 У Колодяжненському літературно-меморіальному музеї Лесі Українки діє
виставка «Луцькі стежки Лесі Українки мовою поштових листівок». На ній
представлені фотокопії поштових листівок з книги Віктора Літевчука „Луцьк у
поштовій листівці, гравюрі та фотографії: альбом-каталог. – Луцьк: Ініціал,
2012. – 288 с.: іл.” Книга зберігається у фондах літературно-меморіального
музею Лесі Українки с.Колодяжне.
На виставці подані фотографії та листівки з видами Луцька, завдяки яким
частково відтворений архітектурний образ міста XIX – початку XX ст., саме того
історичного періоду часу, коли там жила Леся Українка і сім’я Косачів.
Леся Українка називала наш край «укоханою Волинню», а Луцьк в її житті
займав особливе місце. Тут вона написала свого першого вірша «Надія», Луцьк відобразився
у подальшій творчості, тут слухала оповідки та легенди про Луцький замок,
милувалась краєвидами міста.
Інформацію про час проживання родини Косачів у Луцьку подає Ольга Косач-Кривинюк
у своїх спогадах «Перебування Лесі Українки в Луцьку»: «Приказом по
Міністерству Внутрішніх Дел» нашого батька Петра Антоновича Косача 7/XI 1878
року переведено на службу зі Звягелю (Новоград-Волинськ) до Луцька, так само за
предсідателя з’їзду мирових посередників, але вже Луцько–Дубенського. Разом з
батьком до Луцька 1879 р. переїхала й сім’я. Оселилася наша родина в Луцьку
одразу після приїзду в «першому костьольному домі, тобто в мурованому домі
поруч з «кафедрою» на Кафедральній чи Костьольній вулиці недалеко від замка. В
цьому домі ми жили менше ніж рік, а тоді перебралися до оселі в садибі над
самою річкою...».
Тут же, в Луцьку, «почалися найвизначніші у Лесиному житті процеси: там
почалася її творчість, що піднесла її так високо, там почалася страшна недуга,
що занапастила її в розквіті творчості».
Була Леся Українка у Луцьку в 1879-1881, 1890-1891 роках. Місто славилося
своєю архітектурою. Невелике за розмірами, воно компактно об’єднувало в один
ансамбль історичні будівлі – замок, храми віруючих різних віросповідань,
монастирі.
Над містом височів середньовічний готичний замок Любарта, збудований в XIV
ст. Ольга Косач-Кривинюк згадує: «Леся розказувала, що вони з Мишею та з іншими
дитячим товариством дуже любили ходити до руїн Луцького замку... Історію замку
і подій, що в ньому відбувалися, вони добре знали».
До будинку, в якому жили Косачі примикав костел, «кафедра». «До кафедри», –
згадує Ольга, сумлінний біограф своєї сестри, – Леся і любила ходити, бо дуже
кохалася вже й тоді, як і потім усе життя, в органній музиці, і боялася ходити,
бо там були довгі тьмяні коридори і там у нішах сиділи живі монахи, старі,
суворі, або стояли статуї святих, помальовані і вдягнені...».
В 60-их роках XIX ст. місто мало лише дві мощені каменем вулиці з
дерев’яними пішохідними тротуарами, 37 цегляних будинків, решта були
дерев’яними. У 1881 році в Луцьку почала діяти міська дума, яка ставила своїм
основним завданням благоустрій міста.
У 1883 році в Луцьку стояли війська: штаб 11-ї піхотної дивізії, 43-го
піхотного Охотського полку, 33-го драгунівського Ізюмського полку з чотирма ескадронами
і штабом, 1-ша рота 40-го резервного піхотного батальйону; тут знаходилося
управління повітового військового начальника.
Значному економічному піднесенню сприяло відкриття руху товарних потягів на
вітці Київ-Ковель через Луцьк в травні 1873 року. Луцьк з’єднався з багатьма
економічними центрами. У1880 році військове відомство побудувало залізницю
Ківерці-Луцьк. Леся користувалася послугами залізниці, оскільки їй приходилося
часто подорожувати, чи то в справах, чи то на лікування.
У місті діяли державні установи: поліцейське управління, окружний суд,
державна скарбниця, Луцько–Дубенський з’їзд мирових посередників, де служив
батько Лесі Українки. Місто наприкінці XIX ст. жило цікавим духовним культурним
життям. Як писала мати Лесі Українки, Ольга Петрівна, тут порівняно з Звягелем
«було людніше».
У травні 1891 року Леся Українка покинула Луцьк назавжди.
З цього приводу Ольга Косач-Кривинюк писала «... Вже більше ніколи в житті
не довелося їй бути в Луцьку, хоч і жалувала того, бо любила його дуже, як
місто, де пройшло більше як два роки її отроцького життя, як частину, та ще й
столицю її укоханої Волині».
Старовинні листівки, гравюри та фотографії – це ті безцінні джерела, які
дозволяють прослідкувати не лише історію розвитку архітектури міста, але й
життя та творчість талановитих людей.
|