Головна | Статті | Конференції | Анонси | Галерея | Контакти

Волинь туристична

Волинь туристична

,

Агросадиби Волині

,

Туристичні райони

, Волинь, Луцьк, туризм, екскурсії
 



Меню сайту
Пошук
Наші партнери
Музейний простір України
Музейний простір Волині
Історична Волинь
Львівський історичний музей
Рівненський обласний краєзнавчий музей
Житомирський обласний краєзнавчий музей
Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному
Державний архів Волинської області
Волинська обласна організація Національної спілки краєзнавців України
Національна спілка краєзнавців України
ДП „Волинські старожитності” ДП „НДЦ” „Охоронна археологічна служба України” Інституту археології НАН України
Волинська обласна універсальна наукова бібліотека імені Олени Пчілки
Галерея мистецтв „Арт-кафедра”
Сайти музеїв
Волинської області
Форма входу
Логін:
Пароль:
Головна » Статті

Закрити баннер
Закрити баннер

Наталія ПУШКАР (Луцьк)

ЕКСПЕРТНА КОМІСІЯ ВОЛИНСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ. ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ Й ДІЯЛЬНОСТІ

Експертна комісія Волинського краєзнавчого музею розпочала свою діяльність 1985 року, можна вважати, випадково. Просто одного літнього дня до музею звернувся молодий чоловік, який відрекомендувався інспектором Ягодинської митниці, з проханням, чи не могли б у музеї оцінити привезену ним невелику ікону на дерев’яній основі і визначити її культурно-історичну цінність, а також хоча б наближене датування. Його, як водиться, направили у відділ фондів, і так ми познайомилися з інспектором Ягодинської митниці ветераном-афганцем Приступою Віктором. Таких послуг раніше музей не надавав; щоправда, був один випадок, коли ми за рішенням Волинського обласного суду змушені були оцінити церковне начиння з пограбованих храмів. А тут відкривалась перспектива співпраці з митницею, а ще перемогла цікавість. Довідку інспектору Приступі видали, на всі питання відповіли “так”: ікона має історичну і культурну цінність, є предметом старовини – ХІХ століття; оцінку вже не пригадую. З того й почалося – час від часу, не систематично, приїздили до нас, крім Приступи, й інші інспектори, привозили цінності, які могли б стати предметами контрабанди, якби не пильність митників і прикордонників; нам же було цікаво набувати нових знань і ділитися ними з установами, які довіряли нам: Волинською митницею, Управлінням Служби безпеки у Волинській області, податковою інспекцією тощо.

Діяльність Експертної комісії при Волинському краєзнавчому музеї набрала систематичного характеру з 1991 року, з початком нашої незалежності. Усе частіше замовниками експертизи ставали Волинська і Ратнівська митниці, Управління служби безпеки України у Волинській області, міські і районні відділи внутрішніх справ. За чотири роки, до узаконення діяльності музейних експертів, було досліджено 6632 предмети (див. Таблицю 1, складену автором особисто):

Таблиця 1.

Кількість досліджених предметів у 1991-1994 рр.

Отже, з розпадом СРСР потреба в послугах експертів музею  зросла в рази.

Перший Президент незалежної України подарував світові чудовий афоризм, який відразу став класикою: “Маємо те, що маємо”. Все геніальне просте, простіше за амебу: маємо те, що маємо. До яких тільки життєвих ситуацій не прикладається цей афоризм, а разом з тим – чого лише не виправдовує. Отже, поки немає того, що потрібне, що повинно бути, ми всі: і народ, і держава – “маємо те, що маємо”. Наш багатостраждальні “човники”, в яких від кількапудових і великогабаритних вантажів (принаймні ззовні, бо всередині напаковано без ліку всякої дрібноти) руки давно повитягувалися нижче колін, – серед товару, який везли за кордон на ринки на початку 90-х, ховали контрабанду: ордени, медалі, російські паперові гроші, ювілейні і пам’ятні монети колишнього СРСР, портсигари, ікони, патефони, посуд, книги, поштові марки, – везли по одній чи по кілька штук, скупивши їх в антикварних крамницях, зібравши тут, удома, чи навіть з дому забравши якусь річ в надії, що “там” з того краму буде добрий зиск. Одного разу предметом такої “контрабанди” був коловороток, настільки пошкоджений шашіллю, та ще й без багатьох деталей, що його коловоротком і назвати було важко, аж подумалося: та нащо ж його затримувати на митниці, хай би віз чоловік, може в Західній Європі саме такого добра і бракує. “Човники” – то контрабандисти мимоволі, контрабандисти від біди, від злиденного життя.

Маємо й те, що переправляють за кордон справжню контрабанду справжні професійні контрабандисти; уже затримані раз, їдуть вдруге, втретє, міняють митниці, переходи. Везуть ікони великими партіями; хрести, порцеляну; монетні середньовічні скарби, розкопані десь в Україні; фотоапарати, годинники, грамофонні платівки початку ХХ ст. з записами голосів Нежданової, Шаляпіна; вироби з дорогоцінних металів, предмети, що в ХІХ столітті мали ужитково-побутове призначення, а з часом набули антикварної цінності; старі фортеп’яно і роялі, клясери зі старовинними марками; різноманітну здобич “чорних археологів”, які “працюють” в Ольвії, Херсонесі. Якщо більшість археологічних знахідок локалізувати часто неможливо, то “ольвійські дельфіни”, намисто, букранії і сокирки, інші поховально- ритуальні предмети ні підробити, ні сплутати з будь-якими іншими знахідками неможливо. Нині “чорних археологів”, озброєних металошукачами, автотехнікою, картами все частіше приваблює Володимир- Волинський, Любомль, городища і кургани Волині.

У перші роки незалежності за кордон везли все, що “погано лежало” в Україні. А “погано лежали” в нас ювілейні медалі колишнього СРСР (ще в упаковках або запаяні в пластик – сотнями!), чисті бланки комсомольських квитків, орденських книжок, новенькі піонерські і комсомольські значки, значки “Комсомольський прожектор”, навіть перехідні червоні прапори з вишитими шовком на оксамиті портретом Леніна, гербом СРСР і написами, які варіюються: “Вперед к победе коммунизма”, “За успехи в социалистическом соревновании”, чи подібними з цього ж репертуару.

“Ведь если новенькие ордена продают и к ним удостоверения незаполненные, так это где продажный человек работает, а? В какой организации?” (А. Солженицын. В круге первом).

Домисліть самі: де може працювати продажна людина. А вона таки продажна, бо саме такі люди колись “учили нас жити”, переконуючи, що моральна нагорода цінніша і вартісніша від матеріальної. Саме такі люди колись контролювали кожен наш крок, а потім першими почали продавати оптом і вроздріб все, що потрапляло до їхніх рук, що зберігалося в сейфах у владних або службових кабінетах. Продають навіть кабінетні статуетки своїх ідолів: Леніна, Дзержинського, Ворошилова, Сталіна, Молотова. Продають/ вивозять самі або наймають емісарів для подібних оборудок.

Скільки ж коштує Ленін? А Сталін? Або, скажімо, Молотов із Кіровим? Виявляється, ціна залежить ще й від того, з чого зроблений ідол. З глини – дешевший, із чавуну чи бронзи – дорожчий. Ринок має свої закони. Молотов і Кіров, яких було виліплено і відлито менше, дорожчі за Леніна та Сталіна. Кілька десятків таких і подібних символів колишнього СРСР спробував вивезти за кордон громадянин Франції з цілком українським прізвищем, але був затриманий на Ягодинській митниці. Разом зі скульптурними зображеннями колишніх вождів він спробував вивезти і більш цінне: скам’янілі кістки і бивень мамонта, моржове ікло, вироби із зубів акули, фрагмент слонового бивня.

Свідчить полковник Боровець (Д. Корчинський. Війна у натовпі. К., 1999, стор. 217-218): “Коли нагороджували захисників Білого дому, я сидів у президії між Тереховим і Ачаловим. На столі валялася ціла купа орденів. Я міг і себе нагородити, але погидував: оформлення не сподобалося. Сажі Умалатова, та досі нагороджує орденами Радянського Союзу, в т.ч. й Червоної Зірки. Десь же їх виготовляють”.

Крім ордена Червоної Зірки, Голова Постійної Президії з’їзду народних депутатів СРСР Сажі Умалатова нагороджувала ще й медалями типу “Ветерану-интернационалисту”, “50 лет атомной энергетики СССР”, “Пятьдесят пять лет Победы Советского народа в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.”, “Адмирал флота Советского Союза Кузнецов”, “80 лет Вооруженных сил СССР”, “80 лет ВЧК-КГБ”, “80 лет ВЛКСМ” та іншими – від імені віртуального СРСР. Десь їх виготовляли, десь друкували до них посвідчення. А ще хтось віз нагороди разом із посвідченнями за факсимільним підписом Сажі Умалатової за кордон. Має чи не має така контрабанда історичну чи культурну цінність – питання спірне: все ж бо має свій кінець, як мало колись початок. Допоки за кордоном є попит на подібні речі, доти буде пропозиція. А потім, ймовірно, почнеться зворотній процес, і та ж медаль “Ветеран труда” (рекордна кількість нагороджень – біля 37 мільйонів), ввезена в Україну, буде коштувати значно дорожче, ніж нині.

Маємо те, що на стихійних ринках, наприклад, у столиці незалежної України – Києві, вільно продають символіку фашистської Німеччини: залізні хрести, різні нагородні знаки, каски, есесівські персні-печатки, шматки взуття з розкопаних могил (може, не завжди й німецьких солдатів), жетони, ложки, штики-ножі, навіть мундири та шинелі. Хай не всі вони автентичні, більшість із них – муляжі або копії, але ж фашистську символіку навіть у Німеччині заборонено продавати, поширювати, пропагувати. Там це – злочин, за який суворо карають. Тому за нею їдуть до нас. Бо в нас вона, ця символіка, полізла чомусь із таємних щілин, як таргани в темряві. Чи в нас така пам’ять коротка? Чи її зовсім немає, тієї пам’яті, у тих, хто виготовляє такі, з дозволу сказати, “історико-культурні цінності” і торгує ними? Як немає розуміння того, що цим вони елементарно зраджують пам’ять своїх батьків і дідів, нехтуючи нею, продаючи її хай навіть і за великі гроші, які “не пахнуть”. От вже насправді – “славних прадідів великих правнуки погані”. А з іншого боку – навіщо затримувати на митницях німців, які везуть від нас за кордон, тобто до себе додому, “своє”?

У червні-серпні 1994 року в Києві, в центрі “Український Дім” при Кабінеті Міністрів України (колишній музей Леніна) було відкрито виставку “Врятовано для України”, на якій експонувались історичні та культурні цінності, вилучені митницями України при спробі незаконного вивезення їх за межі нашої держави. У виставці взяли участь практично всі митниці України: Бориспільська, Чопська, Одеська, Волинська, Іллічівська, Рава-Руська, Мостиська, Вадуц-Сіретська, Київська, Ратнівська, Ужгородська, Бердянська, Берегівська, Ізмаїльська, Виноградівська.

Каталог виставки (вид. продюсерської компанії “Maestro”, Київ, 1994) відповідає на запитання, що ж везуть з України. Везуть ікони, часто в окладах, у т.ч. срібних, ікони на дереві, на металі, з емалями, ковчежні і підокладні. Везуть хрести, складні, рукописні і друковані книги, серед яких є й стародруки. Везуть колекції і поодинокі екземпляри монет, нагородних та пам’ятних медалей, вітчизняних та зарубіжних орденів, – автентичних та підробок. Везуть антикварні годинники, порцеляну, фаянс та вироби зі слонової кістки, самовари, килими, – все те, що є багатовіковим надбанням народу України, його національним багатством.

Важко сказати, скільки предметів було зібрано у запасниках “Українського Дому”. Лише з 2-х митниць – Волинської і Ратнівської – їх було передано кілька сотень. Експонувався на виставці 1151 предмет – 15 процентів від зібраних матеріалів. Ілюстрований каталог виставки, що містить два десятки кольорових світлин, дає приблизне уявлення про розмаїття барв, сюжетів, образів виставки “Врятовано для України”.

Після закінчення роботи виставки всі експонати були розподілені між державними музеями України за їх заявками. Вісімдесят чотири предмети, – значно менше, ніж претендував, – Волинський краєзнавчий музей отримав на постійне зберігання. Серед них – фрагменти тори, колекція самоварів, понад три десятки ікон, книги, предмети побуту, металопластика.

Про “улов” лише одного дня – 8 лютого 1995 року повідомила Катерина Зубчук читачам “Волині” у статті “Шабля в ... матраці”. Під час митного контролю в потязі Київ-Холм у одного з пасажирів було виявлено дві старовинні ікони, чотири самовари, патефон, книгу, видану 1899 року; в іншого – шаблю (вона й була прихована в матраці), чотири самовари, два підсвічники і старовинну пружинну вагу. Того ж дня працівниками Ратнівської митниці в пасажирів потяга Київ-Берлін було виявлено і затримано незадекларовані грамплатівки початку ХХ століття, металевий посуд, підсвічники. А 12 лютого пасажирка поїзда Київ-Брест намагалась вивезти за кордон п’ять старовинних ікон.

Лише за неповний 2003 рік митницями Волині припинено понад 50 спроб незаконного переміщення історико-культурних цінностей через державний кордон України на загальну суму понад 40 тисяч гривень. Зрозуміло, цифри ці дуже приблизні.

Ось неповний перелік предметів, які не стали об’єктами контрабанди:

- 24 фотоапарати “ФЭД” та 170 монет колишнього СРСР, загорнутих у вагонну ковдру, що лежала на верхній полиці купе;

- 59 монет періоду раннього середньовіччя. Мінімальна оцінка цього скарбу – 5655 грн.;

- клясер з 74-ма поштовими марками різних країн світу. “Найстаріші” в колекції марки датуються серединою ХІХ ст., “наймолодші” – кінцем 1920-х років;

- як відомо, історія повторюється. За законом “парних” подій було затримано ще один клясер. Цього разу зі 151-ю поштовою маркою. Тепер коло інтересів “перевізника” було ширшим: ще він намагався вивезти образки, медалі, монети, навіть гайки до орденів. Марки ж були “молодшими” від попередніх;

- мандоліну практично без струн, настільки пошкоджену, що для її оцінки ще не придумано валюти. Для чого громадянину Німеччини везти такий, з дозволу сказати, музичний інструмент у свою країну? Чи не для того ж, для чого везуть рахівниці, – щоб показати, що ми ще “дикі”? Якщо ж знайдеться той, хто цьому повірить – байдуже, то його проблеми;

- 121 предмет: ордени і медалі колишнього СРСР і не тільки, в т. ч. орден “Победа”. Звичайно, це був муляж. А от нагородні знаки незалежної України були автентичними.

Очевидно, немає потреби продовжувати цей перелік.

Історико-культурні цінності є одним із основних елементів цивілізації та культури народів. Але справжню вартість вони мають лише тоді, коли точно відомі їх походження, історія побутування тощо. Кожна держава повинна дбайливо ставитись до своїх пам’яток, охороняти їх та ретельно вивчати, бо ж неможливо бути освіченою людиною, не знаючи історії та культури власної країни. Законний обмін культурними цінностями між країнами з метою освіти, науки і культури поширює знання про людські цивілізації, збагачує культурне життя усіх народів, сприяє взаєморозумінню і взаємоповазі між державами. Незаконний вивіз і передача права власності на культурні цінності є однією з головних причин зубожіння культурної спадщини країн походження цих цінностей, а відтак і причиною духовної кризи у суспільстві. Навіщо ж свідомо ставати убогими?

1994 року діяльність експертів Волинського краєзнавчого музею було введено в правові рамки:

29.08.94 р. за № 54/1-6 видано наказ Волинського обласного управління культури “Про створення експертної комісії при Волинському краєзнавчому музеї” для забезпечення потреб державних митниць, правоохоронних органів та приватних осіб у кваліфікованій експертизі культурно-історичних цінностей.

Наказом Волинського краєзнавчого музею № 33-ВП від 30 серпня 1994 року “Про експертну комісію при Волинському краєзнавчому музеї” визначено її склад:

Пушкар Наталія Юхимівна – головний хранитель музею, голова комісії; Бірюліна Олена Андріївна – завідуюча сектором обліку відділу фондів, секретар комісії;

Квасюк Анатолій Іванович – завідуючий реставраційною майстернею, мистецтвознавець, член комісії;

Крейнін Сергій Іванович – старший науковий співробітник художнього відділу, мистецтвознавець, член комісії;

Лініченко Антоніна Іванівна – старший науковий співробітник художнього відділу, мистецтвознавець, член комісії;

Огнєва Олена Дмитрівна – зав. відділом давньої історії, кандидат історичних наук, член комісії;

Романюк Олена Федорівна – художник-реставратор, мистецтвознавець, член комісії.

Цим же наказом було встановлено доплату за додаткову роботу з 1 вересня 1994 року в процентах від основного посадового окладу: голові експертної комісії 15%, усім членам – по 10. Відразу зазначу, що кілька років цей мізер виплачувався насправді; у часи економічної кризи кінця 1990-х платити було нічим, а пізніше до цього питання повернутися просто “забули”.

Експертній комісії Волинського краєзнавчого музею було надане право залучати до консультацій під час проведення експертизи спеціалістів з різних галузей знань; експертна комісія цим правом користувалась лише у виняткових випадках; адже допомога із зрозумілих причин могла бути лише спонсорською.

Довідкової літератури – каталогів, визначників, цінників було дуже мало, їх намагалися придбати різними способами: купували, копіювали, привозили з відряджень; на перших порах централізовано не отримували ніяких нормативних документів; комп’ютерів та Інтернету не було також.

Незмінним лишалося бажання працювати, звичайна цікавість до досліджуваних предметів, можливість через спілкування з історико-культурними цінностями набувати досвіду в їх ідентифікації та оцінюванні. Як свідчить продовження Таблиці 1, складеної автором особисто, від 1995 до 2013 року кількість досліджених предметів склала 24072 одиниці.

Таблиця 1 (продовження)

Отже, від 1991 до початку 2014 року Експертною комісією Волинського краєзнавчого музею досліджено 31704 предмети.

Одними з перших документів, якими ми керувалися в роботі, були “Конвенция о мерах, направленных на запрещение и предупреждение незаконного ввоза, вывоза и передачи права собственности на культурные ценности” від 14 листопада 1970 року та Інструкція “Предмети, заборонені до пересилання в поштових відправленнях”.

Нині, крім Закону України “Про музеї та музейну справу”, введеного в дію Постановою Верховної Ради № 250/95-ВР від 29.06.95 р., діяльність Експертної комісії Волинського краєзнавчого музею регламентують:

- Закон України “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей” від 21.09.1999 року;

- Інструкція про порядок оформлення права на вивезення, тимчасове вивезення культурних цінностей та контролю за їх переміщенням через державний кордон України з додатком “Перелік сувенірних виробів, предметів культурного і ужиткового призначення серійного і масового виробництва, на вивезення (тимчасове вивезення) яких дозвіл Державної служби контролю не потрібен” від 22 квітня 2002 р., № 258;

- Постанова Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 р. № 1340 “Про порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним”, із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України 20 травня 1999 № 868, від 24 січня 2000 № 123;

- Постанова Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2003 р. № 1343 “Про затвердження Порядку проведення державної експертизи культурних цінностей та розмірів плати за її проведення “(Із змінами і доповненнями);

- Закон України від 11.01.2007 р. № 574-V “Про державні нагороди, якими відзначені трудові колективи, навчальні заклади, об’єднання громадян, військові частини і з’єднання”.

За Наказом Міністерства культури і мистецтв України від 15 листопада 2002 року № 647 “Про затвердження Переліку державних установ, закладів культури, інших організацій, яким надається право проведення державної експертизи культурних цінностей” (Із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства культури і мистецтв України від 14 січня 2005 року № 15, наказом Міністерства культури і туризму України від 21 березня 2006 року № 138) Волинському краєзнавчому музеєві дано право проведення державної експертизи:

- археологічних пам’яток

- нумізматичних пам’яток

- холодної та вогнепальної зброї

- природничих пам’яток

- пам’яток образотворчого мистецтва

- пам’яток декоративно-ужиткового мистецтва

- меморіальних пам’яток.

Значним стимулом діяльності Експертної комісії при Волинському краєзнавчому музеї стала безкоштовна передача на постійне зберігання до фондів ВКМ історико-культурних цінностей, які могли б стати предметами контрабанди, якби не пильність співробітників Волинських митниць, прикордонників, Управління Служби безпеки України у Волинській області. У пресі все частіше з’являються повідомлення про факти плідного співробітництва ЕК ВКМ з органами державної влади, які перешкоджають незаконному переміщенню історико-культурних цінностей через державний кордон України. У свою чергу історико- культурні цінності, передані на постійне зберігання до фондів Волинського краєзнавчого музею, стають темами статей, досліджень, каталогів. Адже кожен предмет має свою історію і здатність ту історію “розповісти”.

Так, у кінці 1999 року прикордонники і службовці Ягодинської митниці під вагоном потягу “Київ- Варшава” у двигуні для кондиціонера виявили контрабандні цінності – вироби золотих і срібних справ майстрів ХІХ століття. Ось про що розповіли досліджені предмети:

1878 року в Києві Маршаком Йосифом Абрамовичем, сином Маршака Абрама, золотих і срібних справ майстра другої половини ХІХ століття, була заснована фабрика по виробництву золотих і срібних виробів. 1897 року на ній працювало 72 робітники, з них 12 підлітків і семеро дітей-учнів; вироблено цінностей на 227717 карбованців. 1904 року Маршак відкрив власну крамницю, в якій продавали вироби фабрики: столовий посуд, блюда, прикрашені різьбою, гравіруванням та емалями, портсигари, підсвічники, кавники, чарки, ювелірні прикраси, сувеніри. Фабрика Й. А. Маршака проіснувала до 1917 року. Про це свідчать іменні клейма на трьох сувенірних великодніх яйцях, виготовлених зі срібла на фабриці Маршака в Києві. Зовні вони прикрашені традиційним великоднім орнаментом, з вигравіруваними написами “Христос Воскрес”, зсередини – визолочені, а складаються з двох половинок, щільно припасованих одна до одної. Такий собі старовинний “кіндер-сюрприз”. Що було у ньому, який сюрприз? Кому був подарований понад сотню літ тому, ким? У кого, чиїми нащадками зберігався, пережив революції і війни і дочекався найчорнішого дня, коли продавати було вже нічого, крім пам’яті?

На рубежі минулого століття в майстерні Руча Федора Андрійовича, власника підприємства золотих і срібних виробів у Петербурзі, виготовлена двостулкова іконка-складень з образами Богородиці Казанської і Христа-Спасителя, з вигравіруваним написом “Спаси и сохрани”. Її можна було носити на грудях як ладанку, як оберіг.

Роботи фірми Хлєбнікова Івана Петровича вважалися одними з кращих в Росії. До 1867 року він працював у Петербурзі. 1870 чи роком пізніше заснував фірму в Москві. За даними на 1882 рік на його фабриці працювало 150-200 чоловік, річний обіг становив від 200 до 300 тисяч карбованців; 1897 року на фабриці працювало дві парові машини і один паровий котел, прибуток становив 172372 карбованці. Закупка сировини і збут виробів відбувалися як на території Російської імперії, так і за кордоном. Високою майстерністю відзначалися вироби фабрики: численні предмети чайного і столового посуду, церковне начиння; письмові прилади, ювелірні прикраси. Про високу майстерність Хлєбнікова І. П. свідчить чарка, з якої можна було пити лише до дна, ніжкою чарки служила фігурка танцюючого “камаринську” мужичка на перевернутій діжці. І хоча “діжка” містить лише 30 грамів, але якщо кожного разу пити до дна, то й затанцюєш.

Чайні ложечки з оригінальною орнаментацією, срібний набалдашник до палиці у вигляді оголеної жіночої фігурки, монети кінця ХІХ – поч. ХХ ст. – усі ці вироби намагався вивезти за межі України невідомий перевізник.

На початку грудня 2001 року Управлінням Служби безпеки України у Волинській області передано дві партії історико-культурних цінностей – всього 67 одиниць на загальну суму понад 65 тисяч гривень. Долучилася до цієї доброї справи Ягодинська митниця, адже це саме її співробітники перешкодили вивозу за межі України предметів, якими може пишатися будь-яка музейна колекція.

Історія затримання першої партії досить банальна: речі були заховані в неробочому тамбурі вагона потягу сполученням “Київ-Варшава”, і ніхто не зголосився визнати їх за свої, коли схованку виявили. В паперових мішках було запаковано вісім ікон ХІХ – початку ХХ століття та двадцять чотири предмети антикваріату, виготовлені з дорогоцінного металу – срібла. Прочитані клейма на срібних виробах дозволили датувати їх від середини ХІХ до 1950-х років; походять вони з ювелірних майстерень Харкова, Одеси, Москви, Петербурга, Нижнього Новгорода. Первинно виготовлені на чиєсь замовлення чи навіть масового виробництва подібні культові або побутово-ужиткові речі трактуються з плином часу як предмети декоративно-прикладного мистецтва. Таким в колекції є наперсний хрест філігранної як за технікою, так і за якістю виконання, роботи з бурштиновими вставками, хрест-тільник з емаллю, пара підсвічників; дві масивні шкатулки для сигар, тютюну і цигарок, виготовлені з листового срібла, з гравірованими верхніми кришками; табакерки (одна з черню); кавовий набір з трьох предметів; дамські аксесуари – наперстки (один з черню, два з емалями), флакончики для парфумів, аромат яких не вивітрився і через століття. Цікавою в колекції є іменна печатка, ручка якої має вигляд чоловічої фігурки в повний зріст, у верхньому одязі, з парою запасних чобіт за плечима (такий собі мандрівник-землепроходець); власне печатка (монограма) вигравірувана на нижній площині підставки статуетки. Надзвичайно майстерно виконана і чарка у вигляді фігури ведмедя, який ламає рогатину (майстерня срібних справ майстра Алленіуса Фабіана Фредеріка, Петербург, середина ХІХ ст.).

Історія партії з 35-ти предметів (34 ікони, в т.ч. одна металева і хрест-лопатка) має дещо більше детективних моментів. Громадянка Російської Федерації Роза Кабірова везла їх до Чехії з такої відстані, яка є значною навіть на карті невеликого масштабу. Зовні все виглядало ніби-то законно: мандрівниця не особливо ховала свій вантаж, крім того, вона навіть задекларувала його на Конотопській митниці при перетині кордону між Російською Федерацією і Україною як “картини на дереві на релігійну тематику”. Пізніше вона вперто дотримувалася цієї своєї версії і ніяк не хотіла називати ікони іконами, хоча про всяк випадок запаслася таки чеками з антикварних крамниць Катеринослава і Уфи, де ніби-то й купила “картини” за мізерні суми (в перерахунку на гривню – за копійки), щоб подарувати їх своїм друзям і знайомим в Чехії.

Слідчому слідчого відділу Управління Служби Безпеки України у Волинській області, який провадив розслідування цієї справи, довелося докласти чимало зусиль, щоб довести, що документи, які пред’являла Р. Кабірова, є не просто папірцями, але й фальшивками, а ікони – таки іконами. А сама мандрівниця, очевидно, добре знала, що вона везе, куди й навіщо, інакше не витрачалася б на реставрацію придбаних (можливо, й задешево, образів – їх ще багато є в сибірських глибинках; кожна вивезена з України в тоталітарні часи родина по можливості везла з собою рідні святині) ікон, не їхала б через пів-Росії з нічого не вартими “картинами на релігійну тему”, бо це ж суперечить здоровому глуздові.

Лише візуальний огляд затриманих митниками ікон, а пізніше і більш детальне їх вивчення, дозволили зробити висновок, що всі вони є оригінальними творами іконопису ХVІІІ-ХІХ століття і мають історичну й культурну цінність. На зворотах дощок деяких ікон вдалося прочитати написи, у яких є й імена художників, які працювали, ймовірно, в монастирських та храмових майстернях: Павло Васильєв Шатохін, Сергій Данилов Кротков, Андреянов, Іван Тихонов Петров. Деякі ікони тяжіють до примітиву, представляють народне малярство. З 33-х ікон на дереві сім – на сюжет “Двунадесяті свята православної церкви”, по суті, це колекція в колекції. Композиційно кожна така ікона – це тринадцять багатофігурних мініатюр на одній дошці: кожна ікона-мініатюра відповідає певному християнському святу річного циклу; найменша дошка має розмір 33х26 см, найбільша – 53х42.

“Колекції музеїв формуються роками, нечасто буває, щоб фонди відразу поповнили 47 експонатів. Серед переданих предметів – 38 ікон російської школи іконопису ХІХ століття, 8 кіотів, дерев’яний різьблений напрестольний хрест-розп’яття, – повідомили наукові співробітники Музею волинської ікони Світлана Василевська та Ангеліна Вигоднік в газеті “Вісник і Ко” 1 серпня 2002 року. – Більшість ікон виконані професійно на дерев’яній основі темперними і олійними фарбами з використанням золочення. Богородиця Знамення, святий Миколай, багатосюжетні ікони позначені яскравим колоритом, тонкістю і мініатюрністю письма, високою одухотвореністю ликів. Серед них виділяються майстерною ювелірною роботою, вишуканим гравіюванням вісім ікон Спасителя і Богородиці в срібних шатах. Оклади мають іменні клейма майстерень і майстрів Мнєкіна, Головіна з Москви. Дві ікони з сюжетами житія Іоана Хрестителя і вибраних святих хоч і невеликі за розмірами, але високохудожні за виконанням.

Оригінальними є різьблені з позолотою дерев’яні рами і кіоти до шлюбних ікон. На одній з них зберігся дарчий напис 1909 року”.

Про цю подію повідомила 1 серпня 2002 року і газета “Досвітня зоря” (Ольга Гембік).

Відповідно до Закону України “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей” від 21 вересня 1999 р. № 1068-ХІV, до Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави і розпорядження ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1998 р. № 1340, Порядку обліку, зберігання, оцінки вилученого митними органами майна, щодо якого винесено рішення суду про конфіскацію, передачі його органам державної виконавчої служби і розпорядження ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2001 р. № 1724, Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 р. № 985 та згідно з протоколом № 1 від 06.04.2009 р. засідання експертної групи з питань безоплатної передачі повернутих в Україну, вилучених, конфіскованих та обернених відповідно до закону в дохід держави митними або правоохоронними органами культурних цінностей для постійного зберігання в державну частину Музейного, бібліотечного та Національного архівного фондів, або релігійним організаціям при Міжвідомчій раді з питань вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей, Волинському краєзнавчому музею передано: шкатулку 1 (одну) од., медаль 1 (одну) од., жетони 2 (дві) од., значки 18 (вісімнадцять) од. – всього 22 (двадцять дві) од., конфісковані в дохід держави Ковельським міськрайонним судом Волинської області від 14.06.2004 р., згідно з листом другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції (№ 8619 від 12.03.09).

Хоча кожен музейний предмет має свою історію, але про всі випадки надходжень до музею розповісти неможливо, тому ми зупинимось на найцікавіших.

У вересні 2005 року фонди Волинського краєзнавчого музею в черговий раз поповнилися кількома десятками оригінальних і повноцінних музейних предметів, що їх передано з Волинської і Ягодинської митниць згідно рішення міжвідомчої ради з питань вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей. Серед них – предмети побуту та етнографії: чавунні праски, коловороток, дерев’яні ночви, ярмо, прикрашене декоративною різьбою, довбані ковшики для води або сипучих, є навіть човник для ткацького верстата. Кажуть, що подібні речі везуть за кордон для оформлення інтер’єрів барів, кав’ярень у стилі ретро (як і в нас!).

Дві літографії з серії картин R.Trache, присвячених наполеонівським війнам, у 1930-х роках були виставлені для продажу в мистецькому закладі дзеркал і скловиробів Чарни в Луцьку, по Алеї Болеслава Хороброго, 21 (нині проспект Волі). З часу виготовлення (Німеччина, поч. ХХ ст.) обидві літографії зістарилися, фанеру, на яку вони наклеєні, і дерев’яні рами пробували на зуб жуки-деревогризи, трохи вицвіли кольори і пожовк папір, але ми, музейники, дуже любимо такі “привіти з минулого”. Декоровані пасторальними сценами тарілки (частина сервізу), виготовлені в Бесарабії понад сто років тому, могли бути товаром на будь-якому волинському ярмарку. А срібні келишки, виготовлені київськими та московськими срібних справ майстрами, традиційно прикрашені гравірованими зображеннями синагог або рослинним візерунком з черню мала практично кожна сім’я середнього достатку. Це ті побутово- ужиткові предмети, котрі з плином часу стали зразками декоративно-прикладного мистецтва.

Волинською митницею передано невелику підбірку срібних і мідних монет Фінляндії під владою Росії часів правління Олександра ІІІ і Миколи ІІ. З Ягодинської митниці надійшла невелика колекція кустарних ювелірних виробів, серед яких – жіночі ножні браслети або нашивки на нижній край шаровар. Виготовлено кожен браслет із семидесяти дрібних деталей (верхній ряд – пташки-пави, нижній – мушлі); закріплені лише з одного боку, при ході чи русі в танці вони видавали ніжний мелодійний передзвін. Цікавими є орнаментовані підвіски (можливо, шийні гривни), перстеники, ладанка, дукачі і гудзики, виготовлені з монет Індії та Афганістану. Походження цих предметів – Близький Схід, датування – кінець ХІХ-ХХ століття.

Чимало цікавих і оригінальних дарунків отримав Волинський краєзнавчий музей із нагоди свого 80- річчя (травень 2009 року). Але найщедріший вручив під час урочистої академії з нагоди ювілею начальник управління Служби безпеки України у Волинській області Віктор Андрейчук. Це 365 предметів, вилучених митниками та співробітниками УСБУ при спробі їх вивезення з України, загальна вартість яких становить 140 тисяч 732 гривні. Без сумніву, музей обласного рівня не зміг би дозволити собі таку одноразову витрату на придбання експонатів.

Музейна збірка постійно поповнюється цікавими, виграшними в експозиційному плані іконами ХІХ століття, холодною і вогнепальною зброєю, виробами зі срібла, археологічними знахідками, декоративно- ужитковими предметами.

Так, восени 2012 року до фондів Волинського краєзнавчого музею Ягодинською митницею передано 68 предметів на суму 41251 гривню, серед яких – десять творів західноєвропейського живопису кінця ХІХ – поч. ХХ ст., п’ять ікон кінця ХVІІІ – ХХ ст., 15 предметів фалеристики; з предметів побуту – два камінні годинники, один з яких передано на тимчасове зберігання і експонування до Літературно- меморіального музею Лесі Українки в с. Колодяжне. Відвідувачі можуть побачити годинник у Лесиному “білому” будиночку на каміні у вітальні.

У липні 2013 року Управлінням Служби безпеки у Волинській області на постійне зберігання до фондів музею передано 334 предмети, загальна сума оцінки яких, за висновками експертизи, становить 150939 гривень. Доповнили музейні колекції ордени і медалі колишнього СРСР, нумізматики і боністики. Серед останніх є досить рідкісні предмети: державні асигнації Асигнаційного банку Росії 1808 і 1810 років (“наполеонівські” періоду правління Олександра І); рахункові квитанції Виправних трудових таборів і таборів особливого призначення СРСР 1929-32 років номіналом 2, 3 і 20 копійок; державні кредитні білети УНР 1917 року номіналом 100 карбованців; білети скарбові номіналом 4 злотих польських періоду повстання Тадеуша Костюшка. А ще бронзова ступка, самовари, годинники кишенькові, набір срібних чайних ложок 1890-х років (срібних справ майстра Хлєбнікова І.П., Москва), десертні ложки, багато орнаментовані, з черню, сонетка – срібний дзвіночок для виклику покоївки та інші побутові та декоративно- ужиткові предмети. З іконописних пам’яток – два образи: “Двунадесяті свята православної церкви” та “Образ Пресвятої Богородиці Живоносне Джерело”. Усі вони стануть достойним доповненням музейних експозицій або виставок.

Колекція стародруків у фондах Волинського краєзнавчого музею поповнилась цінним примірником: Анфологіоном (інші назви – Трефологіон, Мінея святкова; повна назва: “Празднея дневного ради и нощнаго церковного пінія”), виданим 1757 року в друкарні монастиря чину святого Василія Великого в Почаєві за правління короля Августа ІІІ Саса (1735-1763) з благословення єпископа Луцького і Острозького Сильвестра Рудницького.

Книга традиційно друкована на папері з водяними знаками кількох рисунків, у дві фарби: чорну й червону; багато орнаментована гравюрами (їх є 26), заставками, кінцівками, колонтитулами, ініціалами. Автором гравюр є Йосиф Гочемський, гравер 2-ої половини ХІХ ст., який у 1745-78 рр. працював у Почаєві й Києві. Йому належить близько 130 дереворитів і мідеритів на релігійні теми, серед яких найбільш відомі “Облога Почаєва 1675”, “Собор києво-печерських святих”, серія “Страсті Христові”.

До речі, це не перший примірник у колекції стародруків музею, ілюстрований Й. Гочемським, але саме Анфологіон 1757 року – наразі єдиний.

19 листопада 2012 року в ЗМІ з’явилося повідомлення про те, що 18 листопада близько 20-ї години на міжнародному пункті пропуску “Ягодин” прикордонники спільно з працівниками митниці запобігли вивезенню з України картини – попередньо ХV століття: близько 20-ї години для оформлення на виїзд із України в Республіку Польща прибув громадянин України. Чоловік їхав автомобілем польської реєстрації та обрав для руху “зелений коридор”. Прикордонники цей автотранспортний засіб уже чекали, тому що мали оперативну інформацію про можливу контрабанду культурних цінностей та ініціювали проведення спільно з митниками поглибленого огляду. Під час перевірки в салоні мікроавтобуса був виявлений ящик з продуктами харчування, що стояв між сидіннями. На його дні знаходилася загорнута в папір та тканину дерев’яна картина з зображенням чоловіка, розміром 52х35. На запитання про походження картини мандрівник відповів, що придбав її на ринку за 230 американських доларів, тому що вона йому дуже сподобалась. А так упакував її для перевезення нібито випадково.

Наступного дня, 19 листопада, пізно увечері картину передано на експертизу до Волинського краєзнавчого музею. Першими її оглянули голова ЕК ВКМ, головний хранитель музею Н. Ю. Пушкар, члени ЕК ВКМ: завідувач реставраційної майстерні А. І. Квасюк, провідні наукові співробітники О. А. Бірюліна та Т. Л. Левицька.

Результати попереднього огляду: на дерев’яній дошці 52,3х36 см товщиною 6 мм зображено портрет літнього чоловіка у темному одязі, у білій сорочці з мереживним коміром, з двома медальйонами на грудях; волосся, вуса і борода рудуваті; голова у тричетвертному повороті вліво; з правого боку на рівні підборіддя число, виписане чорними літерами “1532”.

На звороті дошки у верхній половині герб (квадратний лист паперу наклеєний на дошку, поверх паперу малюнок темперними фарбами; вся композиція в колі на синьому фоні. Під гербом написи: “36 (перекреслено) Johann Furst zu Anhalt qев. 1504-1551” (Йоганн, князь з Ангальту; Ангальт – одна з земель Німеччини до їх об’єднання; дати є роками життя портретованого); нижче – число “1528”.

Отже, насамперед нами було визначено, що портретований є історичною особою, і що один з його портретів у молодому віці малював знаменитий німецький художник Лукас Кранах Старший (1472-1553).

Таким чином було уточнено дату написання портрета: перша половина ХVІ століття.

Живопис професійний, майстерно виписані обличчя, руки, прикраси, одяг. Стан живопису загалом добрий: за характером кракелюрів зміщення малюнка не спостерігалося, тобто кракелюри не є штучними. Дошці нанесено штучні пошкодження: вгорі праворуч, внизу ліворуч та по центру внизу пошкоджено основу з втратою грунту та фарбового шару від забитих цвяхів. В ультрафіолетових променях видно було сліди численних тонувань (спроба реставрації).

Що це – оригінал, більше того – портрет належить пензлю Лукаса Кранаха Старшого – ні в кого з нас сумнівів не викликало. А якщо це так, то це – знахідка століття.

Але за браком часу і відсутністю можливості проведення у музеї технологічного дослідження, якісну, грунтовну і всебічну експертизу зробити було неможливо. Тому ми порадили митникам звернутися до Національного науково-дослідного реставраційного центру України (Київ, вул. Терещенківська, 9).

Експертний висновок ННДРЦУ підтвердив і доповнив попередній висновок, зроблений у Волинському краєзнавчому музеї: “Представлена на експертизу картина із зображенням особи чоловічої статі, розміром 36х52 см та написами на звороті: “36” (закреслене навхрест), нижче “Johann Furst zu Anhalt qев. 1504. + 1551 1528” має культурну цінність для України.

Дата написання даної картини ХVІ ст. Дана картина є оригінальним твором невідомого професійного художника, який працював у ХVІ ст. в Німеччині.

Робота може бути включена до Державного реєстру Національного культурного надбання”. Попередня вартість твору мистецтва була визначена в сумі від 300 до 500 тис. доларів США.

Подальші дослідження дозволили оцінити картину у понад 2,5 млн. доларів США.

13 березня 2013 року відбувся Любомльський районний суд Волинської області, за вироком якого картину – портрет Йоганна ІV Ангальт-Цербста – було конфісковано і передано у державну власність. 13 липня 2013 року Другий відділ державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції доручив Слідчому відділу УСБУ у Волинській області здійснити розпорядження конфіскованим майном, а саме: вищеназваною картиною.

22 липня в урочистій обстановці, у присутності багатьох теле- і радіокомпаній – ВТ, УТ-1, СТБ, НТН, Аверс, Інтер – відбулась передача картини на постійне зберігання до фондів Волинського краєзнавчого музею.

Нині портрет Йоганна ІV Ангальт-Цербста пензля Лукаса Кранаха Старшого експонується у Художньому відділі Волинського краєзнавчого музею.

Наукові дослідження та повна ідентифікація портрета на предмет визначення авторства Лукаса Кранаха Старшого ще попереду.

Кінець 2013 року для Волинського краєзнавчого музею ознаменувався щедрим, майже новорічним дарунком: від Ягодинської митниці на постійне зберігання надійшло 374 предмети на суму 62250 гривень. Серед переданих історико-культурних цінностей – ікона “Ісус Христос”, створена на зламі ХХ століття, предмети фалеристики – нагрудні знаки, нагороди та документи Німеччини періоду Третього рейху, рідкісні нині значки СРСР 1930-х років, а також скарб мідних монет Пантікапею останньої чверті ІV століття до н.е., в кількості 333 одиниці.

Особливу цінність мають твір західноєвропейського живопису кінця ХІХ – поч. ХХ століття “Лісовий пейзаж з водою” (назва умовна) та зразок декоративно-прикладного мистецтва Західної Європи поч. ХХ ст. “Путті”. Обидва твори нині знаходяться в оновленій експозиції Художнього відділу Волинського краєзнавчого музею.

Передача історико-культурних цінностей на постійне зберігання Волинському краєзнавчому музеєві здійснюється безоплатно, починаючи з 1991 року, про що свідчить складена автором особисто

Таблиця 2:

Історико-культурні цінності, передані Волинському краєзнавчому музею на постійне зберігання

Як видно з таблиці, від 1991 до початку 2014 року Волинському краєзнавчому музеєві на постійне зберігання та використання передано 6329 (шість тисяч триста двадцять дев’ять) предметів на суму 1124120 (один мільйон сто двадцять чотири тисячі сто двадцять) гривень + 479000 (чотириста сімдесят дев’ять тисяч) рублів + 227600000 (двісті двадцять сім мільйонів шістсот тисяч) купоно-карбованців + 2527015 (два мільйони п’ятсот двадцять сім тисяч п’ятнадцять) доларів США. Крім того, Господарсько-експлуатаційним управлінням Державної митної служби України передано 1282 (одну тисячу двісті вісімдесят два) предмети фалеристики; як дублетні матеріали, вони прийняті на тимчасове зберігання. Отже, загальна кількість переданих історико-культурних цінностей становить 7611 (сім тисяч шістсот одинадцять) предметів.

Завдання музею не лише накопичувати і зберігати історико-культурні цінності, але й використовувати їх у науковій, експозиційній та виставковій діяльності. Укладання каталогів стає можливим тоді, коли накопичується достатня кількість однотипних предметів для дослідження і систематизації. У результаті співпраці Волинського краєзнавчого музею та Волинської митниці, Служби безпеки України у Волинській області пам’ятки сакрального мистецтва передавалися до музею на постійне зберігання, а відтак – наукове дослідження, реставрацію.

Науковими співробітниками Музею волинської ікони Світланою Василевською та Ангеліною Вигоднік укладено каталог “Ікони у срібних окладах ХVІІІ-ХХ ст. з колекції Волинського краєзнавчого музею”, до якого увійшло 20 ікон. Тетяною Єлісєєвою і Людмилою Карпюк укладено каталог “Мідне старообрядницьке лиття ХVІІІ-ХХ століття у колекції Волинського краєзнавчого музею”, який налічує 84 позиції. Переважна більшість цих предметів конфіскована при спробі вивезення їх за межі України. Обидва каталоги опубліковано у науковому збірнику “Волинський музей. Історія і сучасність” (Луцьк, 2009. – С. 123-149).

С. Василевською і А. Вигоднік укладено робочий каталог у електронному варіанті “Пізня російська ікона ХVІІІ-ХХ століття в колекції Волинського краєзнавчого музею”, до якого увійшло понад 300 предметів і робота над яким продовжується.

Науковим співробітником відділу фондів Н. Карабін укладено і підготовлено до друку каталоги: “Колекція самоварів зі збірки Волинського краєзнавчого музею” (понад 100 позицій) і “Портсигари і табакерки з фондів Волинського краєзнавчого музею”; переважна більшість каталогізованих предметів передана митницями.

До каталога “Порцеляна зі збірки Волинського краєзнавчого музею (автор Т. Є. Садовнік) увійшло кілька предметів, переданих Ягодинською митницею: підсвічник і вазочка ХІХ ст. (завод Гарднера), тарілка (поч. ХХ ст., Бесарабія), статуетки німецького виробництва середини ХІХ століття.

У нещодавно оновленій і відкритій у відремонтованому приміщенні Художнього музею експозиції знайшли своє місце високомистецькі твори західноєвропейського живопису ХVІ-ХІХ століття: копія ХІХ століття невідомого художника з картини Бартоломео Естебана Мурільйо (1618-1682) “Мадонна з немовлям” (“Пресвята Діва”), виконана безпосередньо з оригіналу в Королівській галереї Дрездена, “Лісовий пейзаж з водою” (назва умовна) невідомого художника кін. ХІХ – поч. ХХ ст., твір декоративно- прикладного мистецтва “Путті” невідомого художника поч. ХХ ст., “Портрет Йоганна Ангальт-Цербста” (1504-1551) ймовірно пензля Лукаса Кранаха Старшого (1472-1553).

В експозиції відділу давньої історії експонується частина колекції порцеляни ХІХ – поч. ХХ століття.

Предмети декоративно-ужиткового мистецтва минулих часів є гарним ілюстративним матеріалом для відтворення епохи. Тому частину предметів ХІХ – початку ХХ століття передано для експонування в Затурцівський меморіальний музей В’ячеслава Липинського (годинник кишеньковий) та літературно- меморіальний музей Лесі Українки в с. Колодяжне (вази, фотоапарат на тренозі, книги, годинники, у т.ч. камінний).

Найчастіше історико-культурні цінності, передані митницями, Управлінням Служби безпеки у Волинській області використовувалися на стаціонарних і пересувних виставках, як видно з Таблиці №3, складеної автором особисто:

Підрахунки показують, що за майже 20 років на виставках у Волинському краєзнавчому музеї та за його межами експонувалось понад 5 тисяч предметів, врятованих для України в буквальному значенні цього поняття; деякі – по кілька разів.

Діяльність Експертної комісії при Волинському краєзнавчому музеї продовжується.

_____________________________

Волинський музей. Історія і сучасність. Науковий збірник. Випуск 5. Матеріали V Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 23-й річниці Незалежності України та 85-й річниці створення Волинського краєзнавчого музею, м. Луцьк, 16 травня 2014 року. Упоряд. А. Силюк. – Луцьк, 2014. – С. 147-168.

Категорія: Статті | Додав: administrator (16.02.2015) | ОПИС ЗНАКІВ |
Переглядів: 3546 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Зробити безкоштовний сайт з uCoz
Зробити безкоштовний сайт з uCoz