У зв’язку з пандемією COVID-19, Міжнародна рада музеїв ІСОМ (оптимісти) запропонувала у 2020 році музейні події до Міжнародного дня музеїв перенести з 18 травня на 14–16 листопада. Нині, з нагоди відзначення свята, наукові співробітники Волинського краєзнавчого музею започаткували віртуальний проєкт «Як все починалося…», який розповідає про те, хто створював музей, з яких експонатів він починався і не тільки. Отож:
ЯК ВСЕ ПОЧИНАЛОСЯ...
Фото експозиції Волинського музею в Луцьку міжвоєнного часу (джерело Narodowe Archiwum Cyfrowe)
З чого починається музей? Перш за все він починається з ідеї, мрії та наполегливої праці людей. Людей, що вивчали історію, шанобливо збирали артефакти та прагнули донести до нащадків кожну частинку своєї роботи. З часом їхні надбання стали надбанням національного значення. Кожна збірка та музейна колекція – це сторінка історії, написана та дбайливо створена людьми, фанатами своєї справи, для наступних поколінь. Сьогодні, завдяки музейним фундаторам, ми маємо можливість пізнавати нашу історію, побачити та доторкнутися до неї. Саме завдяки цим людям, ми розуміємо, що нам є чим пишатися. Перш за все, музей – це люди, які живуть справою збереження культурної спадщини та популяризації, ентузіасти які не тільки вивчали та зберігали, а й збагачували історичні надбання.
ОЛЕКСАНДР ПРУСЕВИЧ
Олександр Прусевич (1878-1944) – історик, етнограф та музеєзнавець, дослідник природи та історії Поділля та Волині.
У 1900–1905 рр. навчався на геологічному факультеті Московського університету. Під впливом Василя Ключевського зацікавився історією. У 1907–1915 роках був головним зберігачем Кам’янець-Подільського давньосховища.
У 1919 р. Прусевич переїхав до Луцька, де з 1921 р. був інспектором у справах кустарного промислу Волинського округу. За рішенням Товариства краєзнавців і охорони пам’яток минулого Олександр Прусевич був призначений директором новоствореного у Луцьку 16 червня 1929 р. Волинського музею. На цій посаді дослідник пробув до 1932 року і зробив чимало для розбудови музею.
Олександ Прусевич – перший директор музею
Завдяки його особистим контактам, приватними особами до музею були передані зразки вишивок, предмети, плетені з природних матеріалів, ткацтва та інші культурні надбання. Від О. Прусевича особисто надійшли друковані матеріали з історії Волині, вишивка, малюнки волинської кераміки, а також більше 300 пам’яток археології, 20 предметів посуду з Баранівки й Городниці, монети, кахлі, військове спорядження, два фрагменти прикрас із поховання Адама Кисіля з Низкинич.
Під час перебування на Волині Прусевич зробив значний внесок у розвиток музейництва, активно займаючись вивченням природи, історії та етнографії Волинського краю.
Фото етнографічної експозиції Волинського музею в Луцьку міжвоєнного часу (джерело Narodowe Archiwum Cyfrowe)
ЗИГМУНД ЛЕСЬКИЙ
Родина Леських (Зигмунд Леський, перший зліва)
Зигмунт Леський – перший керівник відділу археології Волинського музею. Народився у Варшаві в 1896 р., згодом оселився в с. Коршів на Волині. Леський був відомим колекціонером, збирав археологічні артефакти, волинські писанки та цікавився етнографією.
Науковець провів ряд археологічних досліджень, зокрема спільно з А. Карпінською, відомою польською вченою, розкопав середньовічне городище в Коршеві, а також провели розкопки тілопального могильника римського часу у с. Дерев’яне.
Леського можна вважати «батьком» луцької міської археології. Протягом 1936–1939 рр. під його керівництвом проходили дослідження на вул. Ягеллонській, Королеви Ядвіги, Сенкевича, а також на території цегельного заводу Глікліха, що знаходився на Гнідаві. За результатами робіт в музей потрапили значні колекції середньовічної кераміки.
Зигмунд Леський на розкопках
Одними з найбільш результативних досліджень археолога були розкопки тілопального могильника римського часу у с. Дерев’яне. В ході досліджень Леський виявив 2 поховання вельбарської та два поховання пшеворської культур, носіями яких були германські варварські племена.
Півтораручний меч XIV–XV століття, виявлений в 1934 році у руслі річки Глушець під час меліоративних робіт та переданий в музей.
Меч до наших днів є окрасою музейної експозиції, різні вчені пов’язували його з Європейським з’їздом монархів 1429 року.
Ваза черняхівської культури, II–V ст. Походить з розкопок З. Леського
у с. Кульчин 1930-х рр.
ОЛЕКСАНДР ЯВОРЧАК
 У 1935–1939 рр. етнографічним відділом Волинського музею завідував доктор Олександр Яворчак. Водночас він займав посаду професора державної польської гімназії імені Тадеуша Костюшка в Луцьку (викладав польську мову) та очолював етнографічний напрям досліджень гуманістичної комісії Волинського товариства приятелів наук. Вчене звання доктора філософії в галузі етнографії та етнології він здобув 1933 р. у Львівському університеті.
Як керівник етнографічного відділу Волинського музею О. Яворчак піклувався про поповнення колекції. Особисто здійснював виїзди на торги і ярмарки, у різні населені пункти для збору етнографічних матеріалів. У музейній документації зафіксовано придбання ним 127 гончарних виробів, серед яких були миски, баньки, дзбанки, молочники, модель гончарної печі, ножик дерев’яний та інші предмети, що походили з населених пунктів Сарненського, Здолбунівського, Кременецького повітів Волинського воєводства і представляли різні ремісничі осередки та характерні типологічні групи виробів, які у них виготовлялися.
 
Фото етнографічної експозиції 1930-х років
КАЗИМИР ПШЕМИСЬКИЙ
 Казимр Пшемиський (1882–1941?) – польський палеонтолог, археолог, краєзнавець, педагог. Дослідник Волині періоду XII–XIII століть.
Початкову освіту здобув в чоловічій гімназії, в 1901 році вступив на природничий відділ Варшавського університету. Закінчивши його у 1905 році, Пшемиський вирішує поглибити свої знання з природничих дисциплін і два роки (з 1907 по 1908) навчається у Яґеллонському університеті в м. Кракові.
У вересні 1929 року розпочинається наукова, викладацька, краєзнавча та музейна діяльність Казимира Пшемиського на Волині. Він працював учителем географії у державній гімназії ім. Тадеуша Костюшка у м. Луцьку і тимчасово виконував обов’язки директора новоствореного Луцького музею.
Пшемиський організовував краєзнавчі та туристичні екскурсії для учнів, проводив археологічні та палеонтологічні дослідження волинського краю. Зібрані під час наукових розвідок палеонтологічні та археологічні матеріали вчений передавав до музею. У палеонтологічній колекції Волинського краєзнавчого музею зберігаються скам’янілості та остеологічний матеріал, що надійшли до фондів у 30-х роках ХХ століття. Найцікавіші із них – череп тура та ріг викопаного зубра.
На початку липня 1940 року дослідника заарештували представники органів НКВС і до весни 1941 року утримували у застінках Луцької в’язниці. Останній лист родина отримала із Харківської в’язниці у 1941 році. Місце і час загибелі Казимира Пшемиського невідомі.
ЯН ЮЗЕФ ФІЦКЕ
 Ян Юзеф Фіцке (1909–1940) – польський археолог, краєзнавець, співробітник Волинського музею у Луцьку, дослідник пам’яток археології та давньої історії Волині.
В юному віці зацікавився археологією та брав участь в розкопках на території Малопольщі. З серпня 1936 року Ян Фіцке почав працювати археологом у Волинському музеї в Луцьку, а з початку  1937 року став його головним хранителем.
Протягом 1936–1939 рр. Фіцке проводив активні розкопки по Волині: Луцьку, Торчині, селах Піддубці, Коршів, Жидичин, Маркостав, Берестяни та ін.
Дослідник брав активну участь у роботі Волинського відділу Польського археологічного товариства, сприяв появі на світ історико-культурних та краєзнавчих періодичних видань «Земля Волинська», присвячених історії Волинського краю.
Наприкінці 30-х рр. Фіцке займався впорядкуванням колекції музею князів Острозьких і написанням досліджень, присвячених проблемам розвитку музейництва.
Кам’яні свердлені шліфовані сокири періоду неоліту з розкопок Я. Фітцке
Горщик періоду енеоліту, с. Ляхів, Я. Фітцке, 1939 р.
Горщик періоду енеоліту, с. Амбуків, Я. Фітцке, 20.02.1948 р.
СТЕФАН МАЦКО
 Стефан Мацко (1899–1967) – дослідник флори Волині, один із перших музейників краю, з 1932 по 1939 рік він працював завідувачем відділу природи Луцького музею. Стефан Мацко творець перлини природничої колекції музею – гербарію, який носить його ім’я.
З 1932 по 1939 року Стафан Мацко жив у Луцьку, працював викладачем природничих дисциплін у державному ліцеї ім. Т. Костюшка. Викладацьку роботу поєднував із науково дослідницькою та громадською. Він був організатором Волинського наукового товариства, керівником його наукової ради. Як делегат Державної ради охорони природи від Волині Мацко постійно проводив природоохоронну роботу в краї.
Збором гербарної колекції видатний ботанік займався з 1925 по 1938 роки на території Волинської, Рівненської Тернопільської областей, а також у Польщі – в Татрах і Бескидах. Гербарій складається з 3385 зразків, з яких 3075 аркушів судинних рослин, 70 мохів та 240 лишайників. До складу колекції входять 60 видів рідкісних рослин, з них 33 види занесені до нового видання Червоної книги України.
 
«Всі мої наукові ботанічні матеріали, які знаходяться в Луцькому музеї, хай там і лишаються. Думаю, що так буде найкраще, з них, при можливості, скористаються волинські ботаніки», – писав Стефан Мацко в листі до Волинського краєзнавчого музею.
ЯКУБ ГОФМАН
 Якуб Гофман (Гоффман) (1896–1964) – польський громадський діяч, історик, краєзнавець і педагог, дослідник історії та культури Волині.
У 1924 р. польська Президія охорони пам’яток доісторичної доби призначає його уповноваженим з державної охорони доісторичних пам’яток на території Волинського воєводства.
З 1928 по 1935 рр. Гофман був головою Волинського округу Польської вчительської спілки та одним із засновників і організаторів Волинського товариства приятелів науки в Луцьку (1935), редактором «Польського словника біографічного» (1935–1938).
У другій половині 30-х рр. Гофман був редактором і видавцем регіонального науково-популярного видання «Річник Волинський» («Rocznik Wołyński»), до 1939 року випустивши 8 томів. У 1940 році після встановлення на землях Західної України радянської влади Якуб Гофман був арештований і відправлений на заслання. З 1951 року проживав у Великобританії, помер у Лондоні 27 грудня 1964 р.
Далі буде...
|