагогічного інституту ім. Лесі Українки (нині Волинського національного університету) під керівництвом професора М. Кучинка у 1983 році. Городище знаходилось за південно-західною околицею села. Станом на 1985 рік було досліджено 2,5 тис. кв.м. площі, розкопано 25 житлових і 35 господарських споруд. Скарб був знайдений у будівлі № 11 (розкоп № 6) в східній частині городища.

Складається з жіночих срібних прикрас - п’яти шийних гривен, трьох браслетів, п’яти намистин, загальна його маса 1 кг 400 г. А-10590-10597, 10597, 10685, 10686

Як вважає дослідник скарбу професор М. Кучинко, причина, що призвела до переховування скарбу, немає сакрального характеру і пов’язана з пожежею на рубежі ХІ-ХІІ ст.

Спробуємо коротко розшифрувати Городищенський скарб.

Гривни – прикраси, були найхарактернішою ознакою багатства й гідності. Шийні гривні мали форму масивного обруча з розімкнутими кінцями, зігнутими у вигляді петлі, крючка або вушка для застібування. Виготовлялись часто з гранчастого дроту, срібного чи мідного, частіше перекрученого. Зустрічаються виті гривні з кількох пар товстих дротин, плетених з тонких. До скарбу входили браслети, які загалом, є рідкими, знахідками. Браслети сплетені з товстого дроту з мигдалеподібними наконечниками. Особливістю городищенських браслетів є заповнення черню гравірованих заглиблень (так звана "волинська традиція” зернених прикрас. Техніка виготовлення виробів - лиття, зернь плетення, скань, матеріал — срібло 500, 916, 925 проб.

Археолог Г. Корзухіна відмінною рисою подібних скарбів вважає велику кількість, а часто просто переважання, шийних гривень і браслетів.

Городищенський скарб (ХІ-ХІІ ст.) - цінна історична і мистецька пам’ятка, яка зберігається у Волинському краєзнавчому музеї. Скарб пройшов жорстокий відбір у 90-х роках минулого століття на участь у виставці "Скарби України” в Канаді.

Окрім вищеназваних речей на виставці є окремі предмети, які відносяться до продукції металургійно-ковальського ремесла. Це писала або стилоси (від французького "1е stilо”). Писалами наносили надписи на бересті, пряслиці. На пряслиці також "писали” орнамент. В вітрині № 7 на двох шиферних пряслицях рожевого кольору нанесений очковий ("солярний”) орнамент, на іншому надпис кирилицею (подається поруч). В цій же вітрині виставлені дві гирки для зважування, верхня частина кресала у вигляді собачки (правда більш пізнішого часу, ХV-ХVІ ст.). А-15909, А-823, А-802, 3633, 15912.

Предмети металургійно-ковальського ремесла цінне джерело для реконструкції матеріальної культури волинян в княжу добу (ХІ-ХІV ст.) і створення правдивої історії життя насельників Волині того часу. Виробництво і обробка заліза в тогочасному суспільстві посідали особливе місце, їх розвиток визначався головним чином не удосконаленням технологій виготовлення та обробки металу, а зростанням його значимості в побуті та трудовій діяльності населення, зміною соціально-економічного статуту самого металургійного виробництва.

Будемо сподіватись, що експонати, представлені на виставці, займуть своє місце в експозиції музею по темі "Волинь в період княжої доби”.

На черзі дослідження і показ іншого виду ремесла (чи ремесел) княжої доби (ХІ-ХІV ст.) Волині.

____________________

1. Археологія Української РСР: у 3 т. – К.: Наукова думка, 1971-1975. – Т. 3 – 1975. – 501 с.

2. Войтович Л. В. Волинська земля князівських часів (Х-ХІ ст.). // Проблеми історичної географії України. – К.: Наукова думка, 1991. – С. 10–23.

3. Греков Б. Д. Киевская Русь. – М.: Госполитиздат, 1953. – 568 с.

4. Давня історія України: в 3 т. – К.: Інститут археології НАН України 1997–2000. – т.3 – 2000. – 695 с.

5. Колчин Б. А. Черная металлургия и металообробка в Древней Руси. //МИА. – 1953. – № 32. – 258 с.

6. Котляр Н. Ф. Формирование территорий и возникновение городов Галицко-Волынской Руси ІХ-Х1ІІ вв. – К.: Наукова думка, 1985. – 174 с.

7. Котляр М. Ф. Галицько-Волинська Русь. – К.: ВД "Альтернатива”, 1998. – 335 с.

8. Михайло Кучинко. Волинська земля X – середини XIV ст. – Луцьк: РВВ "Вежа” Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2002.–303 с.

9. Кучинко М. М., Орлов Р.С. Городищенський скарб з Волині. //Археологія. –1989. –№ 2 – с 96–108.

10. Кучинко М. М. Історично-культурний розвиток Західного Побужжя в ІХ-ХІV ст. – Луцьк: Надстир’я, 1993 – 159 с.

11. Кучинко М.М. Нариси стародавньої та середньовічної історії Волині (від палеоліту до середини XIV ст.). – Луцьк: Надстир’я, 1994–208 с.

12. Панишко С. Д. Структура Волинської землі в середині XIV ст. // Родовід. – 1992 – № 3 – с. 26–30.

13. Панишко С.Д. Формування території Волинської землі у XII та початку XIV століття: Автореферат дис.. канд. іст. наук /Інститут Археології НАН України. – К., 1997. – 24 с.

14. Раппопорт П.А. Военное зодчество западнорусских земель Х-ХІV вв. // МИА. – 1967. – № 140. – 241 с.

15. Ратич О. О. Древньоруські археологічні пам’ятки на територі . західних областей УРСР. – К.: Вид-во АН УРСР, 1957. – 96 с.

16. Рибаков Б. Ремесло Древней Руси. – М.: Изд-во АНСССР, 1984. – 792 с.

17. Садовник Т., Маркус І. Скарби срібних речей зі збірки Волинського краєзнавчого музею. – Луцьк: Вид-во "Медіа”, 2008. – 16 с.

18. Тихомиров М.Н. Древнерусские города. – М.: Госполитиздат, 1956. – 477 с.

19. Толочко П.П. Древнерусский феодальный город. – К.: Наукова думка, 1989. – 255 с.

20. Фонди Волинського краєзнавчого музею. – Інв. № А-18521 – 18846.

______________________________________

Волинський музейний вісник: Наук. зб.: Вип. 3. / упр-ня культури і туризму Волин. ОДА; Волин. краєзн. музей; каф. документознавства і музейн. справи ВНУ ім. Лесі Українки ; Упоряд. А. Силюк, Є. Ковальчук. – Луцьк, 2012. – С. 138-143.

Категорія: Статті | Додав: administrator (24.07.2012) | ОПИС ЗНАКІВ |

Переглядів: 1939 | Рейтинг: 0.0/0

Всього коментарів: 0

Зробити безкоштовний сайт з uCoz

Волинь туристична

Волинь туристична

Агросадиби Волині

Туристичні райони

МУЗЕЙНА ВИСТАВКА “РОМАНТИКА РЕМЕСЛА КНЯЖОЇ ДОБИ ВОЛИНІ: МЕТАЛУРГІЙНО-КОВАЛЬСЬКА ТА ЮВЕЛІРНА СПРАВА” ЯК ДЖЕРЕЛО...