|
Ангеліна ВИГОДНІК,
Людмила КАРПЮК
(м.Луцьк)
ІКОНИ «СВЯТОЇ ПАРАСКЕВИ
П’ЯТНИЦІ»
З КОЛЕКЦІЇ МУЗЕЮ
ВОЛИНСЬКОЇ ІКОНИ
Ще у ранньохристиянські часи на території як Східної так і
Західної Європи значного розвитку досяг культ Святої П’ятниці. Постать язичницької
діви, богині весни і плодючості, втілився у образі великомучениці Параскеви, обезглавленої
за імператора Діоклетіана.
Під іменем Параскеви у візантійсько-слов’янському світі було
відомо чотири святі мучениці: з Риму (жила у II ст., пам’ять 26 липня), з Іконії
(жила у IV ст., пам’ять 28 жовтня), маловідома мучениця, яка згадується під 20
березня і Преподобна Параскева з Балкан (кінець Х – початок ХІ ст., пам’ять 14 жовтня).
Культ останньої Параскеви «Пєтки» був поширений в основному на Балканах та у
Молдавії, куди 1641 року у місто Ясси було перенесено її мощі.
На Русі особливо шанувалися Параскева Іконійська та Римська,
але життя та подвиги обох Параскев часто поєднувалися, в результаті чого виник
єдиний образ, популярний в українському іконописному мистецтві.
Важливий аспект шанування Святої Параскеви пов’язаний з її
іменем, яке по-грецьки означає «п’ятниця». Згідно легенди, Свята народилась у
п’ятницю, тому і була названа так батьками, які довго були бездітними. Її ім’я асоціюється
зі Страсною п’ятницею і хресною жертвою Ісуса Христа. Свята Параскева виступає
як персоніфікація Страсної п’ятниці, водночас шанується і як мучениця, яка
перенесла страждання і відстояла свою віру. У народній свідомості культ
Параскеви, пам’ять якої шанувалась у жовтні, поєднувався з культом іншого
осіннього свята – Покрови. Свята вважалась захисницею домашнього вогнища,
покровителькою хатньої жіночої праці. Згідно древніх традицій та
дохристиянських вірувань, Параскева асоціювалася з образом всемогутнього
жіночого божества, яке опікувалося родючістю і шлюбом, а також торгівлею.
Ще у ХVIIІ ст. на Україні шанування Параскеви П’ятниці
супроводжувалось особливим обрядом. По селу, під час хресного ходу водили
простоволосу жінку, біля церкви її шанували дарами і чекали від неї, як
втіленої Святої, допомоги і милостей.
Не дивлячись на те що святих мучениць досить рідко
зображували в українській сакральній традиції, образ Параскеви П’ятниці був
одним з найбільш популярних у малярстві. В XVII–XVIII ст. Параскева, як і святі
Миколай та Юрій, входить у пантеон народних святих. Її образ втрачає строгу
ієратичність, набирає рис фольклорного звучання. У народній уяві Свята
Параскева виступає в ролі доброї, мудрої господині, яка приносить у хату
достаток і щасливу долю. В усному фольклорі Параскеву пестливо називають «П’ятюнка»,
про неї кажуть: «Свята П’ятниця дари давала, бо господиня добра була».
Найбільш ранні зображення Святої, що походять із західних
регіонів України зберігаються у Національному музеї Кракова та Сяноку - це
відповідно «Св. Параскева з житієм» XIV–XV ст. та «Св. Параскева з житієм» XV
ст., а також ікона середини XV ст. «Св. Параскева з житієм» з Національного
музею у Львові імені Андрея Шептицького.
Як правило зображення Параскеви на образах волинських
малярів типові для іконографії Святих мучениць. Це фронтальне, на повен зріст
або поколінне зображення юної діви, у правій руці якої – чотириконечний хрест
та пальмова гілка – у лівій, на голові – вінець. Постать Параскеви покрита
червоним плащем, адже цей колір символізує божественну енергію, яка дає життя
творінню, а в образах мучеників є символом страждань, вказівкою на кров
Христову чи символом Божої любові і спасіння.
 Образи Святої, які знаходяться у Музеї волинської ікони та у
храмах Волині, відповідають традиційній іконографічній схемі, однак мають певні
яскраві стилістичні особливості. Умовно ці ікони можна розділити на дві групи:
до однієї входять образи Параскеви з атрибутами – хрестом та пальмовою гілкою, до
другої – з сувоєм та хрестом або пальмовою гілкою.
Однією з найбільш ранніх ікон «Св. Параскеви» у збірці Музею
волинської ікони є образ середини XVІІ ст. з села Качин Старовижівського району
(І-417). Ікону за стилем виконання можна в цілому охарактеризувати як твір
народного маляра, проте в ній зберігаються традиційні іконографічні риси та
розуміння духовної значущості образу. Живописна майстерність досить спрощена,
маляр з дивовижною легкістю користується нешироким чорним контуром, яким
окреслює кожну деталь на іконі: постать Святої, лик, фігурки ангелів. У іконі
панують зіставлення трьох локальних кольорів одягу Параскеви: блакитна туніка,
вохристий далматік, червоний плащ. Живописець прописує їх широкими смугами більш темного
відтінку та пробілами, які творять густі бганки драпірувань. Високий зелений
позем гармонує з золотом різьбленого орнаменту, в основі якого лежить
стилізована квітка гранату. Свята зображена фронтально, на повен зріст (ікона
обрізана у нижній частині), у образі молодої дівчини; великі темні очі особливо
чітко виділяються на її ликові. Руки Діви маляр пише досить нетрадиційно, вони
низько опущені перед грудьми, у правій – невеличкий шестиконечний хрест білого кольору,
ліва – ніби вказує на нього. На непокритій голові із волоссям, що двома косами лежить
на плечах – вінець, який підтримують два ангели. Подібний символ досить часто
зображувався на іконах Святої, починаючи ще з кінця ХVІ ст., як передання
фрагменту її житійної оповіді. У момент страти Параскеви з небес пролунав голос
Господа: «Радійте праведники – увінчується мучениця Параскева». Досить близьким
за іконографічним трактуванням образу є твір невідомого маляра початку ХVІІ
століття «Свята Параскева», який походить з Шацького району Волині (зараз зберігається
у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького). Відмінною за стилем
виконання від попереднього образу є ікона Святої Параскеви (І-50) XVІІІ ст. із
села Чорніїв Турійського району. За стилістично образним вирішенням цей твір
стоїть на межі професійного і народного малярства, а його автор належить до
представників фольклорної течії іконопису Волині. Класичну іконографічну схему
зображення Святої маляр доповнив деталями, через які ікона набуває своєрідних
рис. Написана у ренесансно-барокову мистецьку добу, вона позбувається строгої ієратичності
і звичної статичності небесного спокою. Маляр зумів поєднати монументальність
та легкість, надавши зображенню Святої мучениці ліричного чи навіть поетичного звучання.
У такому трактуванні присутня поширена у ХVІІ–ХІІІ століттях ознака
«картинності». Автор створив своєрідний «портрет» Параскеви, наділивши її образ
яскравими індивідуальними рисами: ніжний овал лику з великими карими очима,
ледь кирпатим носиком, невеличкими припухлими вустами. Довге з кучерями волосся
розсипане за спиною. Зображення деталей її одягу наближене до
західноєвропейського вбрання кінця ХVІІ ст. З-під плаща, який огортає плечі і
руки, виглядають пишні рукави з перехватами і візерунчастими манжетами. Яскраве
намисто з коралів та перлів прикрашає шию святої, у вухах – довгі сережки, над
ліфом плаття – масивна з «каменями» брош. Витончені риси обличчя доповнюють
ретельно виписані кисті рук з елегантно відставленим мізинцем лівої руки, яка
підтримує довгу гілку пальми. Однак, вони виглядають непропорційно маленькими
на об’ємній фігурі Святої. У правій руці, піднятій до грудей, Параскева тримає
масивний шестиконечний хрест. Колорит образу стриманий та водночас насичений. У
ньому домінують характерні волинські іконні барви: ясний червоно-цегловий на
плащі, вохристо-коричневий на платті. У поєднанні зі срібним (срібло потерте),
густо  орнаментованим тлом та яскравим золотом широкого німба з різьбленим
вінцем, вони творять надзвичайний декоративний ефект.
«Св. Параскева» (І–253) другої половини ХVІІІ ст. з села
Осівці Камінь-Каширського району повторює іконографічний тип одноіменних
волинських образів, однак різниться манерою виконання та кольоровою гамою. Народний
маляр активно користується тонкою темно-коричневою графічною лінією, якою
окреслює деталі лику та одеж. Кругловидий лик Святої з високим чолом та
підкреслено округлим підборіддям приваблює ледь помітною посмішкою на вустах.
Іконописець зобразив Великомученицю у світло-вохристому хітоні з широкими
рукавами, червоній керсетці, подібній до кіраси воїна, з фігурним жовтим
поясом. На плечі накинутий синій плащ, скріплений маленькою круглою фібулою.
Дещо завелика ліва рука Параскеви опущена, у ній затиснена довга зелена гілка пальми
та край плаща. Права рука з вузьким довгим чотириконечним хрестом піднята до
рівня грудей. Голову Святої, як майже всіх «волинських» Параскев, вінчає корона
– п’ятизубий вінець з «каменями». Тло ікони різьблене мотивом листя аканту з
насічкою у вигляді дрібних ромбів.
Поряд з подібними зображеннями Св. Параскеви, які передають
єдину іконографічну схему, на Волині у XVІІІ ст. зустрічаються дещо композиційно
відмінні образи. Ця відмінність обмежувалася зображенням у руці Святої довгого
сувою, який часто можна побачити на іконах, починаючи з XVI ст., поширених на
території Росії. На сувої , як правило, розміщується текст Символу віри. Для ікон
Святої Параскеви західного походження (Білорусь, Західна Україна) такий варіант
зображення не є характерним. Хоча два образи Святої Параскеви з колекції Музею
волинської ікони цікаві якраз тим, що представляють Святу з розгорнутим сувоєм.
На жодному з них не бачимо традиційного: «Вірую у єдиного Бога, Отця
Вседержителя, Творця неба і землі, видимих усіх і невидимих…». Навпаки, тут
маємо справу з оригінальним підходом авторів, до підбору текстів, вміщених на
сувоях. До подібного композиційного типу відноситься образ волинського
походження з колекції Волинського краєзнавчого музею (Ж-171). Народний маляр
дотримується усталеної іконографічної схеми. Її характерні риси виявляються у
загальній композиції. Параскева представлена строго фронтально на повний зріст,
у піднятих до рівня поясу руках – напрестольний, з круглою підставкою хрест та
довгий білий сувій з дрібним написом. Він відтворює текст гласу 4-го Тропаря до
Святої Великомучениці Параскеви: «Премудра і всехвальна мучениця Христова
Параскева, / твердість чоловічу придбавши, а неміч жіночу знехтувавши, /
диявола перемогла і мучителя посоромила, / виголошуючи і закликаючи: /
прийдіть, порубайте тіло моє мечем і спаліть вогнем, / а я, радіючи, іду до Церкви
святої, до Христа, Жениха мого. / Її молитвами, Христе Боже, спаси душі наші». Індивідуальна
манера автора ікони яскраво проявляється у характеристиці трактування лику
Святої: кругле обличчя з невеличкими близько посадженими очима, широким носом
та великими вухами. Її світле волосся, як і у більшості Параскев західноукраїнських
малярів, вільно розсипане по плечах. Колорит ікони досить стриманий та
гармонійний: блакитний хітон, білий, підперезаний блакитним поясом, далматик;
червоний плащ зі світло-зеленою підкладкою огортає постать Параскеви і
застібається на грудях фібулою у вигляді чотирипелюсткової квітки.
 Відмінною за стилем виконання та композиційними
характеристиками є ікона Святої Параскеви (І-140) з с. Пілганів Луцького
району. Вона відзначається піднесеною величавістю і особливою монументальністю.
Манера виконання автора свідчить про органічне поєднання засобів виразу,
типових для народних малярів і навиків, засвоєних у професійних майстрів. Свята
наділена рисами, близькими до життєвого прототипу, це ще один своєрідний
«портрет» великомучениці. Монументально-величава постать Параскеви, ледь
повернута вправо, займає всю площину іконної дошки. Її лик, обрамлений
кучерями, з великими карими очима та яскравим рум’янцем на щоках, вражає
спокоєм та урочистістю. Голову вінчає, чітко виділяючись на різьбленому золоченому
тлі, срібна корона. Водночас, зображення має підкреслено декоративний характер,
що проявляється у легкій та вишуканій орнаментиці по краю білої сорочки,
короткого синього далматика та яскраво-червоного плаща. Масивний срібний хрест
у правій руці Святої уквітчаний гілкою з суцвіттям, що нагадує лілею. У її
лівій руці – довгий білий сувій з написом, який привертає увагу не лише
майстерністю виконання. Автор використовує оригінальний текст, що образно
трактує ім’я Святої, спираючись не на традиційне пояснення: Параскева →
(грец.)
П’ятниця → п’ятий день тижня → день страстей Господніх, а, швидше,
персоніфікуючи самі страсті Христові у образі Параскеви: «Парасковея мені ім’я
нарицається, іже єсть П’ятниця, бо п’ять ран Господа мого, на хресті розіп’ятого,
завжди у серці моєму маю і того ради муки терплю, яко з Ним і царствую». У написах
іконописці, як правило, не цитують, а переказують текст житія, тому виникають труднощі
з визначенням безпосереднього джерела напису, як у даному випадку. Хоча, аналізуючи
текст, можна говорити про те, що за змістом він близький до тексту ікоса 3-го Акафісту
до Святої Параскеви, а за стилем викладу нагадує тексти тропарів і кондаків з властивою
їм ритмічністю художньої мови.
Розглянуті приклади зображень Святої Параскеви, створених
волинськими народними малярами у XVІІ–XVІІІ століттях, свідчать про усталену
іконографію та композиційну подібність, що відповідало естетичній та духовній
характеристиці релігійного живопису того часу. Доволі велика кількість ікон,
присвячених Святій, а також храмів на її честь свідчить про особливу
популярність її образу на Волині у цей період.
____________________
1.
Жития святих. Книга вторая (октябрь).М., 1992, репринтное издание. – Москва,
1902. – 667 с.
2.
Міфи України. – Київ, 2003. – 450 с.
3.
Откович В. П. Народна течія українського живопису XVІІ–XVІІІ ст. – Київ, 1990.
– 96 с.
4.
Свенцицька В. І. Українське народне мистецтво XІІ–XХ ст. / В. І. Свенцицька, В.
П. Откович. – Київ, 1991 – 304 с.
5.
Смирнова Э. С. Живопись Великого Новгорода. XV век / Э. С. Смирнова, В. К.
Лаурина. – Москва. 1982. – 575 с.
6.
Откович З. Реставрація пам’ятника першої половини XVІІІ ст. з Волині – ікони
«Параскева – П’ятниця» // Волинська ікона: питання історії вивчення,
дослідження та реставрації. Тези та матеріали ІІІ Всеукраїнської наукової
конференції. – Луцьк. 1996. – 98 с.
7.
Ярашевич А. Беларусские иконы «Параскевы Пятницы с житием» / А. Ярашевич //
Волинська ікона: дослідження та реставрація. Матеріали XIII міжнародної
наукової конференції. – Луцьк, 2006. – 112 с.
8.
Высоцкая Н. Сакральная живопись Беларуси XV-XVIII веков / Н. Высоцкая.. –
Минск, 2007. – 219 с.
9.
Васильева О. Иконы Пскова / О. Васильева. – Москва, 2006. – 511 с.
10.
Гелитович М. Храмова ікона «Свята Параскева з житієм» XVIIст. з церкви у Новому
Ярі та ікони середовища її майстра // Волинська ікона: дослідження та
реставрація. Матеріали XIХ міжнародної наукової конференції. – Луцьк, 2012. –
237 с.
11.
Стамеров К. Нариси з історії костюмів. – Київ, 1978. – Частина ІІ. – 172 с.
________________________________
Минуле і
сучасне Волині та Полісся. Народна культура і музеї. Науковий збірник. Випуск
44. Матеріали Четвертої Всеукраїнської науково-етнографічної конференції,
присвяченої 80-річчю від дня народження Олекси Ошуркевича, 16-17 квітня 2013
року, м. Луцьк. Упоряд. Є. І. Ковальчук, Л. А. Мірошниченко-Гусак. – Луцьк,
2013. – С. 222-226.
|