Преподобний Онуфрій, якого називають Великим, тому що він належить до числа великих подвижників Сходу, жив у ІV ст. Святий віддалився у Єгипетську пустелю, де провів у пості і молитві шістдесят років, набуваючи головної християнської чесноти – любові через смирення, бідність, чистоту та послух. Святого Онуфрія шанували як на Сході, так і на Заході. День його пам’яті – 12 червня.

Згідно підручника з іконопису «Єрмінія», Святий Онуфрій – старець, оголений, з довгими до землі волоссям і бородою. Його зображали у повен зріст, фронтально, з трав’яним поясом на стегнах. У період пізнього європейського середньовіччя та ренесансу особливо популярним у живописі стає сюжет «Причащання Святого Онуфрія», який знаходить своє втілення на волинських іконах ХVIII ст. Поширення ікон та вівтарних образів Святого як у монастирях, так і у приходських храмах Волині, у зазначений період було пов’язане з ченцями – василіанами, покровителем яких вважався Святий Онуфрій. «Волынскія єпархіальныя ведомості» за 1868 р. вказують, що майже у кожному уніатському монастирі краю можна побачити ікону з зображенням Онуфрія.

Причащання Святого Онуфрія.
XVIII ст.

Походження: Дмитрівська церква с. Журавники Горохівського району.
Експедиція Волинського краєзнавчого музею 2000 р.
Реставрація: 2010, ННДРЦ України, О. Корнієнко.
Матеріал і техніка: дошка (2) соснова, шпуги (2) наскрізні врізані, левкас, темпера, олія, гравіювання, золочення.

Автор ікони «Причащання Св. Онуфрія» створив яскравий бароковий образ, що будується на крупних формах, міцній пластиці, густих та яскравих кольорах. Онуфрій написаний навколішки перед печерою з фініковою пальмою та струмком. Зображення своєрідного оазису серед пустелі перетворює її з місця тілесних страждань у місце духовного спілкування с Богом. Постать Святого оголена, тільки на стегнах трав'яний пояс. Сиві волосся і борода сягають землі. Ангел з чашею у руці спускається на хмарині. Образ Онуфрія на іконі відповідає житійній оповіді: він відмовився від наслідування царського престолу (корона і берло на поземі); присвятив себе Богу (приймає причастя від ангела); лев, що з’явився після смерті Святого, вирив йому могилу. Яскравість та насиченість кольорів підсилюється нарядністю суцільного золотого тла, що символізує небесне світло Божественної благодаті, яким осяяна постать молільника.

Джерело: Музей волинської ікони