Книжкова колекція у збірці Волинського краєзнавчого музею "Фонд Лесі Українки" збагатилась нещодавно новими рідкісними виданнями завдяки дарункам наших постійних щедрих і доброзичливих спонсорів Віктора Літевчука і Сергія Мельника.

Перший з них подарував "Лісову пісню" Лесі Українки, яка вийшла 1963 року в Українському видавництві "Говерля" (Нью-Йорк, США) з посвятою: "Цим виданням відзначаємо 50-річчя від дня смерти Лесі Українки – 1913-1963 р."

Ще один його ж дарунок – праця А. Княжинського "Творчий шлях Лесі Українки" (1961, Філадельфія, США).

Антін Княжинський (1893-1960) – етнограф, педагог, культурний, освітній і громадський діяч, науковець, редактор, актор і режисер, людина великої працелюбності, широкого кола зацікавлень. У роки Першої світової війни у лавах Січових Стрільців. По війні працював учителем української мови й літератури в селах рідної Самбірщини, Яворові, Дрогобичі, Тернополі. Навчався у Львівському університеті, 1930 став доктором філософії. Був співзасновником товариства і музею "Бойківщина" у Самборі (1927), у 1938-у став першим почесним громадянином Самбора. У "Літописі Бойківщини" публікував свої наукові розвідки з фольклористики; його статті на педагогічні теми друкувалися в українських часописах "Учительське Слово", "Українська Школа", у збірнику записок НТШ "Тарас Шевченко". 1941 року у Кракові під псевдонімом Антоненко Н. вийшла праця А. Княжинського "За духа нації".

У 1942 році А. Княжинський був відповідальним редактором журналу "Станиславівське слово". Переслідуваний німецькою владою, 1943 року змушений переїхати до м. Нови Сонч (Польща), 1944 – до Відня. У 1945-155 рр. відбував ув'язнення в радянських концтаборах. Після звільнення повернувся до Австрії, згодом виїхав до Філадельфії (США), де на той час жила його сім'я. 1957-го в Мюнхені вийшла книга його спогадів "В країні неволі", 1959-го в Нью-Йорку – "На дні СССР" (перевидана у Львові 2001-го); в періодиці публікував мовознавчі та етнографічні дослідження.

Книга А. Княжинського "Творчий шлях Леся Українки", подарована музеєві В. Літевчуком, є другим "перегляненим" виданням (посмертним).

Її видано за сприяння Союзу Українок Америки "з нагоди відкриття пам'ятника Лесі Українки в Городі Культури в Клівленді у вересні 1961 р. і на закінчення 90-тих роковин її народження". Тому на 8-ій сторінці книги вміщено світлину "Фрагмент пам'ятника Лесі Українки, роботи митця-скульптора Михайла Черешньовського; відкритий дня 24.ІХ.1961 р. у Клівленді, О[гайо]".

Михайла Черешньовського, для творчості якого характерними є класична чистота й монументальність стилю, називають "найкращим скульптором української діаспори" в США, крім того, він був надзвичайно працьовитим: виготовляв іконостаси для українських храмів (дерев'яна різьба), створював бюсти і погруддя відомих українських митців, політичних діячів: О. Ольжича, Д. Донцова, Т. Чупринки, С. Бандери та інших, пам'ятники Лесі Українки авторства М. Черешньовського стоять ще й у Гай Парку в Торонто (Канада, 1976), на українській оселі в Кергонксоні (Нью-Йорк, США).

Під час відзначення Волинським краєзнавчим музеєм свого 90-річного ювілею Сергієм Мельником подаровано виданий 1957 року в Українському видавництві "Говерля" (Нью-Йорк, США) твір-казку Лесі Українки "Біда навчить", створену поетесою на Волині 1890 року. Хоча на першій сторінці паперової обкладинки є помітка: "Дитячий книгозбір. Випуск: 107", мораль оповіді, як горобець розуму шукав, яку висловила героїня казки Курка словами "Дурні бились, а розумні поживились", актуальна для дорослих у всі часи, а надто в непевні. На останній сторінці книжечки, виданій дуже скромно, без ілюстрацій, уміщено один з логотипів видавництва "Говерля", яке діяло в Нью-Йорку з 1950 року. Його власником, видавцем і редактором упродовж тридцяти років був Микола Сидор-Чарторийський. Крім книжок для дітей, тут виходили науково-популярні видання, твори красного письменства (загалом видано і перевидано понад 500 українських книг), квартальник "Біблос".

Висловлюючи щиру вдячність друзям музею – В. Літевчуку й С. Мельнику – за щедрі дарунки, принагідно зауважу, що вони (дарунки) розширюють і поглиблюють наші знання про явища, сховані раніше за залізною завісою, стирають кордони, споруджені колись штучно, дарують радість пізнання нового, давніш незвіданого.

Наталія Пушкар,
головний хранитель Волинського краєзнавчого музею

Фото Л. Максимова