До бібліотеки Волинського краєзнавчого музею кандидатом мистецтвознавства, завідувачем відділу мистецтва новітніх технологій Інституту проблем сучасного мистецтва Національної Академії мистецтв України Ременякою Оксаною Сергіївною передано книги:
- Школьна О. Київський художній фарфор ХХ століття [Текст] / Ольга Школьна. – К. : День Печати, 2011. – 400 с. : іл.
- Школьна О. Фарфор-фаянс України. Історія виробництв (середина ХVІІ – початок ХХІ століття). Таблиці. Реєстр імен провідних майстрів галузі [у 2 кн.] / Ольга Школьна – К. : День Печати, 2013. – Кн. 2. – Частина 1. – 400 с. : іл.
- Школьна О. Фарфор-фаянс України. Торгові знаки підприємств галузі. Термінологічний словник [у 2 кн.] / Ольга Школьна – К. : День Печати, 2014. – Кн. 2. – Частина 2 – 400 с.: іл.
Приємно відзначити, що авторка монографії у переліку імен (кн. ІІ, ч. І. стор. 398) висловила подяку за допомогу та наукові консультації директорові Волинського краєзнавчого музею Силюку А.М., а на сторінці 14 цього ж тому вмістила фото флакона з накривкою зі збірки музею.
Нижче подаємо рецензію співробітниці Інституту проблем сучасного мистецтва НАМ України на перелічені вище монографії.
Олена Кашуба-Вольвач
кандидат мистецтвознавства
Завершено велику працю кандидата мистецтвознавства Ольги Школьної, присвячену українському фарфору та фаянсу, починаючи від ХVІІ – до початку ХХІ століття. Багатолітня подвижницька діяльність п. Школьної щодо збирання, фіксації, аналізу та дослідження різних аспектів фарфоро-фаянсового мистецтва в Україні, призвела до виходу ґрунтовного монографічного видання у трьох томах, що разом із першою книгою (Школьна О. Київський художній фарфор ХХ століття [Текст] / Ольга Школьна. – К. : День Печати, 2011. – 400 с. : іл.) складають потужне комплексне історично-художнє дослідження еволюції цілої галузі національного мистецтва.
За кілька останніх десятиліть відбулося масштабне знищення фарфоро-фаянсової галузі в Україні і, як наслідок, суттєво зменшився інтерес науковців-мистецтвознавців до цієї теми, тому важливість видання праці п. Школьної полягає, насамперед, у збережені й поглибленні наших знань про минулі досягнення та дарує надію на можливі майбутні здобутки і відродження вітчизняного фарфору-фаянсу.
Перша книга з представленої серії («Фарфор-фаянс України ХХ століття: інфраструктура галузі, промислова та економічна політика, організаційно-творчі процеси») присвячена малодослідженим економічним, технологічним і художнім аспектами існування цього виду декоративно-ужиткового мистецтва. Зауважимо, що авторка взялася за надзвичайно важкий матеріал в сенсі реконструкції й аналізу організаційно-творчих процесів вітчизняного порцелянового виробництва, визначення типів і специфіки підприємств українського фарфору-фаянсу з кінця XVІІ століття до межі першого і другого десятиліть XXI сторіччя.
Досліджуючи різні види фарфоро-фаянсової продукції великих і малих виробництв, п. Школьна характеризує їхню специфіку та запроваджує класифікацію як самих заводів, так і їх асортименту, аналізує організаційні й творчі процеси галузі. У книзі зібрано, систематизовано й докладно проаналізовано величезний об’єм документально-архівного, фактографічного й мистецького матеріалу (зауважимо, що у виданні репрезентовано великий фонд артефактів, документів, фото-матеріалів, багато з яких вперше вводиться до наукового обігу). Завдяки такому підходу авторка зуміла відтворити досить цілісну картину існування українського фарфору-фаянсу, розглядаючи його як невід’ємну частину національної культури.
Майже у кожному розділі трилогії п. Школьна є першопрохідцем – як у відтворенні трактування творчості художників, у поверненні на мистецьку мапу забутих імен, так і у тому, що формує у читача бачення еволюційної лінії фарфоро-фаянсової галузі на теренах України у контексті загальноєвропейських стилів. Важливим внеском в історію вітчизняного мистецтва стало упорядкування авторкою численних історичних фактів і мистецьких об’єктів. Результат такої праці читач бачить у розділах, присвячених розбудові, приміром, Межигірського художньо-керамічного технікуму-інституту, реорганізації всієї фарфоро-фаянсової промисловості Радянського Союзу в 1918–1930-х років, у реконструкціях технологічних процесів.
Зокрема, уточнюється промислова специфіка змін урухомлення окремих підприємств пов'язаних з модифікацією устаткування. Поширюючи своє дослідження на все ХХ – початок ХХІ століть, авторка ретельно розглядає послідовні періоди розвитку української фарфоро-фаянсової промисловості під управлінням радянських державних структур, а також періоду незалежної України. Разом із тим, п.Школьна не уникає можливості розставити акценти, пов’язані зі змінами соціально-політичного життя, висвітлюючи засадничі аспекти директивних змін, що задавали нові вектори розвитку цього виду мистецтва.
Заслуговує на повагу щира відвертість автора, бо вперше без облудної сором’язливості названі реальні причини занепаду галузі після років революційної руїни і розпаду радянської імперії на початку 1990-х рр.
На відміну від попередніх видань, присвячених існуванню фарфору-фаянсу в Україні, дослідження Ольги Школьної має численний різноплановий додатковий матеріал, який потребував оформлення у самостійні томи: «Фарфор-фаянс України. Історія виробництв. Реєстр імен провідних майстрів галузі» та «Фарфор-фаянс України. Торгові знаки підприємств галузі. Термінологічний словник». Друга та третя книги є смисловим і логічним продовженням першої книги, тому представлені всі разом, ці праці мають значення галузевої енциклопедії. Проте зберігаючи необхідну для існування цієї серії єдність (наявність довідникової інформації, необхідної насамперед для повноцінного розуміння тексту першої книги) кожен том розкриває спеціальні розділи, що демонструють мистецьку своєрідність і поліморфізм вітчизняного «білого золота».
Друга книга «Фарфор-фаянс України. Історія виробництв. Реєстр імен провідних майстрів галузі» (скророчена назва на обкладинці) являє собою ностальгічний путівник за втраченим. У цьому томі автор наважилася на складну, але надзвичайно потрібну працю – відтворення історії виробництв порцеляни та фаянсу земель сучасної України, починаючи від ХVІІ століття. Автор розглядає королівські статусні виробництва, які існували на територіях резиденцій, панські садибні мануфактури, казенні «великоімперські» заводи та напівкустарні «фарфурні»-майстерні.
Окремої уваги заслуговує ретельно упорядкований реєстр імен визначних художників, скульпторів, модельників кінця ХІХ – початку ХХІ століття. Ця частина повертає українській культурі пласт художників, які формували «обличчя» вітчизняної галузі упродовж останніх ста тридцяти років. Розділ проілюстрований рідкісними світлинами з архівів здебільшого вже неіснуючих заводів.
Останній том з цієї серії «Фарфор-фаянс України. Торгові знаки підприємств галузі. Термінологічний словник» постає винятково приємним сюрпризом для читача. Підготований автором об’ємний ілюстрований термінологічний словник, що містить понад 1500 дефініцій, безумовно є довгоочікуваним. Зазначимо, що потреба у такого роду виданнях не вимагає особливої аргументації – дефіцит у спеціалізованій довідниковій літературі відчувався завжди. Тому, оцінюючи важливість такого тому у складі серії, можна говорити не лише про його практичне значення, а й рівень здобутків вітчизняної мистецтвознавчої науки.
Не має сумніву, що видання будуть цікаві не лише українському читачеві, але й європейській, і, у першу чергу, польській аудиторії. Адже багато фарфурень і фаянсарень «білого золота» земель сучасної України сягають корінням доби Речі Посполитої. Зокрема, виробництва Яна ІІІ Собєського у Жовкві і Глинсько ХVІІ століття, Прота Потоцького у Чуднові, перша мануфактура Юзефа Чарторийського у Корці. Поширюючи межі свого дослідження, авторка вперше залучає новітній джерелознавчий матеріал з польських колекцій. Передусім, з видань Божени Костух і Анни Шкурлат, які впродовж останніх років досліджували польську порцеляну, насамперед Корець, Баранівку і Городницю, що знаходяться у межах сучасної України. Також до відеоряду історії виробництв введено низку артефактів з музеїв Битома, Лодзі, Жешува, Козлувки, Тарнува, Вроцлава, Кракова, Варшави, польських інтернет-аукціонів.
Вперше у виданнях п. Школьної представлена мало знана в Польщі історія виробництв земель етнічної України. Серед іншого висвітлюється Дибинецька фаянсова фабрика графів Браницьких, детально розглядаються і періодизуються підприємства графів Ілінських (Романів і Довбиш), княгині Яблоновської (Білотин), княгині Потоцької (Ємільчин), купців Пржибильських (Довбиш, Коростень).
Окремі сторінки, зокрема ті, де йдеться про заснування другого Корецького виробництва на землях етнічної України після третього переділу Польщі (доба російського панування), відкривають низку полемічних питань і можливості для дискусій щодо спільної культурної спадщини. У дослідженні уточнюється датування щодо Славутського фаянсового заводу, який досі у польських джерелах помилково вважався започаткованим наприкінці ХІХ століття (Марія Старжевська і Марія Єзевська та ін.); Пациківської фабрики фаянсу Олександра Левицького тощо. Не залишилася поза увагою дослідниці й група заводів з виробництва так званої «україно-юдаїки»: Любичі Королівської, Потелича. Наведено інформацію про маловідомі підприємства в Седлисьці, Сасові, Раві Руській тощо. Для музейників особливо цінним будуть матеріали таблиць зі стилетворення, формотворення, декорування виробів земель сучасної України і тих, що колись були під владою Польщі.
Багато уваги приділено авторкою маркуванню польсько-українських, українсько-російських і власне українських виробництв. Упродовж останніх двадцяти років у польському джерелознавстві побутує традиція поділяти всі торгові знаки підприємств України на країни походження (дореволюційний період – все Польща, післяреволюційний – все Росія). Такий поділ, безумовно, не відповідає історичній правді і применшує значення здобутків українських художників в європейському контексті. За аналогією з Польщею, частина німців також почали відносити друге Корецьке виробництво фарфору і фаянсу (зведене після пожежі 1797 р. на іншому місці, відкрите від 1800 р. – доба Російської імперії) до здобутків поляків (artinfo.pl), хоча правда в цьому питанні лежить посередині між полярними тлумаченнями. Тому нині настав час спільно переглянути історію окремих земель, знайти істину у діалозі культур, розглянути перспективи поєднання наукових зусиль щодо нашого спільного минулого. Тим більше, що потребують уточнення питання атрибуції форм для мокко, кави, чаю, які в кожного зі вказаних дослідників досі мають різні назви, тощо.
Винятково цікавими відкриттями для читача стане тлумачення багатьох призабутих дефініцій фарфору та фаянсу, присвячених назвам готових виробів, маси, спеціальностей фахівців галузі, стилів, орнаментів, типів і мотивів декорування: фашина, терін, трамбльоз, полоскальниця, жардиньєрка, пладеменаж, цопф, інфундірка, кокельниця, кокотниця, кіара, сподка, форма для бламанже, бульденеж, компотьєр, умивальна пара, корабельний фарфор, опак, пьєзокераміка тощо. Для фахівців корисно буде порівняти значення соусника, підливочника, соустеріна; егоїста, кабаре, дежене; кісе, пловниці, бульйонки; набору, сервізу, гарнітуру й т. ін.
Додатково у цій же книзі вперше зведено всі відомі на сьогоднішній день торгові марки, авторські знаки, мітки, сигнатури. Представлено численні виявлені авторкою клейма різних підприємств, які відкривають для наступних поколінь дослідників зовсім інші можливості атрибуції й експертизи української порцеляни та фаянсу, що у повній мірі відповідає запиту вітчизняних і закордонних практиків мистецького ринку та науковців.
Після видань у 1980-х – початку 2000-х рр. монографічних досліджень Фаїни Петрякової, які заклали високі наукові стандарти у вітчизняному мистецтвознавстві, авторка сьогоднішнього видання продовжує традиції своєї наставниці і вносить новий, потужний струмінь оновлення у вивчення і збереження національної пам’яті про український фарфор та фаянс.
Відзначимо, що оформлення обкладинок всіх трьох книг повноколірного друку виконано у єдиному візуальному ключі й створює взаємодоповнюючий смисловий простір видання. Культура оздоблення форзаців, шмуцтитулів, спусків доповнює загальне приємне враження від подарункового формату трилогії, від якої отримуєш естетичну насолоду.
Книги О.Школьної інформативні, цікаві, відкриті до діалогу із читачем і, поза сумнівом, отримають своє визнання серед аукціоністів, колекціонерів, музейників, мистецтвознавців та поціновувачів цього виду мистецтва.
|