Не зовсім звичайні «Музейні посиденьки» відбулися 22 червня у Волинському краєзнавчому музеї: на них зібралися випускники історико-філологічного факультету Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки 1966 року.
Невимовно приємною була ця зустріч через 50 років. Випускники того року отримували направлення на роботу навіть у Середню Азію (російське відділення), у східні та південні області України. Багато хто з них знайшов там свою долю, виростив своїх і чужих дітей і лишився на все життя. Так, Тетяна Михайлівна Шайгородська (Кратік), яка нині проживає у Білій Церкві, понад 40 років працювала у Кривому Розі, її з любов'ю і вдячністю згадують і запрошують на свої зустрічі випускники, яким вона допомогла знайти свою зорю мудрими порадами, активною життєвою позицією, любов'ю до подорожей і до життя в усій його повноті. З Кременчуга, що на Полтавщині, приїхала на зустріч Любов Трегубова, з Володимир-Волинського – Валентина Фурман (Веремчук), з Маневич – Юрій Павлюк. Лукія Василевська приїхала на зустріч з подарунком: у фонди музею передала «Кобзар» Т. Шевченка 1939 року видання, за що принагідно висловлюємо їй велику вдячність. Авторка кількох поетичних збірок, вона читала свої вірші колишнім однокурсникам, які хоча й підозрювали про її поетичний талант ще у студентські роки, але про його реалізацію з приємністю дізналися лише нині.
Алла Федорівна Івлєва (Жукова) після закінчення інституту залишилась працювати викладачем того ж вузу (пізніше – Університету); у неї, як і у багатьох з нас – єдине місце роботи, змінювалися лише посади у бік зростання.
Колишні студенти зі сльозами на очах згадували своє здавалось би таке недавнє минуле, але сиві голови свідчили про інше. А ще – у багатьох з нас – дорослі онуки і навіть правнуки. Добрим словом пом’янули улюблених викладачів: Галину Іванівну Самохвал, Андрія Захаровича Омельковця, Володимира Феофановича Покальчука, Романа Назаровича Оксенюка, Нестора Володимировича Бурчака, Дмитра Полікарповича Іващенка, Ларису Павлівну Рожило та інших. Згадали молитвою і своїх однокурсників, які відійшли у кращі світи, - і їх, на жаль, виявилося чимало.
У кожного свої спогади, як своя доля і свої життєві ситуації.
Прощалися з надією на майбутні зустрічі. Дай Боже…
Наталія Пушкар,
головний хранитель Волинського краєзнавчого музею
