Стрітення Господнє – одне з дванадесятих свят православної церкви. Воно було встановлене церквою як урочисте нагадування про принесення до храму Пресвятою Богородицею Ісуса Христа на 40-й день після народження. Саме поняття «стрітення» означає «зустріч». Це зустріч Дитяти Христа з праведником Симеоном, але це також і символічна зустріч Нового і Старого Заповітів. Євангеліє від Луки (гл. 2, в. 25-35) розповідає про ці події.

Свято Стрітення – древнє свято, але з особливими урочистостями його стали відзначати з VIст. при імператорі Юстиніані, коли саме з Стрітенням стали пов’язувати позбавлення Константинополя від морової язви у 542 році. У цей день у церквах традиційно освячують і запалюють свічки як нагадування про слова Богоприїмця Симеона – «…світло за просвітлення язичників…». Кажуть , ці свічки оберігають оселю, домочадців і худобу від грому (за що їх називають громницями). У цей день освячують воду. Стрітенська вода вважається цілющою, вона здатна зцілювати від багатьох хвороб, відганяє сили зла, захищає дітей.

Найдавніше зображення Стрітення знаходиться на одній з мозаїк тріумфальної арки, яка обрамляє вівтарний простір церкви Санта Марія Маджоре в Римі і датується 432-440роками. В Україні найдавнішим зразком сцени Стрітення є фреска ХІІст. у Кирилівській церкві міста Києва. У волинському іконописі сюжет «Стрітення» малопоширений. Іноді він зустрічається у стінописі храмів, у празничних рядах іконостасів і використовується для написання храмових ікон Стрітенських церков.

У колекції Музею волинської ікони зберігається фрагмент іконостасу з церкви Святих Бориса і Гліба с. Романів Луцького району, у круглому живописному клеймі якого вміщена композиція «Стрітення».

Дійство відбувається на порозі храму. На тлі біло-вохристих стін храму з колонами та східців входу зображена сцена зустрічі Ісуса Христа з Симеоном Богоприїмцем. На першому плані – Богородиця та Симеон, який щойно прийняв від неї Богодитину. Маленький Ісус у білій сорочечці та білих пеленах напівлежить на руках старця, склавши на грудях рученята. Сивочолий праведник, схиливши голову, уважно дивиться на Дитя. З Сина не зводить очей і Богоматір, нахилившись і протягуючи руки до Нього. Позаду неї – Обручник Іосиф, він з цікавістю і очікуванням споглядає на Симеона Богоприїмця, тримаючи перед грудьми кошичок з двома голубами для жертвоприношення. Спостерігає за дійством і пророчиця Анна, виглядаючи із-за спини Симеона. В захопленні побаченим, одну руку вона тулить до грудей, іншу – підняла, розкривши долоню, у пророчому жесті. Лики персонажів просвітлені. Загальний радісний настрій події творять і яскраві кольори одеж учасників дійства: вохристі, зелені, розбілений жовтий, червоний і серед них – білий – колір одеж і пелен Ісуса Христа, який є смисловим центром кольорової композиції. Художник старається передати відчуття великої радості, світлого свята чекання зустрічі з Господом і донести це почуття до кожного віруючого.

Джерело: Музей волинської ікони