29 травня у Волинському краєзнавчому музеї відбулись чергові «Музейні посиденьки» на тему: «Чому луцький слоник залишився один?» або «Забуті пам’ятники міста Луцька».

   Ідея зустрічі – обговорити не лише втрачений масив луцьких пам’ятників та скульптур, а й питання збереження ряду міських творів монументального мистецтва, котрі перебувають на межі зникнення.

   Молодший науковий співробітник відділу науково-освітньої роботи Людмила Завада зазначила, що пам’ятники як знаки колективної пам’яті несуть у собі певний код, котрий здатна розшифрувати лише певна спільнота людей – носіїв спільної інформації. Цим активно користувались у радянський час, встановлюючи повсюдно однакові пам’ятники, культивуючи ті самі цінності та ідеї, приналежність до «великої комуністичної спільноти». Інша радянська практика – «організоване забуття», коли певні історичні події замовчувались, відтіснялись чи взагалі стирались. І це також відображено у монументальному мистецтві.

   Старший науковий співробітник відділу новітньої історії Оксана Важатко розповіла про луцькі пам’ятники від найдавніших часів до останньої квітневої події знесення пам’ятника Бойку.

   Під час зустрічі обговорювали різні періоди історії, пов’язані з монументальним мистецтвом Луцька. Зокрема, цікавими подробицями про найдавніші зразки міського зодчества поділився з присутніми історик, начальник відділу охорони культурної спадщини управління культури Луцької міської ради Петро Троневич.

   У ході дискусії виринали і зовсім несподівані факти. Так, головний хранитель фондів музею Наталія Пушкар розповіла, що у 1982 році у дворі прокуратури викопали погруддя Пілсудського, яке, імовірно, ще в кінці тридцятих років розташовувалося у міському парку. На деякий час погруддя відвезли у музей, але потім влада «схаменулась», і скульптуру змусили повернути назад.

   Провідний науковий співробітник відділу новітньої історії Сергій Лис зауважив, що, крім політично-ідеологічних пам’ятників, Луцьк може по праву пишатись казково-міфологічними шедеврами авторства місцевого скульптора Миколи Голованя. Щоправда, стан збереження тих із них, котрі встановлені в Центральному парку культури і відпочинку імені Лесі Українки, вселяє тривогу.

   Волонтер, керівник громадської організації «Креативний простір «Озерний вітер» Сергій Рижков висловив переконаність, що подібні випадки не слід ігнорувати, пообіцявши особисто порушити це питання перед міською владою.

   Завершились «посиденьки» обговоренням проблематики збереження історичних та культурних пам’яток рідного міста, а також значення особистої відповідальності та небайдужості до цього процесу кожного громадянина.

Фото Л. Максимова