|
Михайло КУЧИНКО (Луцьк),
Олексій КУРМАНСЬКИЙ (Дубно),
Володимир САВИЦЬКИЙ (Луцьк)
ДАВНЬОРУСЬКІ ПЕРСНІ З ВОЛИНСЬКОЇ ЗЕМЛІ
(за матеріалами з фондів Волинського краєзнавчого музею)
Перстень
– сьогодні як одне з доповнень до одягу – в уявленнях багатьох народiв первiсно
мав функцiю оберегу, був символом шлюбу. Перстень (у першому значенні цього
слова) носили зазвичай на правій руці, культ якої можна простежити в багатьох
народів. Рука символізувала божество неба, тоді як ступня, на противагу їй, –
підземних богів і духів. Праве (права рука зокрема) належить до ряду, який у
міфопоетичних уявленнях багатьох народів визначає: верх – світло – вогонь –
сонце – життя – чоловік. Втілення неподільної космічної єдності в індійській
міфології – Праджапаті – створив правою рукою небесних богів – девів, а лівою –
богів підземного світу асурів. Тут праве асоціюється з верхом універсальної
космогонічної системи, ліве – з її низом. У космогонічних міфах різних народів,
де створення світу зображено як принесення в жертву і порубання на частини
бога-першопредка, руки його велетенського тіла асоціювалися, як правило, зі
сторонами світу [Топоров, 1992, с. 329]. У міфах східних народів діють
божества, які мають 4, 8, 12 і більше рук, що означає безмежність їхніх функцій
і властивостей. У пізніших віруваннях є культ божества з однією рукою
[Таланчук, Шалак, 2000, с. 6] . Тому руки (а особливо праву) слід було
убезпечити від усього злого і нечистого. Для захисту рук існувало багато
оберегів: вишивки, мережки, браслети. Згодом, ставши тільки прикрасою, перстень
спочатку захищав людське тiло вiд усiлякої нечистi. "...Перснi
використовують як амулети проти демонiв, вiдьом та привидiв” [Фрезер, 1986, с.
234], – зауважував Д. Фрезер, який спирався у своїх дослідженнях і на
слов’янський матеріал. При цьому вчений також зазначав, що у тiрольцiв
породiлля нi за яких обставин не повинна знiмати iз пальця обручки – так вона
відвертала від себе злі сили. Лапландцi довгий час зберiгали iнший звичай.
Чоловік, що мав опускати покiйника в могилу, отримував вiд його родичiв мiдний
перстень, який носив на правiй руцi аж до кiнця поховального обряду (йдеться не
тільки про оберегову функцію самого персня, а й про метал, який завжди охороняв
від потойбічних сил). Перстень, зазначає Д. Фрезер, мав оберiгати цю людину вiд
переслiдувань неспокiйної душi померлого.
У
багатьох казках перстень щоразу пов’язують iз одруженням, здобуванням
нареченої: "Хто добереться до моєї дочки, знiме з неї перстень, тому оддам
половину царства i дочку оддам замiж за нього”."Зняти” перстень, дiстати
"брильянтовий перстiнь”, iнодi з дна моря, – означає здобути право на
одруження. Зустрiчаємо перстень i у ворожiннях. Тут символ зберiгає давнє
значення: перстень для української дiвчини, яка ворожить на Андрія, вiщує
одруження в недалекому майбутньому.
Як
покочу серебряний перстень по кроватi:
Хоч
котися, серебряний перстень, а хоч, не котися,
Хоч
женися, мiй миленький, а хоч не женися... .
Таке
ж значення зберігає символ у трактуванні сновидінь: "Перед весіллям
присниться перстень гладенький, без камінця ("вічка”). Іноді половина
персня світла, ясна, а інша – темна”, "Перстень – жених”, "Перстень –
весілля” [Дмитренко, 1995, с. 74]. За часів християнства почали вірити в
особливу магічну силу освяченого персня. В одній з легенд йдеться про те, що за
допомогою такої каблучки лісник допомагає святому Михайлові вбити нахабного
біса.
Перстень
у різний час поставав оберегом, перепоною, що утримує душу в тiлi, символом
сонця i стихiї, що народжує життя.
В
давній Русі персні являли собою найбільш поширену категорію прикрас. Судячи з
матеріалів із розкопок курганів, на території Русі персні були переважно
жіночою прикрасою, хоча носили їх і чоловіки, і діти. Надягали їх як на праву,
так і на ліву руку, іноді на обидві руки одночасно. Кількість перснів
коливається від одного-двох до чотирьох-п’яти, а іноді доходить до 10 на обох
руках. У фінно-угрів персні зустрічаються також надягнутими на пальці ніг
[Седова, 1981, с. 121].
 Персні
давньоруського часу у великій кількості виявлено на території Волинської землі
[Кучинко, 2002, с. 90-91]. Вони виготовлялись переважно з бронзи чи
свинцево-олов’янистих сплавів, рідше – із срібла, а в поодиноких випадках – з
золота, були між ними також позолочені [Населення Прикарпаття і Волині...,
1976, с. 185]. В містах давньої Русі були доволі поширеними також і скляні
персні, які виготовлялись переважно в Києві. Металеві давньоруські персні за
формою та технологією виготовлення поділяються на круглодротяні,
спіралеподібні, пластинчасті орнаментовані (колами зі точкою в центрі, лініями
та ін.), виті, плетені, широкосерединні, ажурні, персні-печатки, персні з
вставками із скла, щитковосерединні (щиток у вигляді круглої, овальної,
прямокутної чи ромбічної форми) тощо [Седова, 1981, с. 121-143].Чимало
перснів цього періоду зберігається і в фондах Волинського краєзнавчого музею.
Особливо активне поповнення фондів цими матеріалами відбулось протягом останніх
років. Зокрема, у 2008-2009 рр. до музею надійшло більше 50-ти перснів
давньоруського, а також ранньо- та пізньосередньовічного періодів. Найбільш
чисельну групу серед даних експонатів (близько 30-ти) складають давньоруські
бронзові щитковосерединні персні, прикрашені стилізованим рослинним чи
геометричним орнаментом (рис. 1, рис. 2, рис. 3).
Найпоширенішим
орнаментом на щитках перснів є чотирьохпелюсткова квітка (рис. 1, рис.
2:1-3,5), іноді вписана в коло, ромб, розділений косим хрестом на чотири
сектори (рис. 1:3-5, рис. 2:3). В деяких випадках між чотирма основними
пелюстками розміщені ще чотири додаткові (рис. 1:1,6,7). В одному випадку по
центру розміщене коло, від якого відходять чотири стрілки, що вказують на
основні географічні напрямки: північ, південь, захід і схід (рис. 1:8).
Орнамент у вигляді чотирьох пелюсткової квітки присутній також на щитку
дитячого персня, діаметр його кільця – 14 мм, діаметр щитка – 11мм (рис. 2:5). Подібне
зображення мітиться також на щитку персня-печатки (рис. 4:2). Щитки дорослих
перснів мають діаметр від 12 до 20
мм, кільця – від 19 до 23 мм.
На
нашу думку чотирьохпелюсткова квітка символізувала хрест, що був на Русі з
давніх часів важливим символом. Ще до прийняття християнства хрест слугував
амулетом, що захищав від хвороб, оберігав власника з усіх чотирьох боків
[Рыбаков, 2001, с. 522-524; Археалогія і нумізматыка Беларусі..., 1993, с. 556;
Войтович, 2002, с. 9]. З  огляду на вище згадане дослідження Д. Фрезера
про використання перснів у якості амулетів-оберегів, таке зображення
(чотирьохпелюсткова квітка) є цілком закономірним.
Цей
орнамент є, можливо, одним із варіантів чотирьохсторонньої композиції, що
розглядується Б. Рибаковим в праці „Язычество древней Руси” : зображення
паростків (кринів), що відходять від центру композиції в усі чотири сторони.
Така композиція, на думку вченого, пов’язана з уявленнями тогочасної людини про
простір, де відлік йде від людини назовні, на „всі чотири сторони”. Саме такий
простір ми бачимо в чисельних заговорах, що зберегли майже до наших днів
анімістичні уявлення людей кам’яної доби. Чотирьохстороння композиція
пов’язується з ідеєю життєвого начала, темою заклинання простору [Рыбаков, 2001,
с. 521-527, рис. 99; 100].
Іншим
типовим орнаментом на розглядуваних нами перснях є ромб, розділений двома
вертикальними лініями, обрамлений короткими штрихами та, іноді, вписаний в коло
(рис. 2:4,7,9). Окремо виділяється фрагмент срібного персня з великим щитком,
на якому проглядається стилізоване зображення сонця (рис. 4:7), подібний
перстень, але із зображенням птаха (?) випадково виявлено поблизу с. Коршів
Луцького району (рис. 4:9).
По
одному екземпляру представлені витий, з розімкнутими обрубленими кінцями
(виготовлений з бронзи) (рис. 4:6) та псевдовитий (вилитий із
свинцево-олов’янистого сплаву) (рис. 4:1) персні. Є також два
персні-печатки (представлені фрагментарно). Про одну з них говорилося вище,
інша виготовлена із свинцево-олов’янистого сплаву, на щитку – зображення
тварини (можливо оленя) (рис. 4:3). Кілька перснів мають щиток із вставкою з
склоподібного каменю білого або синього кольорів (рис. 4:4,5,8). Про їх
датування говорити важко, оскільки подібні персні зустрічаються як давньоруську
добу, так і в більш пізній період.
Спираючись
на дані матеріали та на попередні дослідження, можна сказати, що найбільш
модними на Волині у давньоруський час були щитковосерединні персні з
зображенням чотирьохпелюсткової квітки та іншою орнаментацією, що слугували як
прикрасами, так і оберегами. Велика кількість знахідок бронзових перснів
свідчить про їх поширення серед широких кіл не лише міського, а й
сільського населення, срібні персні очевидно носила знать. Варто зазначити, що
представлені нами речі потребують більш детального вивчення, зокрема аналізу,
дешифровки різноманітних зображень, що містяться на щитках перснів
Література та джерела:
1. Археалогія і нумізматыка Беларусі. Энцыкл./
Беларус. Энцыкл..; Рэдкал.: В.В. Гетау і інш.– Мн.: БелЭн, 1993. – 702 с.: іл..
2. Войтович В. М. Українська міфологія. – К.:
Либідь, 2002. – 664 с.; іл..
3. Дмитренко М. Символіка сновидінь. Народний
сонник. – К., 1995. – С. 74.
4. Кучинко М. М. Волинська земля Х – середини
ХІV cт.: археологія та історія. Навч. посібн. – Луцьк: Ред.-вид. відд. „Вежа”
Волин. держ. ун-ту ім Лесі Українки, 2002. – 314 с.
5. Населення Прикарпаття і Волині за доби
розкладу первіснообщинного ладу та в давньоруський час. – К.: Наукова думка,
1976. – 222 с.
6. Рыбаков Б. А. Язычество древней Руси. – М.:
София, Гелиос, 2001. Издание второе, исправленное. – 744 с.
7. Седова М. В. Ювелирные изделия древнего
Новгорода Х – ХV вв. – М.: Наука, 1981. – 196 с.
8. Таланчук О., Шалак О. "Праве” і
"ліве” антропоморфної моделі світу. Культ руки // Українська мова та
література. – Число 10. – 2000. – С. 6.
9. Топоров В. Н. Праджапати // Мифы народов
мира. Энциклопедия в 2-х томах. – Т. 2. – М., 1992. – С. 329.
10. Фонди Волинського краєзнавчого музею.
11. Фрезер Д. Золотая ветвь. – М., 1986. – С.
234.
_____________________________
Волинський музей: історія і сучасність:
Науковий збірник: Вип. 4. – Луцьк, 2009. – С. 45-46.
|