|
Марія ФІЛОНЮК (Луцьк)
МЕМОРІАЛЬНА ЕКСПОЗИЦІЯ «ШЕВЧЕНКІВСЬКА СВІТЛИЦЯ МИКОЛИ КУДЕЛІ» У ВОЛИНСЬКОМУ КРАЄЗНАВЧОМУ МУЗЕЇ
«Кобзарю! Знов до тебе я приходжу.
Бо ти для мене — Совість і закон».
Ліна Костенко
Саме такий девіз відвідувачів, які переступають поріг «Шевченківської світлиці Миколи Куделі», що представлена для широкого загалу 14 березня 2007 року у приміщенні Волинського краєзнавчого музею. Створена меморіальна експозиція музейними працівниками спільно з родиною на основі переданої до музею колекції особистих речей, документів, матеріалів та колекції Шевченкіани Миколи Павловича Куделі.
Микола Павлович Куделя — уродженець села Буяні Луцького району, людина-легенда нашого краю, учасник національно-визвольного руху, політв’язень тюрем Польщі та СРСР, культурно-освітній та громадський діяч, відомий шанувальник творчості Тараса Шевченка.
На кошти виділені з обласного бюджету, оформлено повноцінну постійнодіючу експозицію у двох залах на третьому поверсі Волинського краєзнавчого музею. Матеріали першого залу розкривають мовою документів нелегкий життєвий шлях Миколи Куделі. На стендах представлені світлини та особисті речі. Вивчаючи біографію однієї людини, знайомимось одночасно з історією Волині XX століття. Адже народився М.Куделя 10 березня 1914 року у древньому волинському селі Буяні, яке вперше згадується у 1545 році.1 Перша світова війна лишила відбиток на всій родині Куделі. Так, після Брусилівського прориву в 1916 році у боях загинув глава сім’ї, батько Миколи Павло, який був книголюбом, палким шанувальником Шевченкового слова. Світлина Хоми Кузьмовича Наюка 1920 року, який відкрив початкову школу в селянській хатині, де «Кобзар» був єдиним підручником. Запам’яталися слова вчителя Миколі-школяру на все життя: «Шевченко — це Україна. Україна і Шевченко нероздільні». Поряд — «Кобзар для малих дітей». Саме ювілейне видання 1914 року, котре придбала мама Уляна Кузьмівна у 1922 році для сина у Львові.
Наступні експонати розкривають період діяльності товариства «Просвіта» на території Волині. Представлений календар «Просвіта» на 1927 рік та ряд документів за 1927р., 1929р. як свідчення діяльності товариства у селі Буяні. Так документ, виявлений у Державному архіві Волинської області — лист прохання від 1 березня 1932 року на дозвіл громадського вшанування у Буянях пам’яті Т.Г.Шевченка підписаний М.Наюком (головою) та М.Куделею (секретарем). Розміщений поряд і записаний просвітянами девіз члена «Просвіта», який представлений у десяти заповідях:
1. Я є «Просвіта», яка вивела Тебе і виводить інших з нетрів темряви, неволі духу. Помічник доброму ділу!
2. «Просвіта» не оставила ніколи без відгомону заклику душі, яка виходу з темряви шукає.
3. Пам’ятай, що день 8 грудня є днем уродин «Просвіти». День цей згадай дарунком для неї!
4. Освіта й знання позволяють Тобі краще жити. Пам’ятай, що є ще мільйони українців, які також того і чекають на
Твою поміч. Вступай в члени «Просвіти».
5. Не вбивай духа Народу своєю байдужістю! Приложи руку до розбудження його, а зробиш це як член «Просвіти».
6. Не будь галапасом на тілі народу, який тебе виховав. Коли вже маєш освіту, дай її другим. Будь членом «Просвіти».
7. Бери від других народів і культур усе, що добре і гарне і давай своєму Народові. Роби просвітнє Діло!
8. «Просвіта» — це найкращий вартовий Українського духа і Ти, як член, стоїш в її рядах.
9. «Просвіта» — це армія велика. Хто не є в її рядах — той дезертир!
10. Нехай не буде ні одного Українця, який не був би членом «Просвіти»!2
У квітні 1932 року за наказом міністра внутрішніх справ Польщі «Просвіта» була заборонена, лише в Луцькому повіті було замкнено 146 хат-читалень. Популярними словами серед молоді були:
Ви, поляки, вражі сини
Що ви поробили?
Нашу хату, наше сонце
Ви занепастили…3
У селі Буяні на заміну «Просвіти» почало діяти Товариство «Сільський господар», при якому були молодіжні та жіноча секції.
З 1932 року Микола Куделя стає активним членом ОУН. Революційна боротьба вимагала особливої конспірації. Членам ОУН сприяло те, що у селі були легальні установи — спочатку «Просвіта», потім «Сільський господар», які використовувались для відповідної роботи.
23 березня 1939 року за приналежність до Організації Українських Націоналістів Миколу Куделю арештувала поліція. Катували його у слідчому відділі Луцької тюрми 22 дні за «особливим сценарієм». Заводили арештованого в окрему кімнату, щільно накладали на ноги кайдани, ставили обличчям до стіни і пояснювали інструкцію: стояти рівно з опущеними вниз руками, не впираючись до стіни. За порушення поліцай бив по обличчю. Та молитви до Бога і Тараса Шевченка врятували його, — прокурор не знайшов криміналу, що нав’язувало слідство. Тюремна адміністрація видала посвідчення на звільнення, вибачилась за помилку та побажали більше ніколи не потрапляти до «мурів луцької тюрми»4.
Наступна вітрина експозиції присвячена страшній сторінці в історії Волині та житті Миколи Куделі — розстрілу в’язнів Луцької тюрми енкеведистами 23 червня 1941 року. За любов до України, до великого поета Тараса Шевченка в 1940 році був схоплений представниками сталінських спецслужб, знову поміщений у стіни Луцької тюрми №1. Майже рік ішло слідство, але сфабрикувати потрібне звинувачення не вдалося. 12 червня 1941 року Миколі Павловичу зачитали вирок: «десять років позбавлення волі «в отдалённых северных районах СССР». Окрім спогадів, поміщено і документальне свідчення трагедії — другий том книги Івана Біласа «Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953», де у «спецсообщениях», «донесениях», «докладных записках» під грифом «совершенно секретно» є достатньо відомостей про Луцьку тюрму5. Хоча кількість розстріляних вказана в документах різна і зовсім не збігається із свідченнями очевидців та Миколи Куделі, який під трупами лишився живим. «Я довго лежав, під трупами, які накрили мене. Як я уцілів, як я вижив — одному Господу відомо» — читаємо в низі спогадів «Під мурами Луцької тюрми»6. На початку 1990-х років в обласні, районні засоби масової інформації подається прохання надсилати відомості про загиблих в’язнів. На адресу Куделі прийшли сотні листів, встановлено понад 900 прізвищ.
1947 рік розпочав драматичну смугу для Миколи Куделі. За доносами його знову відправили в Луцьку тюрму, звідки — у Львівську пересильну. Серед в’язнів були студенти із забороненої організації «Юнак». У фондах зберігається оригінал щотижневої газети «Воля в’язня», яка видавалась нелегально в’язнями і поширювалась серед ув’язнених. Газета мала вигляд аркуша шкільного зошита в клітинку. Микола Павлович писав олівцем через кальку друкованими літерами текстові матеріали, оформлення та карикатури на політичне життя взяв на себе художник Харченко, редактором обрали Олену Степанівну (Ольгу Наконечну) — члена УПА. Заголовок газети «Воля в’язня” поміщався у верхньому лівому кутку аркуша, слово «воля» писалося у вигляді тризуба на фоні сонця, що сходить, вежу з вартовим і колючі дроти — символи ув’язнення і надій на волю. Гаслом на першій сторінці кожного номера були Шевченкові слова «Борітеся — поборете!». Наприкінці — «Львівська тюрма. Читайте — передавайте — обережно!».
Подальша доля — товарні вагони та етап на Колиму, в так звані «концтабори смерті». У таборі «Галимій» Омсукчанського району він потрапив у бригаду «блатників». За таких умов на політичного в’язня чекала неминуча розправа: «Сюди попадеш — возврату нету!». Відчувавши подих смерті, Микола Куделя просить помолитися віршами із «Кобзаря» — «Сон», «Кавказ», «Розрита могила»… Після чого слово ватажка: «Живі, мужик, і молісь! Тебе Шевченко спас». Серед експонатів періоду неволі є невеличка записна книжка в якій вміщена хвилююча пісня українських в’язнів. Автор — ректор Львівської духовної семінарії Іванюк Онуфрій, який теж відбував покарання на Колимі: 7
Далеко в степу за Байкалом
Де золото риють в горах
Ідучи степом шкандибає
Тюремник з мішком у руках
Сорочка на ньому немита —
Незлічено дір ані лат
Шапчина лиш вітром підшита
І сірий тюремний бушлат.
… Боже мій, Боже
Навіщо? Тепер такий світ?
Ні щастя, на долі не мати
Тюремником жити весь вік.
Зберігається також рукопис книги-спогадів Миколи Куделі «Пекло Колими».
Друга частина першої кімнати «Шевченківської світлиці Миколи Куделі» присвячена сучасному періоду життя видатного волинянина. Повернувшись 1956 року з Колими, він збирав аж до останніх своїх днів Шевченкіану: колекцію «Кобзарів» та речей присвячених творчості та життю Т.Г.Шевченка. У 70-80-их роках мандрує історичними місцями України, відвідує батьківщину поета. Свої враження, спогади шевченкознавець записував у щоденники, невеличкі зошити-зшитки, яких налічується 84 і ніде раніше не були опубліковані. Згодом видає книгу «По історичних та Шевченківських місцях України». У зошиті №3 за 1991 рік читаємо: «24.08.1991р. Субота. Верховна Рада у Києві проголосила Незалежну Самостійну Державу — Україну. Грядуть події, сльози радості, обійми з найближчими. Слава Богу на висоті, а людям на землі. Може на цей раз поблагословить Господь волю України! Радію, плачу, ридаю, не знаю куди йти, що робити. Я дожив, я переміг! І плачу вперше у житті. Все життя, все було не даремне».
Офіційна реабілітація прийшла у 1993 році. Незважаючи на вік і підірване здоров’я, Микола Павлович брав активну участь у громадських справах, в роботі Товариства імені Шевченка «Просвіта», Організації Українських Націоналістів. Своїми книгами, а їх п’ять, статтями, виступами на радіо, телебаченні, у навчальних закладах допомагав зрозуміти нашу складну історію на прикладі власного життя.
У світлиці знайшли своє місце і нагороди Миколи Куделі. У 1994 він став лауреатом премії «Одержимість» Волинського обласного відділення Українського фонду культури. 1997 році нагороджений відзнакою Всеукраїнського фонду Тараса Шевченка. За заслуги у відродженні духовності в Україні, утвердження помісної Української Православної Церкви, культурно-освітню та громадську роботу удостоєний двома почесними нагородами — медаллю до 2000-ліття Різдва Христового «За церковні заслуги» та Орден святого Архистратига Михаїла. Так вшанувало відомого волинянина Всеукраїнське братство Андрія Первозванного та Патріарх Київський і всієї Руси –України Святійший Філарет.
У 1995 році рішенням виконавчого комітету обласної ради засновано обласну премію імені Миколи Куделі, ініціатором якої став Богдан Самохваленко, начальник управління культури. Кожного року лауреатами цієї премії стають відомі та справді достойні волиняни: Валентина Москалюк, Ярослав Царук, Григорій Гуртовий, Олексій Ошуркевич, Богуслав Ляхович, Ростислав Кушнірук, Борис Ревенко, Олександр Остап’юк, Оксана Кучинко, Василь Гаврилюк, Любов Ванчугіна, Олександра Кондратович, Володимир Денисюк, Петро Хомич. У 2001 році премію отримав Анатолій Силюк, директор краєзнавчого музею, а у 2006 році — Наталія Пушкар — головний хранитель та Наталія Гатальська — завідувач відділу етнографії та народних промислів. У 2001 році у номінації «Людина Волині XX століття» ім’я Миколи Куделі стоїть поряд з такими постатями, як Михайло Кравчук, В’ячеслав Липинський, Леся Українка, Василь Зінкевич.
В центрі експозиції — унікальне зібрання «Кобзарів» Тараса Шевченка. В кімнаті налічується 164 екземплярів різних місць та часу видання. Найстарший примірник «Кобзаря» виданий в Санкт-Петербурзі 1878 року. Найтрагічніша доля в «Кобзаря», який носив у нагрудній кишені однодумець Куделі, вояк УПА Степан Свиріпа. Ворожа куля влучила
спочатку у книгу, а потім і у саме серце хлопця. Розстріляного «Кобзаря» до колекції передала мати Степана.
У кожної книги, як і в людини є своя доля. «Кобзар» 1934 року Львівського видання польська влада наказала знищити. Вдалося врятувати лише декілька примірників. Санкт-Петербурзьке видання 1917 року, яким захоплювався Микола Куделя ще у дитячі роки. Директор та музейні працівники постійно поповнюють колекцію новими виданнями.
Друга кімната «Шевченківської світлиці Миколи Куделі» містить марки, поштові листівки, портрети, скульптури, медальйони, значки, бібліотечні екслібриси і все це пов’язане з ім’ям Тараса Шевченка. Величезна бібліотека української класики, лірики, критичних видань на творчість Шевченка. У центрі, на стіні, ще частинка світлиці Миколи Куделі, яка відтворює атмосферу рідного будинку в селі. Весільний портрет Миколи і дружини Мотрі, яка була найвірнішим другом усе життя, батьків є справжньою окрасою кімнати. Зберіглися ікони, з якими брали шлюб Микола та Мотря в 1936 році у храмі Пречистої Святої Богородиці села Буяні.
Нині «Шевченкіана Миколи Павловича Куделі» налічує понад 8 тисяч експонатів, пов’язаних із іменем Тараса Шевченка. 29 червня 2004 року легендарний волинянин відійшов у вічність. Знайшов свій спочинок на кладовищі рідного села поруч з дружиною.
Влучно про Кобзареву світлицю сказав сам Микола Куделя у своєму останньому щоденнику: «Девіз — читайте «Кобзаря», там найглибші скарби українського народу — був і є для мене найвищим законом і совістю. Шевченко був моїм дороговказом, учителем і спасителем на всіх перехрестях довгого і многотрудного життя. І коли я повернувся з колимського пекла, де і там «Кобзар» дивним чином врятував життя від загибелі, то почав збирати шевченкіану. Хоча я тоді сам вповна не знав сили й могутності геніального світоча українського слова. Я повсякчас у важкий період геноциду-русифікації України заходив у кімнату зібраних мною «Кобзарів», сам до себе мовив: «Шевченків куточку, я завжди з тобою, тут спочиваю серцем і душею!» Чи міг я думати-гадати, що мій цей, здавалося б, нікому не помітний Шевченків куточок стане відомим по всій Україні й далеко поза її межами як світлиця-музей «Кобзаря», котрий відвідують учні, студенти зі шкіл та вузів області»8.
Меморіальна експозиція «Шевченківська світлиця Миколи Куделі» Волинського краєзнавчого музею передає не тільки внутрішній вигляд буянівської хати-світлиці, але і її духовний зміст. Саме тут, кожен бажаючий має змогу поринути у глибинний світ Шевченківського слова, скористатись критичною, довідкою та біографічною літературою; на прикладі житті Миколи Куделі вивчати історію Волині XX століття і вчитися безмежної любові до рідної землі, мови, культури патріотизму, самопожертви, боротьби в ім‘я незалежності України.
_______________________
1. Куделя М.П. Кобзар у моєму житті. — Луцьк, Ініціал, 1998.
2. Щорічник. Календар Товариства «Просвіта» на 1927рік. — Львів, 1926. — ВКМ, інв.№КДФ 19634.
3. Рукопис Куделя М.П. Світло «Просвіти». с.Буяні 1994.
4. Куделя М.П. Під мурами Луцької тюрми: Спогади. Луцьк, 2001.
5. Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953. — Київ, 1994. С.235-237; 267, 271-274.
6. Куделя М.П. Під мурами Луцької тюрми: Спогади. Луцьк, 2001.
7. Куделя М.П. Рукопис. Колима, 1954. (публікується вперше).
8. Кобзарева світлиця відкрита для всіх. «Волинь», 16 вересня 2003.
_____________________________
Волинський музей: історія і сучасність: Науковий збірник: Вип. 4. – Луцьк, 2009. – С. 155-158.
|