З костелу Успіння Діви Марії с. Вишеньки (вже згадуваного в одній з публікацій) походить ікона «Свята Текля Іконійська» першої половини ХІХ ст. Ймовірно, вона була замовлена до костелу після пожежі 1847 р.
Християнська церква шанує Св. Теклю як Рівноапостольну за участь у проповіді Євангелія, це перша діва, яка присвятила себе служінню Господу. Древні апокрифи розповідають, що юна дівчина, почувши проповідь апостола Павла в Іконії, залишила свого нареченого, прийняла християнство та вирішила присвятити своє життя Богові. Язичницький суд засудив діву до спалення, проте вогонь не зачепив її, а згас від зливи, що раптово почалася. Разом з Павлом Текля втікає до Антіохії, де знову переживає переслідування язичницького правителя. Житіє описує, як її кидають на арену цирку та випускають звірів та гаддя, які слухняно лягають до ніг Святої. Після перенесених мук Текля оселяється в пустельному місці на горі. Все своє довге життя вона присвятила наверненню язичників та зціленню хворих.
Постать Святої на іконі сповнена спокоєм та благочестям. Витонченим жестом правої руки вона вказує на яскраве вогнище, яке як і змії, що повзають під її ногами, є символом перенесених нею страждань. Про це згадується у давній молитві вірян греко-католицької традиції до Св. Теклі: «Ти Свята Текле, … , коли була вже на вогнищі, знаком святого хреста стягнула велику зливу і загасила вогонь, тобі й голодні змії нічого не вдіяли, бо чудом Божої ласки вони тебе не торкнули».
Невідомий художник, майстер реалістичного живопису, вирішує композицію у дусі академічної картини. Він використовує нескладну іконографічну схему, на темному тлі полотна – чітка, струнка і світла постать Святої. Слідуючи західноєвропейській традиції, вона представлена юною дівою з довгим, розплетеним волоссям. Лівою рукою Текля тримає перед грудьми гілку пальми – традиційний у релігійному мистецтві символ слави. На ясному ликові вираз тихої покори і благоговіння, очі зведені догори у молитовному екстазі. Художник таким чином розставляє світлові акценти, аби зосередити увагу на внутрішньому психологічному стані образу. Майстер поєднав принцип статичної композиції з чіткістю об’ємних форм. З реалістичною достовірністю, за допомогою тонкого моделювання передані глибокі м’які бганки білого плаття Святої та важкого верхнього одягу – короткої туніки, прикрашеної горностаєвим хутром і довгої синьої накидки. У переданні деталей художник максимально дотримується реальності відчуттів – ми бачимо блиск перлин, фактуру тканин одягу та хутра на облямівці. Це поєднується з високою мірою художнього узагальнення, майстер умовно промальовує вогонь зліва від постаті Святої та гаддя під її ногами на тлі темного простору, що оточує Теклю. Впевнене моделювання пластичних об’ємів представляє руку досить досвідченого живописця.
Прототипом для образу був невідомий твір, який лежав в основі іконографічних сюжетів. Найбільш раннім вважається фреска ХІ ст. «Свята Текля», що колись знаходилася у Спасо-Преображенському соборі Чернігова. Образ Теклі був зображений на зворотному боці медальйону, карбованому з нагоди коронації Бердичівської ікони Богородиці у 1756 р. Це ростове зображення Діви з гілкою пальми у правій руці, під її ногами лежать лев та змії. У 1698 р. неподалік від містечка Берестечко була побудована каплиця Св. Теклі. Згідно переказів – це пам'ятний курган на честь черниць католицького монастиря, замордованих татарами. Монастир очолювала ігуменя Текля. Невідомий скульптор створив образ Святої Діви, який символізував усіх, хто загинув від шабель нападників.
Автор «Св. Теклі» надав своєму твору стиль релігійної картини, при цьому він зберіг іконографічну композиційну структуру.
Джерело: Музей волинської ікони
|