7 квітня відзначається одне з дванадцяти найбільших свят візантійського літургійного року – Благовіщення Пресвятої Богородиці. В основі свята — «блага вість» архангела Гавриїла Діві Марії (звідси і Благовіщення) про народження у неї божественного немовляти, Спасителя роду людського. (Лк 1, 26-28). У перші століття християнства це свято вважалося Господнім, як на Сході, так і на Заході. На це вказують його первісні назви: Христове Зачаття, Благовіщення про Христа, Початок відкуплення, Благовіщення, Благовіщення ангела Марії. У VII ст. утверджується сьогоднішня назва для всієї Східної Церкви: Благовіщення Пресвятої Богородиці, а саме свято належить до Богородичних.
Найдавнішими образами Благовіщення є фрески у давньоримських катакомбах, зображення на ранньохристиянських саркофагах і мозаїках церкви Марія Маджоре у Римі. В усі часи тема «Благовіщення» була популярною не тільки в іконописі та монументальному живописі, але й у мініатюрах рукописів, скульптурі, шитті та різьблені іконостасів.
У збірці Музею волинської ікони зберігається кілька ікон Благовіщення Пресвятої Богородиці XVII–XVIII ст., виконаних у темперній і олійній техніці. Серед них особливою майстерністю вирізняється ікона з храму Успіння Пресвятої Богородиці з с. Баїв Луцького району, яка була передана до музею церковною громадою у 2008 році.
На волинській іконі дія відбувається у покоях Марії. Богородиця зображена на тлі балдахіна-ківорія перед столом з розкритою книгою. Витоки цієї іконографії пов’язані з Євангелієм псевдо-Матвія (6,7-9), яке розповідає, що під час явлення архангела, Марія читала Святе Писання, найвірогідніше пророцтво Ісаї «Ось Діва в утробі прийме і народить Сина, і наречуть ім’я Йому: Еммануїл» (Іс. 7,14). Розкритою долонею правої руки Вона приймає Благу звістку архангела Гавриїла, який зображений на хмарині, як вісник неба, з традиційною гілкою білих лілій в руці – символом чистоти і непорочності Богородиці. Присутність небес передана золотим тлом та голубом – Духом Святим, який сходить у променях світла. Тут бачимо дію Пресвятої Трійці у найглибшому значенні її таїнства: волю Всевишнього Отця сповіщає Архангел Гавриїл, Син Божий втілюється в лоно Богородиці, а чудесне воплочення проводить Святий Дух.
Іконописець збагачує колористичне рішення композиції широкою гамою відтінків, завдяки чому форма тіла чи бганки одягу набувають м'якої пластичності і тонального багатства. Поєднання делікатного світло-рожевого кольору у ликах з переважаючим благородним сірим кольором створює світлий і ліричний образ. Рисунок складок вбрання Марії і хмар під ногами архангела Гавриїла наслідує живописні традиції західноєвропейського Середньовіччя.
На золотому різьбленому тлі ікони розміщено прямокутне клеймо, окреслене однією графією, в якому вписана назва ікони «Благовіщення». Вздовж нижнього краю малярської площини (над нижньою планкою рами) чорною фарбою по рожевому поземі нанесений ще один напис, який інформує про донаторів ікони і час її створення. Напис зберігся добре, але ліва його частина не прочитується (фарба «поповзла», контури літер стерлися). Можна прочитати: «Сей образ…за старання (?)…священного іерея отца Даніла А за коштом рабов Божиіх Давида Луки Игната и прочих из громади Цеперовской села Отдань за отпущение грехов своїх. Року 1693 месяца марта дня 24».
Особливості образного трактування персонажів, малярсько-технічні прийоми виконання, нюанси колористичного рішення дозволяють пов’язати створення ікони в іконописній майстерні, яку очолював Йов Кондзелевич. Про це свідчить аналогічне зображення сцени Благовіщення на іконі празникового ряду іконостасу, виконаного Йовом Кондзелевичем і майстрами з Волині для Скиту Манявського на Прикарпатті у 1698-1705 роках (нині експонується у Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові).
Ікона «Благовіщення» не тільки знаменує таку особливу подію, а й досьогодні пробуджує найвищі почуття поваги до Матері, єдиний Син якої віддав своє життя в ім’я спасіння людства.
Джерело: Музей волинської ікони
|