29 травня 2019 року о 12.00 год. в обласному музеї відбудеться відкриття виставки «Скарби і скарбнички», підготовленої до 90-річчя Волинського краєзнавчого музею.

З чим асоціюється слово «скарб»? Із однооким Сільвером і піратами з романів Стівенсона? Затонулими кораблями і островами, загубленими в океанських просторах? З потаємними зачарованими на віки сховками українських гетьманів? Чи з сучасними «чорними археологами», копачами типу Бонавентури?

Неоціненними скарбами Волинського краєзнавчого музею є, для прикладу, колекції документів на пергаменті, рукописні книги і стародруки, автографи Лесі Українки і Ніла Хасевича. Скарбом є й кілька десятків родинних світлин, знайдених 2001 року на горищі дому лікаря Володимира Ліпінського (вул. Богдана Хмельницького, 10 ), – хоча мова нині не про них.

Скарби – це не лише гроші – монети й банкноти. Це і прикраси. Скарб – не обов’язково золото і срібло. Це може бути кремінь, як у нашому випадку – кілька сотень крем’яних відщепів – відходи виробництва неолітних знарядь праці. Це може бути недорогоцінний метал: фонди музею налічують кільканадцять десятків скарбів мідних монет, знайдених одномоментно в різних населених пунктах Волині на давніх торгових шляхах. Експонується один з найбільших – скарб польсько-литовських солідів Яна Казиміра, який налічує 1823 монети. Каталог музейних монетних скарбів вперше уклав і 1938 року видав відомий дослідник праісторії Волині, археолог і кустош музею Ян Фітцке (1909–1940). Музей володіє двома речовими скарбами: Качинський (прикраси кінської збруї) експонується в постійній експозиції; Городищенський (чоловічі шийні гривни і браслети) представлено на виставці. Скарби – це і прикраси: разки намиста скіфо-сарматського періоду, виготовлені з природного каміння, пасти, скла, кераміки тощо; походження – Південне Причорномор’я.

Якщо скарб знайдено в скарбничці (у широкому розумінні – будь-якій упаковці), то це є додатковим, а іноді єдиним джерелом датування скарбу.

Найдавніші скарбнички у нашій колекції датуються епохою середньовіччя; вони виготовлені з випаленої глини.

Батьківщиною скарбничок вважають Китай, а також Німеччину. Є дані, що в одній з приватних колекцій у Нідерландах знаходяться скарбнички у вигляді свинок. Їх вік – понад півтори тисячі років, а походять вони з Малайзії.

Для переховування скарбів у землі найчастіше використовували керамічний посуд. У новітні часи найбільш надійні скарбнички виготовляли на початку ХХ століття на Варшавській метало-ливарній фабриці «Труд», яка належала Російській імперії. Вони називалися ощадними касами («Сберегательная касса»). Для кожного власника така скарбничка була свого роду міні-банком. Наша скарбничка – сейф датована 1903 роком.

Ливарним способом виготовлено на початку ХХ ст. і невелику скарбничку-сувенір у вигляді автомобіля: данина технічному прогресу. Ймовірно, він призначався не для монет, а для прикрас: резервуар для схову досить невеличкий.

Був час, коли домашні скарбнички оголошувались буржуазним пережитком і не те, щоб заборонялись, але й не заохочувались, часто висміювались. Чи не тому, що вважались альтернативою ощадним касам? Але мода на них – котів, собачок, свинок, інших звірят, з 1980-го – олімпійських ведмедиків тощо збереглась. Їх виготовляли кустарним способом – ліпили з глини, відливали з гіпсу, вирізували з дерева – і продавали на ринках. Їх часто купували в подарунок і презентували не лише дітям.

Народні умільці виготовляли скарбнички з надзвичайною фантазією, про що свідчить єдиний на виставці авторський виріб – металева копія пам’ятника Богданові Хмельницькому в Києві. Окремі деталі виробу вирізано з листового металу (алюмінію) – через те і кінь і гетьман з булавою вийшли плоскими – і зібрано вручну слюсарем-умільцем Йосипом Малімоном з Ківерців у 2-ій половині 1960-их років. Розміри постаменту – резервуару для монет – вражають: назбиравши повний, можна було й коня купити. Ймовірно, подібні сувеніри ще збереглися в деяких сім’ях ківерчан.

Велике розмаїття скарбничок-сувенірів вітчизняного та імпортного кустарного і фабричного виробництва, які експонуються на нашій виставці, свідчать про живучість традицій, про невичерпну фантазію авторів сувенірів, про те, що багато хто хоче не лише прикрасити свій побут симпатичною, часто веселою іграшкою-посмішкою, але й бути сам собі банкіром.

На японських прилавках з’явилась впроваджена японською компанією Bandai скарбничка-тамагочі, яку потрібно підгодовувати монетами постійно. Не отримуючи певний час нової порції грошей, скарбничка руйнується/розпадаєтья сама собою, тамагочі «помирає». Стверджують, що подібний сувенір привчає до дисципліни і дозволяє швидко зібрати необхідну суму.

Переважна більшість скарбничок зібрано й укомплектовано в колекцію спеціально для даної виставки, на якій експонується рекордна для музею кількість предметів – 2690. За незначними винятками усі вони експонуються вперше.

Наталія Пушкар,
головний хранитель Волинського краєзнавчого музею