Сьогодні виповнилося десять років як відійшла у Вічність відома волинянка, краєзнавиця, майстриня аматорського кіно та художньої фотографії Ірина Олександрівна Левчанівська (1913-2011).

Серед колекцій, які зберігаються у Волинському краєзнавчому музеї, є особистий фонд Ірини Левчанівської. До нього входять документи, рукописи, родинні фотографії, грамоти, книги авторки з дарчими написами, фотоальбоми, які розповідають про історію міста Луцька, матеріали про її життя і творчість, передані до музею самою мисткинею.

Музейний фонд Ірини Левчанівської продовжує поповнюватися. От і нині, напередодні сумних роковин, Волинському краєзнавчому музею було передано письмове приладдя, подароване Іриною Олександрівною Левчанівською кандидатці історичних наук, доцентці кафедри всесвітньої історії факультету історії, політології та національної безпеки Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Лесі Петрівні Шваб, яка тісно спілкувалася з нею та підтримувала її в останні 10 років життя. Речі належали батькам Ірини Олександрівни. До дня пам’яті Ірини Левчанівської, пані Леся вирішила передати приладдя до музею.

Волинський краєзнавчий музей щиро вдячний Лесі Петрівні Шваб за безцінні для історії Волині речі, за збережену пам’ять про нашу знану краянку та її родину.

Поки ми пам’ятаємо про тих, хто пішов у засвіти, вони залишаються з нами…

Довідково:
Ірина Олександрівна Левчанівська народилася 17 листопада 1913 року в селі Линів, нині Локачинського району. В родині Ірининого дідуся Карла фон Гродзінського, яка поєднала німецьку та російську кров, панував культ освіти і культури. В такій же атмосфері Олена та Олександр Левчанівські виховували і свою єдину донечку Ірину. А ще змалку прищеплювали їй почуття патріотизму і вільнодумства.

Мати Ірини Левчанівської, Олена, була першою жінкою-сенаторкою Речі Посполитої від Волині (1922–1927) – працювала у Комісії закордонних справ, в Українському парламентському клубі. Вона відстоювала політичні, культурні і соціальні права українців. Її пристрасні промови на захист місцевого населення звучали на високих зібраннях у Празі, Парижі, Женеві, Подєбрадах. А ще Олена та Олександр Левчанівські були активними членами «Просвіти».

Олена та Ірина Левчанівські, Луцьк, 1923 рік / Ілюстрація з книги І. Левчанівської «СЕНАТОРКА», Львів-Дубно-Луцьк, 2004.

Перша світова війна вирвала Гродзінських та Левчанівських з рідного маєтку, що опинився на прифронтовій території, і перетворила в біженців. Вісім перших років свого життя маленька Ірина провела у мандрах – у Петербурзі, Ніжині, Могилеві, Гомелі, Житомирі, Кам’янці-Подільському, Чорткові, Львові, Ковелі… Коли сім’я повернулася додому, побачила спалене село і зруйнований маєток. Довелося оселитися в Луцьку.

Восени 1921 року Іринка стала ученицею Луцької Першої української школи, яку 1923 перетворили на польську жіночу № 4. Батьки негайно забрали дівчинку і віддали до Луцької української гімназії. Ірина відвідувала «Пласт», школу танців відомого хореографа Василя Авраменка, брала участь у багатьох мистецьких патріотичних заходах, які проводила «Просвіта». Заочно закінчила Українську господарську академію у місті Подєбради (Чехія).

Після Другої світової війни працювала економістом Луцького маслопрому, з 1960 року – кіоскером в облкниготорзі, військторзі, облспоживспілці. Поза цими скромними посадами вирувало цікаве творче життя: Ірина Олександрівна, яка ще від мами перейняла захоплення фотографією, стала активною учасницею фотоклубу «Промінь», створювала аматорські фільми у кіностудії «Волинь». Багато її робіт відзначені нагородами на престижних конкурсах та фестивалях. Головне ж – усі ці роки Ірина Левчанівська зберігала документи, які стосувалися життя і діяльності її батьків, засвідчували важливі події, що відбувалися на волинських теренах.

Особливо активною стає творча і краєзнавча діяльність Ірини Левчанівської після проголошення незалежності України. Вона – учасниця багатьох науково-краєзнавчих конференцій, наполегливо веде пошук слідів матері, про яку після того, як її 1939 року забрали енкаведисти, нічого не було відомо. Як вдалося з’ясувати, сенаторку Речі Посполитої від Волині, українську патріотку Олену Левчанівську розстріляли 1940 року разом з великою групою інтелігенції.

У червні 1997 року радник канцелярії сенату Республіки Польща Ярослав Завадський через Інститут дослідів Волині у Канаді роздобув адресу Ірини Левчанівської і звернувся до неї з проханням надіслати копії документів, що стосуються її мами, до архіву сенату. Це прохання пояснив тим, що увесь архів сенату було знищено під час Другої світової війни. А влітку 1999-го року маршалок сенату Аліція Гжеськов’як запросила Ірину Олександрівну на урочисте святкування десятиліття з часу відродження сенату. Ірина Олександрівна не змогла поїхати до Польщі, але надіслала вітального листа.

З-під пера Ірини Олександрівни одна за одною з’явилися книжки «Далеке і близьке», «Згадалось мені», «Сенаторка», «Ще не забулося», а також два фотоальбоми «Луцьк у 50-х роках ХХ століття на світлинах Ірини Левчанівської» і «Мій кольоровий Луцьк». У цих виданнях – багатий краєзнавчий матеріал, що проливає світло на «білі сторінки» історії Волині.

Ірині Левчанівській – 95. Луцьк. Палац культури. 27.11.2008 р.

Серце Ірини Олександрівни зупинилося в неділю 1 травня 2011 року, на 98-му році життя. Поховали її на старому цвинтарі, що на вулиці Рівненській в Луцьку, поряд із могилою батька.

Сергій Лис

_________________________

Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2013 рік / упр. культури і туризму Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд. Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2012. – С. 145–146.

Відео UA: Волинь: