|
Тамара САДОВНИК (Луцьк)
КОЛЕКЦІЯ КАХЛІВ У
ВОЛИНСЬКОМУ КРАЄЗНАВЧОМУ МУЗЕЇ
(загальний огляд)
„Гончарі – також і кахлеві печі виставують і
розніє на кахлях оздоби мудрують, многие
шмальцями кладуть цвіти і вельми премудрие
полагають квіти”.
Ієромонах Климентій (ХVIII ст.)
Кожен музей славиться своїми колекціями.
Дбайливо зібрані науковими працівниками впродовж певного часу, вони найбільш
повно і детально реконструюють матеріальну і духовну культуру краю. Серед
колекцій Волинського краєзнавчого музею, зокрема, скарбів срібних речей, зброї,
порцеляни, металевих знарядь праці давньоруського періоду, козацьких люльок,
гідне місце займає колекція кахлів XIV – поч. ХХ століть – предметів
архітектурної кераміки. Їх близько 200 одиниць, зібраних в різних населених
пунктах Волині (найбільше у Луцьку) протягом вісімдесяти років функціонування музею.
Сміливо можна стверджувати, що вони є
волинськими, оскільки за свідченнями спеціалістів з кахляної кераміки місцем
створення кахлів, особливо ранніх, слід вважати ту місцевість, де їх було
знайдено, оскільки в давні часи ані шляхи, ані засоби пересування не давали
можливості їх транспортування.
Автором готується каталог „Колекція кахлів у
Волинському краєзнавчому музеї”, в даній статті зроблена спроба подати
загальний аналіз кахлярської спадщини Волині, класифікувати наявні кахлі,
провести порівняльну характеристику.
Кахлю можна ідентифікувати двояко – як
предмет ремесла і побуту, та як предмет декоративно-ужиткового мистецтва. Адже
ранні кахлі використовувались людиною радше як декоративні, облицювальні, тобто
виконували естетичну роль і трохи пізніше відбувається перезавантаження –
функціональність стає домінуючою.
На Волині, як по всій Україні, перші грубки
з’явились у період Київської Русі, в ХІІІ – XIV ст. вони зустрічаються в житлах
усіх верств суспільства. Спочатку за кахлі слугували звичайні видовжені горщики
(глечики). По латині „горщик” звучав „cacabus”, пізніше так само стали називати
кахлі.
В класичному розумінні найдавнішими були
циліндричні плоскодонні кахлі, які з’явились в другій половині ХІV століття. За
формою вони були циліндричні, плоскодонні, виконані на ножному гончарному
крузі, з отворами, наближеними до квадрата чи хрестоподібної зірки.
Кахлі-„cacabusy” в грубки вмуровували хаотично, несистемно, на певній відстані
одна від одної. Тепла вони давали мало, чистити їх було важко, а тому з часом
на циліндричних кахлях з’являється решітчаста плитка, яка виконувала роль
декору. Через століття кахлі повертаються, вони монтуються отворами до вогню,
яруси створюють суцільну декоративну композицію.
Власне, з вищеназваного періоду – ІІ половина
XIV століття – всі наявні у Волинському краєзнавчому музеї кахлі можна поділити
на кілька груп.
1. Ранні горщикові кахлі (cacabusy) – ІІ
половина XIV століття.
2. Кахлі XV століття – XVІ століть – так
звані ренесансні.
3. Кахлі XVІІ століття – XVІІІ століть.
4. Кахлі ХІХ – початку ХХ століть.
Всі вони знаходяться у фондах ВКМ, частина –
в експозиції відділу давньої історії, фондова група зберігання Р3. Найбільше
кахлів знайдено у Луцьку, решта в селах Коршів під Луцьком, Загорів
Локачинського району, Березно Володимир-Волинського району, Дубному, Володимирі
та інші.
Горщикові кахлі знайдені на території Замку
Любарта в Луцьку (Р3-357, Р3-892, Р3-893, Р3-894). Нині знаходяться в
експозиції відділу давньої історії музею.
Кахлі XVІ століття (ренесансні), на думку
автора статті, є найбільш цікавими і репрезентативними з колекції кахлів ВКМ.
Більшу частину з них ідентифікував Ян Фітцке, хранитель музею в кінці 30-х
років ХХ століття. В XVІ столітті, у зв’язку з подальшим розвитком гончарства,
виробництво кахлів удосконалюється: вони відтискувались у формах з гіпсу або
дерева, потім доставлявся комір кахлі – румпа. Стимулом до удосконалення
кахляного виробництва був зростаючий попит на грубки, які стають обов’язковим
атрибутом кожного житла, незалежно від стану. Так, за свідченням тогочасних
джерел (люстрацій, описів замків, маєтків, істориків житлових інтер’єрів)
кахлеві грубки, каміни стають поширеним явищем. В Олицькому замку, закладеному
в 1564 році як замок-бастіон, що впродовж багатьох століть був родинним гніздом
литовського роду Радзівілів, як згадує польський історик Р. Афтаназі, були
„коминки фарфурові”, тобто „грубки полив’яні”, прикрашені кахлями зеленого і
синього кольорів. В Китайській залі замку „la chinoisri” камін і грубки були
облицьовані привезеними голандськими полив’яними плитками (імпорт) – сині квіти
на білому тлі; мисливському „салонику” грубка була зеленого кольору. Кахлі
цього періоду, маючи свої самобутні риси, були в той же час позначені
ренесансним впливом Західної Європи, що прослідковується в декоруванні.
Спочатку це були традиційні хрести, півмісяці, зірки-кола. Серед них особливу
увагу привертають зображення сонця з променями, що відходять (солярні знаки).
Поступово на кахлях з’являється геометричний
орнамент: системне розміщення знаків, ромбів, квадратів, меандру. З плином
часу, дизайнерська думка стародавніх кахлярів удосконалюється: геометричний
орнамент доповнюєтьсярослинним – розетки, пелюстки квіток, галузки винограду,
калини, які створюють центральну композицію. Часто на кахлях зустрічаються
сюжети побутового змісту, геральдичні знаки. Лицева сторона кахлів цього
періоду, в основній масі, квадратної форми, рідше зустрічається прямокутник.
Румпа (комір кахлі) стає нижчою – 7-11 см сантиметрів. З’являється кутові кахлі,
карнизи, які зубчатим верхом увінчували облицювання грубок.
До цього періоду відноситься відома луцька
кахля „Кликун” (Р3-1015), знайдена в старій частині міста і передана до музею
мешканцем Луцька Прусевичем в 1948 році. У фундаментальній праці „Мистецтво XIV
– першої половини XVII ст.”, том ІІ, Київ, 1967 рік, поміщено зображення цілої
кахлі. В фондову книгу ВКМ записаний лише фрагмент – рельєфне зображення голови
в ковпаку „кликуна” і верхньої частини сокири, яку він тримає (див. експозицію
ВКМ). Доля нижньої частини кахлі невідома. Дослідники середньовічного міського
самоуправління вважають, що на ній зображений представник тогочасної міської
адміністрації, оскільки „Кликун” („глашатай”), той, що скликав на віче, входив
в перелік міських посад. Сміливо можна стверджувати, що ця кахля є місцевою,
луцького виробництва, оскільки транспортування такого делікатного матеріалу, як
кахлі, на той час було важкою справою.
Ще однією кахлею, яка вдало репрезентує XVI
століття є корункова – кахля-карниз, атрибутована Яном Фітцке. Кахля –
неполив’яна, сірого кольору. Має вигляд прямокутника, покритого рельєфним
орнаментом у вигляді решітки під кутом. Верх кахлі увінчаний зубцями. Знайдена
в Луцьку в районі Старого міста.
Не менш цікавою для цього періоду є кахля з
с. Коршів під Луцьком. Стилізований орнамент квітів побудований на двох осях.
Від середини кахлі відходять 4 ряди квітів, по кутах розміщені листочки.
Кахля Р3-1043 надійшла до ВКМ з села Березно
Володимир-Волинського району в 1948 році. Кахля – квадратної форми, коричневого
кольору, неполив’яна. На лицевій стороні кахлі (частково пошкодженої) нанесено
рельєфне зображення польського двоголового орла. Зображення орла зустрічається
досить часто на кахлях XVI – XVIІ століть, оскільки це був період входження
Волині до складу Речі Посполитої. Власники грубок, камінів таким чином
намагались показати свою відданість Короні.
Для волинських кахлів вищеназваного періоду
характерний вплив готики, який виявився в деяких композиційних рішеннях, яким
притаманні елементи натуралізму. Наприкінці XVI століття частина кахлів починає
покриватись поливою.
Кахлярська кераміка Волині XVIІ – XVIІІ
століть формувалась уже на основі місцевих, волинських традицій. Кахлярство виділяється
в окрему галузь, стає спадковим, передається від батька до сина. Кахлі
відзначаються урочистістю і ошатністю, вони всі полив’яні (поліхромія декору),
особливо широко користувалися зеленою, коричневою поливою, характерний синій
розпис на білому тлі.
В цей період найпоширенішими на кахлях були
малюнки з квіткою чи букетом у центрі. Рослинні і квіткові орнаменти чітко і
дбайливо виписані; спостерігається новий мистецький напрямок – оповідні
композиції. По краях прямокутні й квадратні кахлі обрамлялись решітками,
трилисниками, пальметками, а в центрі зображались одна або дві оповідні
композиції. На жаль, у ВКМ таких кахлів немає.
Особливо в цей період був поширений мотив
виноградної лози. Такою є кахля Р3-1063 з с. Загорів Локачинського району. Вона
квадратної форми, лицева сторона кахлі покрита поливою зеленого кольору і має
рельєфний узор – виноградну лозу. З давніх-давен виноградна лоза як символ
використовувалась в християнстві та уособлювала добро.
Репрезентативними для XVIІ – XVIІІ століть є
кахлі Р3-2415 і Р3-1935. Перша – прямокутної форми, покрита поливою зеленого
кольору. Лицева сторона щедро декорована квітами з великими пелюстками і
завитками; по краях центральної композиції розміщені напівкільця, з’єднані
хвилястою лінією. На другій кахлі, покритій зеленою поливою, орнамент також
квітковий з розгалуженими стеблами. Особливо популярним в ті часи був мотив
трилисника (Р3-2409, Р3-2410, Р3- 2513). Взагалі, численні фрагменти кахлів
цього періоду із зібрання ВКМ ілюструють безліч рельєфних орнаментальних
композицій.
З 1795 року після ІІІ поділу Польщі Волинь
входить до складу Російської імперії. Луцьк стає повітовим центром Волинського
намісництва, а через два роки – Волинської губернії. В ХІХ столітті місто
пережило 12 пожеж, що, з метою якнайшвидшої відбудови міста, спонукало перейти
на виготовлення кахлів конвеєрним способом, тобто на заводах. На Волині
відкриваються цегельні заводи. В Луцьку цегельний завод почав діяти наприкінці
80-х років ХІХ століття. Як свідчить документ від 17 січня 1892 року в Луцьку
на цегельному заводі працювало чотири робітники і вони виготовляли продукції на
суму 420 рублів.
Останню групу зібрання ВКМ становлять кахлі
ХІХ – початку ХХ століття. Спрощується декор і змінюється форма кахлів.
Найбільш часто зустрічається стилізований рослинний узор, кущі. Зразком такого
типу є кахля, знайдена на території Луцького замку Р3-1722. На лицевій стороні
квадратної форми, покритої голубою поливою, зображений стилізований рослинний
орнамент. Це чотири розетки лотоса, між якими розміщені 4 бутони. Всі елементи
декору на кахлі з’єднані між собою.
Інша кахля (Р3-1059) на лицевій стороні має
рельєфний узор у вигляді рисок і крапок, що пересікаються. Полива коричневого
кольору. До музею надійшла з села Боремель Рівненської області.
В ХІХ столітті рослинний орнамент часто
переплітаються з геометричним, зразком чого є кахля Р3-1097. Лицева сторона
кахлі покрита рослинно-геометричним орнаментом.
Особливо поширеним в цей період було
виробництво карнизів, які увінчували грубки і виділялись своєю масивністю і
профілями (Р3-1054, Р3-1068). Вони майже всі орнаментовані, полив’яні, деякі з
них увінчувались зубчиками.
В першій половині ХІХ століття румпа (комір
кахлі) має висоту близько 5,5
см, в другій половині ХІХ ст. румпа стає нижчою – 3,5-4,5 см.
Деякі карнизи щедро декорувались (Р3-1054).
Так, на кахлі-карнизові з Дубно, покриті поливою бежевого кольору, нанесений
синьою поливою рельєфний рослинний узор. В ХІХ ст. досить часто пічні кахлі для
грубок (особливо в помешканнях простого люду) були не полив’яними, а
теракотовими.
На початку ХХ століття риси, притаманні для
кахляного виробництва ХІХ ст., зберігаються.
Колекція кахлів XІV – початку ХХ століть
займає гідне місце серед речових зібрань Волинського краєзнавчого музею. Не
дивлячись на значний вплив Західної Європи, волинські кахлі мають власні
своєрідні риси. Вони національні і самобутні, бо формувались на основі місцевих
традицій. Кахлі – цінне джерело для реконструкції матеріальної і духовної
культури краю, формування і розвитку волинського етносу.
На жаль, більша частина з них перебуває в
поганому стані, від деяких кахлів залишились тільки фрагменти, як відома Луцька
кахля „Кликун”.
Потрібні значні кошти на їх реставрацію, аби
кахлі зайняли гідне місце в залах Волинського краєзнавчого музею.
Важливо цю роботу почати. Першою на
реставрацію в Київ незабаром поїде кахля „Вершник”.
______________________
1. Фонди
Волинського краєзнавчого музею. Група зберігання Р3 – кераміка, порцеляна,
скло.
2. Історія
Українського мистецтва. – К., 1967-1969. – Т. 2-4.
3. Садовник
Т. Символічні знаки на кахлях періоду феодалізму (з зібрання Волинського
краєзнавчого музею) // Минуле і сучасне
Волині та Полісся. – Луцьк, 1992.
4. Тищенко
О. Найдавніші українські кахлі XIV – XVII ст. // Образотворче мистецтво. – 1979.
– №3.
5. Троневич
П. О. Луцькі кахлі XIV – початку ХХ ст. // Старий Луцьк. – Луцьк, 1999.
6. Терський
С. Лучеськ X – ХV ст. – Львів, 2006.
_____________________________
Волинський
музей: історія і сучасність: Науковий збірник: Вип. 4. – Луцьк, 2009. – С.
48-50.
|