Головна | Статті | Конференції | Анонси | Галерея | Контакти

Волинь туристична

Волинь туристична

,

Агросадиби Волині

,

Туристичні райони

, Волинь, Луцьк, туризм, екскурсії
 



Меню сайту
Пошук
Наші партнери
Музейний простір України
Музейний простір Волині
Історична Волинь
Львівський історичний музей
Рівненський обласний краєзнавчий музей
Житомирський обласний краєзнавчий музей
Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному
Державний архів Волинської області
Волинська обласна організація Національної спілки краєзнавців України
Національна спілка краєзнавців України
ДП „Волинські старожитності” ДП „НДЦ” „Охоронна археологічна служба України” Інституту археології НАН України
Волинська обласна універсальна наукова бібліотека імені Олени Пчілки
Галерея мистецтв „Арт-кафедра”
Сайти музеїв
Волинської області
Форма входу
Логін:
Пароль:
Календар
«  Лютий 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728
Головна » 2018 » Лютий » 9 » У Колодяжненському музеї презентували виставку про чоловіка Лесі Українки
11:38

У Колодяжненському музеї презентували виставку про чоловіка Лесі Українки

Закрити баннер

7 лютого у Колодяжненському літературно-меморіальному музеї Лесі Українки відбулося відкриття виставки «Я писатиму в порозумінні з моїм мужем…», присвяченої 138-ій річниці від дня народження Климента Васильовича Квітки.

На виставці представлені прижиттєві та сучасні видання праць Климента Квітки, окремі розділи розповідають про значення вченого в сучасній науці, його співпрацю з Лесею Українкою.

На відкритті виставки уривок з оповідання Лесі Українки «Над морем» читала Оксана Боярчук, науковий працівник музею «Лісової пісні» в урочищі Нечимне.

Звучали українські народні пісні у виконанні Скулинського фольклорного колективу, який очолює Катерина Барчук.

Довідково:

В українській культурі є багато відомих нам людей. Проте є й такі, про життя і працю яких широкий загал знає мало. Таким є Климент Васильович Квітка – людина високоосвічена, етнограф, фольклорист, музикознавець. У колах науковців про Квітку найперше говорять, як про чоловіка Лесі Українки. Але навіть те, що письменниця обрала з-поміж інших чоловіків зі свого оточення саме Климента Квітку, зайвий раз засвідчує вагомість і непересічність його особистості.

Климент Васильович Квітка народився 4 лютого 1880 року в селі Хмелів теперішньої Сумської області. Батька втратив рано, і мати віддала його, п'ятирічного, на виховання в сім'ю київських міщан Карпових, оскільки не могла утримувати сина. Вони дали йому ґрунтовну освіту. Музики навчався з 7 років у приватних учителів.1897 року закінчив 5-ту Київську гімназію із золотою медаллю. У гімназичні роки навчався й у Музичному училищі Київського відділення Російського музичного товариства по класу фортепіано. Уже в гімназії збирав народні пісні, з 1996 року співпрацював із журналом «Київська старовина». Продовжив освіту в Київському університеті Святого Володимира, де водночас був деякий час концертмейстером хору. 1902 року закінчив юридичний факультет Київського університету. Тоді ж підготував і видав першу збірку записаних ним народних пісень.

По закінченні університету працював в окружних судах у Тифлісі (1902–1905рр.) та Сімферополі (1905–1907рр.).

У листопаді 1898 року Леся Українка читала своє оповідання «Над морем» у літературно-артистичному гуртку Київського університету. На тих читаннях був і студент-першокурсник Климент Квітка.

В одному з листів до матері Леся писала: «Можу сказати так: я не переїду з Кльонею з Тифліса в інше кавказьке місто жити невінчана…».

1907 року Климент Квітка одружився з Ларисою Петрівною Косач, видатною українською поетесою. Повінчалися вони у Київському Вознесенському храмі на Деміївці. Разом перебували в Криму, на Кавказі, в Єгипті, підтримуючи одне одного. Леся називала його любляче «Кльоня». Прихильність до чоловіка видно з листа поетеси до своєї найближчої подруги Ольги Кобилянської:

«Мій хтосічок знає, – що хтось завжди тримався добре з «Квіточкою», але тепер тримається ще ліпше, і тепер уже «Квіточка» зовсім не може без когось жити та і хтось близько до того. Чи то зле, чи то добре, то кожний собі може думати як хоче, але вже воно так. Я не знаю, яка буде форма чи формула наших відносин, але одно певне, що будемо старатись якнайменше бути нарізно один від одного і якнайбільше помагати один одному, – се головне в наших відносинах, а все решта другорядне. Може, не кожний повірив би мені на такі слова, але хтось мені повірить, я знаю».

У 1908 році Климент Васильович разом з Лесею Українкою та О. Сластіоном записав мелодії українських народних дум. Записи з фоноваликів транскрибував Філарет Колесса, який серед інших записів видав їх під назвою «Мелодії українських народних дум» (1910–1913 рр.).

Чимало народних мелодій Климент Квітка записав з голосу Лесі Українки. Вона,будучи хворою, не маючи змоги писати, проспівала своєму чоловікові 225 народних пісень. Климент Васильович видав їх після смерті дружини збіркою «Народні мелодії з голосу Лесі Українки. Записав та упорядив Климент Квітка» (Ч.1. К., 1917 р.; Ч.2, 1918 р.)

З Лесею Климент прожив 6 років. Після смерті дружини з головою поринув у роботу.

З 3 листопада 1917 р. працює товаришем (заступником) генерального секретаря судових справ Української Центральної Ради.

31 березня 1918 р. – призначений на посаду товариша (заступника) міністра юстиції УНР.

В 1918 працює рахівником у місті Юзівці (нині місто Донецьк).

В 1920–1933 рр. Климент Васильович працював в Академії наук Української РСР, де організував Кабінет музичної етнографії (1922 р.).

Одночасно викладав у Київському вищому музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка.

В 1933 р. Квітку звільнили з роботи за політичними звинуваченнями [є версія, що він з однієї роботи перейшов на іншу прямим переводом] й на півтора місяця заарештували. Залишившись без засобів існування та побоюючись нового арешту, переїхав до Москви й розпочав роботу в Московській консерваторії, де читав курс музики народів СРСР (з 1933 р. – професор).

8 лютого 1934 року його знову заарештували в т. званій «Справі славістів», сфабрикованій ОДПУ, й ув'язнили на 3 роки. Відбував покарання у сумнозвістному концтаборі «Карлаг» та Алма-Аті у Казахстані.

13 квітня 1936 року був достроково звільнений і поновлений на роботі в Московській консерваторії. До кінця життя Квітка там працював на посаді професора, завідувача Кабінету народної музики.

З 1936 р. Климент Квітка – керівник фольклорної секції Науково-дослідного інституту при Московській консерваторії, від 1937 р. До 1945 р. і від 1949 р. до кінця житт – науковий керівник заснованого ним же Кабінету вивчення музичної творчості народів СРСР (нині – Науковий центр народної музики ім. К. В. Квітки).

Він був етнографом, фольклористом, музикознавцем, котрий зібрав і записав, зберіг для нащадків шість тисяч народних пісень. Близько двохсот із них використали українські композитори як теми для симфонічно-інструментальних творів. А ще він зумів за півстоліття активної наукової діяльності – це були непрості часи царського, потім – більшовицького панування – видати близько сотні наукових праць.

Вершиною етнографічного шляху К. Квітки є збірник «Українські народні мелодії» (К., 1922 р.), де вміщено 743 пісенних зразки українських пісень.

Не менш відомими є його праці:

  • Ритмічні паралелі в піснях слов'янських народів (1923 р.)
  • Професіональні народні співці і музиканти на Україні (1924 р.)
  • Пісні українських зимових обрядових свят (початок 1940-х рр).
  • Квитка К. В. Избранные труды. В 2 т. Т.1 / Сост. и коммент. В. Л. Гошовского. – Москва: Сов. композитор, 1971 р..– 384 с.
  • Квитка К. В. Избранные труды. В 2 т. Т.2 / Сост. и коммент. В. Л. Гошовского. – Москва: Сов. композитор, 1973 р. – 424 с.
  • К. В. Квітка. Вибрані статті. Ч. 1, 1985 р. Ч. 2, 1986 р.
  • Квитка К. В. Музыкльный фольклор и музыкальная фольклористика на Кавказе: (Из рукописного наследия ученого) / Сост. и коммент. В. Л. Гошовского. – Ереван: Арчеш, 2001 р.– 92 с.

За життя Климент Квітка надрукував 40 досліджень з музичного фольклору, рецензій, збірників народної музики. Наукова ерудиція дозволяла вченому працювати в галузі порівняльного музикознавства не лише всіх слов'янських, а й тюркських та угро-фінських народів, хоча головний інтерес його досліджень зосереджувався на українській народній музиці.

Більшу частину наукової спадщини Квітки становлять новаторські теоретичні розробки з методології дослідження календарних пісень і народної інструментальної традиції. Розробив нову методику польової роботи, теоретичні основи етномузичної соціології та історико-порівняльного вивчення музики етнічно родинних народів (слов'ян, тюрків та інших).

Климент Квітка у своїх працях висвітлював різні питання етномузикознавства: історію народної музики, методи збирання й дослідження фольклорного матеріалу, ритміку та мелодику народних пісень, музичний побут професійних народних співців, народні музичні інструменти, історію музичної етнографії. Учений приділяв велику увагу проблемам і методам історико-порівняльного дослідження фольклору. Свідченням цього є його розвідка «Ритмічні паралелі в піснях слов'янських народів. Ритмічні форми АВВА в будові строфи» (1924 р.) та стаття «Вступні уваги до музично-етнографічних студій» (1924 р.).

У статті «Про історичне значення календарних пісень» Климент Васильович обґрунтував науковий погляд на етномузикологію як історичну дисципліну і ставлення до народних мелодій як історичних документів (не меншої ваги, ніж археологічні знахідки). Польову роботу, фондування записів відносив до першочергових завдань музичної етнографії, яка є галуззю етнографії і водночас – розділом музикознавства.

У 1924 р. Квітка розробив програму для дослідження діяльності та побуту кобзарів та лірників у праці «Професіональні народні співці й музиканти на Україні». Метою програми було залучити широке коло ентузіастів до збирання фольклорних й етнографічних матеріалів.

Йому належить найдосконаліша у світовій етномузикології методика ритмоструктурної типології музичного фольклору. Її сенс полягає в координації музичної фольклористики та історичних дисциплін з метою дослідження проблем етногенезу (походження народів), міграцій народонаселення та асиміляції етносів.

Квітка зробив ряд дуже важливих відкриттів в області походження й поширення первісних звукорядів, хроматизмів, ритмічних архетипів. Велике значення надавав критичному аналізу джерел. Найважливіша праця Квітки – музично-етнографічний і морфологічний опис системи обрядових жанрів східних слов'ян – залишилася незавершеною.

Дослідницький хист Климента Квітки з однаковою силою та новаторством проявлявся у сферах ритміки й форми, ладів народної музики, у критиці й текстології, соціології фольклору, документуванні не лише народних мелодій, а й опрацюванні описів, коментарів, характеристик співаків та інструменталістів, дослідженні народного виконавства (Квітка – основоположник наукового напрямку в етнології – етнофонії).

Критична діяльність Климента Васильовича складається з критики праць і критики записів народної музики (статті «Первісні тоноряди», «До питання про тюрксткий вплив», «Ангемітонічні примітиви і теорія Сокальського», «Порфирій Демуцький», «Фольклористична спадщина М.Лисенка», «Вступні зауваги до музично-етнографічних студій», «Погляд на мій фольклористичний шлях», «Про критику записів зразків народної творчості»).

Діяльність Климента Квітки у 20-х – на початку 30-х pp. сприяла піднесенню всієї української фольклористики на вищий рівень, визначила нові методи дослідження.

До кінця життя Климент Васильович не хотів робити предметом досліджень власні стосунки з Лесею Українкою, що говорить про його неабияку порядність. Ось як різко він писав тоді ще молодому, а згодом знаному літературознавцеві Дмитрові Косарику на його прохання розповісти про стосунки з Лесею Українкою: «Дорогий Дмитре Михайловичу! Коли Ви посилали мені запит щодо біографії Лесі Українки, Вам, певне, не спадало на думку, що Ви причиняєте мені психічну травму. Я не історик літератури, і Леся Українка для мене не предмет об’єктивного наукового досліду. Наперекір сентенції «час – найкращий лікар» – все тяжче, що зв’язане з біографією Лесі Українки, з бігом часу робиться ще тяжчим, і кожен запит щодо її біографії так на мене впливає, що на кілька днів гостро падає здатність до роботи... а потім надовго більшає загальна депресія. Як я жив в Києві, запити були часті, аж на вулиці спиняли не тільки «за довідками», а ще й ставили складні питання про генезу творів, і це було одною з причин, з яких я покинув Київ в такому настрої, щоб не вернутися ніколи, це – одна з причин, з яких я й тепер не можу перестроїти себе так, щоб поворіт до Києва був психічно можливий...»

Квітка прожив тривале життя – 73 роки. Помер він 19 вересня 1953 року, поза Україною, в Москві, куди закинула його доля. Його наукова спадщина залишається актуальною і на сьогоднішній день та на жаль і досі не повністю виданою.

Джерело: Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки

Переглядів: 57 | Додав: administrator | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Зробити безкоштовний сайт з uCoz
Зробити безкоштовний сайт з uCoz