 7 листопада у Художньому музеї експонувалася одноденна міні виставка картин волинського художника, педагога та музейника Миколи Івановича Чернюка (1945-2001), присвячена 69-річчю від дня його народження.
Народився Микола Іванович Черенюк 7 листопада 1945 року в мальовничому поліському селі з поетичною назвою Замлиння Любомльського району, що поблизу озера Світязь, на Волині. Тяжке повоєнне життя змусило батька майбутнього художника після розкуркулення й розорення обійстя шукати заробітку в Луцьку. Випали в батьковій долі ще й сім років сталінських таборів. Мати й старший брат намагалися дати допитливому хлопцеві художню освіту. Ще в1957 року надіслали роботи в документи до Республіканської художньої середньої школи ім. Т.Г.Шевченка у Києві, але обставини життя не дали змоги там навчатися, хоча після вступних іспитів він був зарахований до складу учнів. Натомість закінчив у Луцьку загальноосвітню середню школу №1, дитячу художню школу і вступив до Львівського поліграфічного інституту (нині Українська Академія друкарства ім. І.Федорова) на факультет журналістики, спеціальність – редагування масової літератури (1964-1973). Пізніше здобув і фах художника-графіка у цьому ж вузі (1976-1982).
Художник і дослідник Микола Черенюк залишив по собі вагомий ужинок плодотворної й натхненної праці. Його мистецькі розвідки відзначаються високою культурою опрацювання матеріалу, умінням вияскравити грані творчості і особливості мислення та художньої манери митця, визначити роль і місце особистості у культурному процесі свого часу. Він був автором першого путівника по Художньому відділу. Мав власні глибокі судження про літературу, про постаті та їх позиції у мистецтві й житті. Цікаві його інтерпретації творчості волинських художників: О. Шмакова, О. Вольського, О. Лесика, К. Якубека та інших. Глибиною підходу відзначаються статті про монументальні розписи Феодосіївської церкви Луцька, про формування колекції художнього музею. Заслугою Черенюка є те, що він увів у науковий обіг славетну мисткиню Лідію Спаську.
Микола Черенюк був митцем з гармонійною художньою свідомістю. В основі його мистецтва – реальний предметний світ із його віковічними законами краси. Найбільш плідно він працював у галузі олійного живопису в жанрі пейзажу, натюрморту, портрета. Він отримував велику насолоду від вміння і можливості передати зовнішність людини, її характер, розкрити внутрішній духовний світ. Художник вивчає обличчя і з сердечною теплотою і увагою пише портрети рідних: матері і батька, дружини Тетяни, синів Романа і Ярослава. Черенюк створив галерею портретів своїх сучасників: музейних працівників – касира Серафими Скрипник, доглядачів залів – Ольги Ковальчук, Лесі Лукашевич, Ганни Бойко, художників – Карела Якубека, Григорія Чорнокнижного, Івана Бойка, Володимира Винничука, українського вченого, доктора мистецтвознавства Павла Жолтовського, педагога Ірини Артуевської, історика Петра Троневича, поета і науковця Федора Степанюка та лікарів, у яких лікувався, людей добре знайомих. Неодноразово об'єктивно і з серйозним зацікавленням вдивлявся у власне обличчя і малював себе: автопортрети 1970-х, -80, 80-х років. У них художник прагнув заявити світу про себе і свою творчість.
Пейзаж для Черенюка завжди мав притягальну силу. Є у нього архітектурні краєвиди, написані в споглядальній манері. Це види луцького замку, вулички і куточки міста над Стиром ("Старе місто взимку", 1980; "Вид з майстерні на вулиці Молодіжній", 1978; "Зимовий ранок. Будинки Старого міста", 1990-ті). Але більшість пейзажів, переважно образів природи таємниче схвильовані, з енергійним і вільним мазком ("Лісове озеро", 1980-ті; "Осіння ріка", 1990; "Вітер. Осінь", 1990-ті). Романтичне потрактування твору спостерігається в невеликому краєвиді "На кручі. Пейзаж з церквою" (1990-ті). Інший пейзаж невеликого формату "Край поліський" (1980-ті) – це щемне зізнання митця в любов до Батьківщини, це символ прадавньої поліської землі.
5 червня 2001 року М. І. Черенюк помер. Національній художній культурі залишилися його добрі справи, твори і вдячна пам'ять нащадків.
Джерело: Художній музей
|