Волинський краєзнавчий музей – це майже столітня установа у такому ж старому будинку у стилі класицизму. На екскурсіях там свого часу побували чи не усі луцькі школярі. І такий досвід навряд чи назвеш найбільш захопливим та вражаючим у їхньому житті. Про це пише «Перший».

У карантинний 2020-й, коли музеї зачинились, працівники мусили змінити свою звичну роботу. Потрібен був простір, де можна безпечно бачитись з людьми, а заразом – комфортно дивитись кіно, обговорювати нові книги, зрештою проводити танцювальні фестивалі. Для цього нове життя дали занедбаному музейному подвір’ю.

Тепер Луцьк має культурний простір, де будь-хто може провести власний захід. Безплатно! Розповідаємо, як і чому музейники у це вв’язалися.

Музеї мусять змінюватися

Завідувач відділу давньої історії Волинського краєзнавчого музею Тарас Верба розповідає, що багато подібних установ зараз переосмислюють своє існування. Справа не лише в карантинних обмеженнях (пускати людей у приміщення довго було заборонено), а й у тенденціях. Класичні екскурсії, де треба мовчати і слухати, більше не захоплюють дітей і підлітків (основних відвідувачів).

Тому державні та комунальні музеї створюють інтерактивні простори (в будинку-музеї Івана Франка у Львові зробили ефект присутності класика), додатки для смартфонів із доповненою реальністю (Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові), відкривають нові простори («Музей жіночої та гендерної історії – музей для діалогу» у Харкові) тощо.

Так, у Волинському краєзнавчому музеї вже кілька років відходять від класичних оглядів експозицій і роблять такі заходи інтерактивними: 10-15 хвилин розповідь веде екскурсовод, а далі – квести, ігри.

«Музеї перелаштовуються з класичних експозиційних, екскурсійних діяльностей на альтернативні. Наприклад, створення мистецьких просторів, комунікаційних майданчиків, які раніше не були характерні подібним установам, особливо в Україні. У нас є великий конференц-зал – класичне приміщення з фортепіано. Для наукових конференцій воно підходить, але не творчих заходів для молоді. Тому ми вирішили створити новий простір», – пояснює музейник.

Завідувач відділу давньої історії Тарас Верба

Конференц-зал музею. Для молодіжних заходів він не підходить, – кажуть тут

Власних грошей на це не було. Фінансування обласної ради вистачає на зарплати і комунальні послуги, заробленого на квитках – на дрібні поточні витрати, але не на масштабні зміни. Тому працівники музею вирішили вперше спробувати себе у написанні грантових заявок. Для цього обрали Український культурний фонд – державну установу, покликану підтримувати культурну сферу. «УКФ був найбільш зрозумілим для нас, адже він заточений під українське законодавство та українські реалії. А от співпрацю з європейськими організаціями відклали на майбутнє», – каже Тарас Верба.

Макет ракети на задньому дворі музею тепер можна побачити на фото з усіх заходів, що тут проводять

Складно знайти підрядників, які працюють повністю легально

Для перетворення обрали задній двір музею – захаращений простір зі старими аварійними деревами, який не використовувався. Відвідувачі установи сюди не потрапляли.

Спершу подавалися на міський проєкт бюджету участі, але перемогти не вдалося. Найчастіше там проходять ідеї, що стосуються шкіл та садочків, бо їм простіше набрати потрібну кількість голосів – славнозвісні батьківські чати працюють.

Тоді з’явилась ідея пошукати грантові програми УКФ. Працівники музею кажуть: оформити заявку, відповідно до всіх вимог, не було проблемою, бо у штаті мають бухгалтерів, економістів.

«Головне, що ми зрозуміли: потрібно розподілити обов’язки. Одна чи дві людини не можуть всього осягнути. Тому ми залучали і волонтерів, й організації, які були зацікавлені у вдалій реалізації проєкту», – каже Тарас Верба.

Труднощі були, бо всі витрати необхідно було порахувати заздалегідь. Попри те, що музейники ніколи таким не займалися.

«Наприклад, озеленення. Спочатку ми злякалися, що доведеться рахувати кожен кущ, деревце, а ми не уявляли, скільки їх може знадобитися. Думали, все доведеться садити самостійно. На щастя, пізніше дізналися, що можна залучити підрядника, який це зробить зі знанням справи», – розповідає молодша наукова співробітниця Руслана Волосюк.

«Керівництво музею сприйняло ідею позитивно. Всі були тільки раді, що молоді працівники працюють для розвитку, адже закладам культури потрібно показувати, що вони змінюються, йдуть у ногу з часом. Дирекція робила все, щоб цей проєкт став можливим. Критики від колег не звучало», – запевняє Тарас Верба.

Документи на участь у програмі «Культура в часи кризи: інституційна підтримка» подали наприкінці літа минулого року, а у листопаді отримали звістку про перемогу. Майже мільйон гривень (998,7 тисячі) на проєкт мали витратити менш ніж за два місяці. Встигнути потрібно було до кінця року, інакше невикористані гроші довелося б повертати. Тому працювали і в позаробочий час.

Для перетворення дворика купили пересувну сцену, стільці, крісла-мішки, обладнання для підсилення звуку, освітлення, ноутбук, проектор, замовили ландшафтний дизайн.

«Виявилося, що доволі складно знайти надавачів послуг, підрядників, які на ринку повністю легальні. Ми як державна установа можемо працювати лише з офіційними компаніями, а в основної частини продавців, навіть найбільших, найпопулярніших, були ті чи інші проблеми з документами. Наприклад, багато хто працює за невідповідними КВЕДами і надає послуги, які не повинен надавати. На щастя, Україна велика: дещо ми замовляли з Харкова, дещо – з інших міст. З сучасною логістикою це можливо», – каже Тарас Верба.

У перші місяці грантодавець просив показати результати роботи, а на дворі – морози, все заметене снігом. Організувати якийсь захід практично нереально.

«Довелося нам понервувати через це. На щастя, УКФ зголосився трохи почекати. А тоді прийшло тепло і все стало на свої місця: виявилося, що дворик дуже затребуваний», – пригадує музейник.

Доступний усім. Але не для комерційних заходів

Тепер майже щовихідних і часто у будні тут щось відбувається: презентація книги Орести Осійчук «Абрикосова книгарня», зустріч з письменником Максом Кідруком, кіноперегляди, лекції про біг, дизайн, IT, дитячі театральні вистави, поетичні читання… Загалом з кінця травня до початку липня тут пройшло до 20 заходів.

«Навіть раз накладка трапилася – одна організація врешті відмовилася, бо їй потрібен був час, який вже зайнятий», – кажуть працівники.

Використання простору безкоштовне. Головне, щоб заплановане дійство сприяло культурному розвитку та було некомерційним.

«Це все-таки музейний дворик. І заходи, що проходять у ньому, повинні пов’язуватися з музейною діяльністю в широкому розумінні. Не експонатами чи предметами давнини, але культурою загалом. Наприклад, ми навряд чи проводили б тут футбол», – каже Тарас Верба.

Стільців та крісел вистачить для 200 людей. На випадок негоди є два невеликі тенти. Але дощ все ж може стати на заваді масовим дійствам. Наприклад, Молодіжний центр Волині мусив переносити святкування своєї річниці. Якщо осінь буде тепла, заходи планують проводити до листопада. На холодну пору є чотири обігрівачі UFO – саме стільки витримує місцева електромережа.

Використання простору залишиться безплатним, але в майбутньому тут думають запровадити благодійні внески – майно потрібно утримувати, ремонтувати. На щастя, з хуліганством і крадіжками поки не стикалися. Щоб цьому запобігти, поставили камери відеоспостереження. За ними слідкує місцевий охоронець.

Окрім заходів, з 09:00 до 17:00 простір відкритий для тих, хто хоче просто посидіти, почитати книгу. Вхід вільний.

Цього року краєзнавчий музей планує подати нові заявки до УКФ на реалізацію ще двох проєктів: створення залу про національні меншини на Волині, а також збереження нематеріальної культурної спадщини (міфи, легенди). Також є бажання спробувати співпрацювати з Радою Європи та Британською Радою.

Текст: Віта Сахнік
Фото: Ірина Кабанова