Весняний квітучий Луцьк захоплював багатьох художників. Один із таких – Гаврило Остапенко (1892–1971), біографія якого невід’ємно пов’язана із нашим містом. Побачити красу Лучеська в яскравих барвах молодої зелені, буянні бузку можна тут – на репродукціях творів художника.

Це, лишень, маленька частина великої збірки образотворчого мистецтва Гаврила Остапенка у колекції Волинського краєзнавчого музею. Її було передано на зберігання у фондових запасниках музею родиною митця у 1972-му році.

Довідково:
Гаврило Никифорович Остапенко (1892–1971) – волинський художник-аматор і педагог. Він народився 26.03.1892 року в станиці Маріїнській I Донського округу. У 1895 році родина Остапенків переїхала до Ковеля. У 1914 році він закінчив навчання на курсі імені князя Володимира Великого художнього училища Одеського товариства образотворчих мистецтв і отримав диплом вчителя малювання та чистописання у середніх навчальних закладах. Працював викладачем графічних мистецтв у Ковельському чоловічому вищому початковому училищі. Приїхавши до Луцька у другій половині 1920-х років, працював вчителем малювання у гімназії імені Т. Костюшка, землеміром в Окружному земельному управлінні (до 1939 року), у 1940-х роках – у школах №1 та №3, а відтак – у педагогічному училищі та педагогічному інституті. У післявоєнний час працював у музеї, брав участь у роботі державної комісії з оцінки збитків, завданих війною музейним фондам. У 1947 році він викладав малювання у студії образотворчого мистецтва. Помер у Луцьку.

Мистецтво та педагогічна діяльність стали незмінними оберегами та головним змістом життя Гаврила Остапенка. Не здобувши фаху художника (початок І Світової війни зруйнував його плани про вступ до Петербурзької академії мистецтв), він невтомно працював, самостійно студіюючи прийоми академічної школи. В творчості митця гармонійно поєдналися принципи реалістичного мистецтва, прийоми імпресіонізму із виражальною мовою самодіяльного мистецтва. Там, де йому не вистачало знань у побудові колориту, передачі простору й глибини, допомагали інтуїція та чудовий художній смак. Кожен твір – це взірець трепетного ставлення до творчості, великого бажання працювати, незважаючи на час і обставини.

Краєвиди Гаврила Остапенка – це щира і зворушлива колористична оповідь художника про рідний край, його красу і гармонію. Невеликі за розмірами, вони вражають безхитрісною та трохи наївною стилістикою, захоплюють особливим ліризмом, а ще – оптимістичним та легким живописом.

Олена Старикова,
старший науковий співробітник Художнього музею