10 листопада – день пошанування Великомучениці Параскеви-П’ятниці. У Музеї волинської ікони експонується ікона «Свята Параскева» кінця ХVІІ ст. з села Верхнів Іваничівського району.

Шанування великомучениці Параскеви, обезглавленої за римського імператора Діоклетіана, досягло значного розвитку на території європейських країн ще у ранньохристиянські часи У візантійсько-слов’янському світі під іменем Параскеви було відомо кілька святих мучениць. На Русі особливо шанувалися Параскева Іконійська та Римська, але життя та подвиги обох Параскев часто змішувались, у результаті чого виник єдиний образ, популярний в українському іконописному мистецтві.

Важливий аспект шанування св. Параскеви пов’язаний з її іменем, що по-грецьки означає день тижня – п’ятницю. За переказом, свята народилась у п’ятницю, тому і названа так батьками, які довго були бездітні. Її ім’я асоціюється зі Страсною п’ятницею і хресною жертвою Ісуса Христа, водночас вона шанується і як мучениця, адже перенесла страждання за християнську віру.

Образ угодниці був одним з найбільш популярних в українському релігійному малярстві. На іконі з села Верхнів Параскева зображена молодою дівчиною з великими очима, ніжним рум’янцем на щоках, пишним густим волоссям, розсипаним за спиною. На голові святої – корона. Подібний символ досить часто зображувався на іконах Святої, починаючи ще з кінця ХVІ ст., як передання фрагменту її житійної оповіді. У момент страти Параскеви з небес пролунав голос Господа: «Радійте праведники – увінчується мучениця Параскева». У її правій руці – масивний срібний хрест, уквітчаний гілкою з суцвіттям, що нагадує лілею, у лівій – довгий сувій з текстом: «Парасковея мині імя нарицаєтся, іже єсть пятниця, понеже пять ран Господа моєго на кресті пропятого всегда во сердці моєм имію, і того ради муки вся терплю, яко да с Ним і царствую».

Зображення має підкреслено декоративний характер, що проявляється у легкому мереживі по краю білої сорочки, орнаментованій стрічці на горловині і обшлагах далматика, квітковому декорі яскраво-червоного плаща, шильному та вишуканому орнаменті золотого тла.

Джерело: Музей волинської ікони