11 січня Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки, продовжуючи Косачівську традицію, відзначив народження Божого Сина. Учасники свята поринули у більш ніж сторічну давнину, слухаючи розповідь про звичай проведення свята в родині Лесі Українки. Любили слухати і виконувати колядки й щедрівки, вивчали їх записували для наступних поколінь. Вряджали сімейну ялинку і ялинку для сільських дітей з пустощами, розвагами, пригощанням, живими картинами. Під враженням чару свят були написані образки Лесі Українки «Святий вечір!», перекладені з братом Михайлом «Вечера на хуторе близ Диканьки» М. Гоголя під назвою «Вечерниці», оповідання Олени Пчілки «Сосонка», «Збентежена вечеря», «Забавний вечір» та ін. З далекої Італії Леся Українка вітала рідних, згадуючи тріскучі морози і глибокі сніги Батьківщини, приславши, як екзотику, «пуделечко живих квітів».

Цьогоріч у Косачівській домівці під спів колядок і віншування був проведений майстер-клас по виготовленню солодкої випічки, прикрашення її різдв'яною і новорічною символікою. «Валянки», «рукавички», «сніжинки», «Ангелята», «Ялинки» з тіста під руками маленьких колодяжненців і працівників музею перетворювались у дуже апетитні і казкові вироби. А ще робилися вони з великою любов'ю, бо призначені для захисників України на сході держави.

Нехай наші воїни знають, що їх підтримують і чекають вдома з перемогою, про що свідчать малюнки і підписи до них маленьких жителів Колодяжного − учасників літературного гуртка «Лесине джерельце»: «Я молюся за вас!», «Ми чекаємо вас живими!», «Дякую, що захищаєте нашу Україну!».

Нехай атмосфера Святих вечорів у воїнів і в їхніх домівках панує така, якою її поетично описала Леся Українка: «Сім’я сидить за столом, вечеряє, – вже й кутя, й узвар на столі. В хаті так ясно, світло горить якось надзвичайно весело і разом урочисто. Вся сім’я гомонить, кожному хочеться сказати щось радісне, кожний почуває себе щасливим і повним надій, хоч ніхто не знає, чого, власне, сподівається він і чи справдяться його надії… Тая радість перелітає з одного обличчя на друге, мигтить, мов зірниця, в очах, бринить чарочками, лунає в дзвінкому дитячому сміхові. І гомін, і сміх; але не той-то буйний, непевний гомін, коли люди гомонять і сміються надто голосно, щоб заглушити своє горе й сльози, – ні, се гомін спокійний, хоч і веселий. Як любо, урочисто-спокійно лунає те спільне: «Святий вечір!.. Будьмо здорові з святим вечором!».

Джерело: Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки