|
Лідія ГРИЦИНА (Луцьк)
З ІСТОРІЇ НАУКОВО-ОСВІТНЬОЇ РОБОТИ ВОЛИНСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ.
СПОГАДИ
70-80-ті роки минулого століття — часи розквіту туризму, і я серйозно захопилася екскурсійною справою. Закінчила курси і вже з 1975 року працювала у Волинському бюро подорожей та екскурсій екскурсоводом, старшим методистом. Роботи було багато. Часто, відповідно до визначеного маршруту, доводилося заводити туристів в музеї.
В 1977 році мені запропонували роботу у Волинському краєзнавчому музеї. Я, звичайно, погодилась. Як і раніше, проводила екскурсії по місту для гостей, різних делегацій, але вже за дорученням обласного управління культури.
За 32 роки роботи в музеї працювала на різних посадах – екскурсоводом, зав. сектором, завідуючою відділом масової науково-освітньої роботи. Коли вперше вийшла на роботу і директор музею О.М.Зарицький повідомив, що, згідно наказу, працюватиму у «масовому» відділі, я трохи розгубилася, слово «масовий» спантеличило, але так назавжди і залишилася тут працювати.
Музей тоді знаходився по вул. Шопена, 7. Приміщення було невелике. Поступово збільшувались фондові колекції, а, отже, виникла потреба значно поліпшити їх зберігання, розширити експозиційні розділи, особливо по сучасності.
Спочатку планувалося побудувати новий будинок. Були навіть підведені підсумки конкурсу на кращий проект. Але через відсутність коштів проект не був реалізований. Залишалося одне – домогтися виділення більшого приміщення. Весь колектив переживав за долю музею.
Було декілька варіантів. Зупинились на будинку з колонами по вул. Я.Галана (тепер Шопена, 20), який був збудований в 1930-31 роках Волинським земельним управлінням і де згодом розташовувалися штаб 5-ої армії, а в повоєнний час Волинський облвиконком і 2-га міська лікарня.
Будинок цей отримали з великими труднощами завдяки зусиллям начальника обласного управління культури М.О.Царенка, секретаря Волинського обкому Компартії України Є.А.Поліванова, дирекції музею, працівників Міністерства культури та багатьох інших зацікавлених людей.
В 1983 році розпочалося освоєння нового приміщення. Поки йшов ремонт, готували тематико-експозиційні плани, ескізи художнього вирішення майбутньої експозиції, працівники відділу масової науково-освітньої роботи займалися звичайною для музеїв роботою: готували пересувні тематичні виставки, читали лекції, проводили різноманітні науково-освітні заходи в різних установах та закладах області. Працювали з ентузіазмом, з надією на скоріше відкриття експозиційних залів.
Однією з форм позамузейної роботи в той час було використання вагону-музею, який курсував, згідно графіка, по основних залізничних станціях Волинської і навіть Рівненської областей. Жителі багатьох населених пунктів, в переважній більшості учні місцевих шкіл, мали можливість ознайомитись з матеріалами різноманітних виставок, прослухати екскурсії, лекції наукових працівників і в школах, і у вагоні-музеї, де науковці по декілька діб жили (по графіку) в спеціально обладнаних купе.
Відкриття нової експозиції Волинського краєзнавчого музею було приурочено до 900-річчя першої згадки міста Луцька в історичних документах. Відбулося відкриття в урочистій обстановці 17 серпня 1985 року Першу екскурсію в день відкриття, для членів бюро Волинського обкому Компартії України, доручили провести мені.
Займала експозиція велику площу – ліве крило першого, увесь другий і третій поверхи. До речі, оглядову екскурсію по всіх відділах, згідно інструкції Міністерства культури, рекомендувалося проводити на протязі 45 хвилин, що вимагало від екскурсовода великої майстерності і досвіду.
Один центральний великий зал на 3-му поверсі був виділений для експонування виставок.
Першою була оформлена виставка ляльок в національних костюмах різних країн з приватної колекції лучанки Є.І.Єрьохіної. Спеціальних меблів ще не було, тож експонати розміщалися на столах, тумбах, подіумах.
Друга – виставка годинників із колекції Б.С.Крижанівського, на якій було представлено 85 пристінних, настінних, наручних, кишенькових та інших рідкісних годинників різних відомих фірм серед. XIX- 60-х років XX ст. з багатьох країн світу – Німеччини, Швейцарії, Франції, Японії та вітчизняного виробництва.
Цю виставку змінила «Російська ікона кінця XVIII — поч. XX ст.» із зібрання Брестського обласного краєзнавчого музею.
Проводити екскурсії по цих незвичайних експозиціях виявилось надзвичайно цікавою справою.
Згодом почали організовувати і інші виставки, не менш цікаві за змістом і формою, як з приватних колекцій, так і з фондів музею.
Після встановлення постійних дружніх прикордонних зв’язків Волинської області з Люблінським воєводством ПНР стало можливим здійснювати обмін виставками, знайомитися з музеями Любліна. Зокрема, в Грубешові одною з перших експонувалася виставка «Волинь Радянська».
Відбувся обмін першими делегаціями. Екскурсії по місту проводилися в супроводі міліцейських машин (спереду і позаду туристичного автобуса), що утруднювало роботу, особливо, коли потрібно було зупинитися біля якогось об’єкту. В салоні автобуса обов’язково були присутні представники обкому чи міському партії.
На той час Волинський краєзнавчий музей мав 8 відділів і філіал —Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки, де час від часу приходилось проводити різноманітні науково-освітні заходи разом з працівниками тих музеїв, які знаходились в різних районах області.
Так, державні музеї Волині брали участь у зльотах колишніх партизанів, що практикується і тепер. Урочисто проходили такі заходи в Лопатенському та Лобненському музеях партизанської Слави, де в роки війни знаходились партизанські стоянки Героя Радянського Союзу Д.М. Медведєва та двічі Героя Радянського Союзу О.Ф.Федорова.
В 1978 році в Лобні відбувся черговий зліт колишніх партизанів з’єднання О.Ф.Федорова. Напередодні вирішено було перебудувати, поновити експозицію музею. На протязі місяця група науковців Волинського краєзнавчого музею під керівництвом директора О.М.Зарицького працювала дружно, натхненно з 6-ї до 24-ї години. Жили в готелі, в Любешові.
З усіх куточків країни з’їхались сивочолі люди. І знову з ними був їхній бойовий командир. Приїхали в Лобну, щоб згадати своє героїчне минуле.
Проводити екскурсію О.Федорову по експозиції, присвяченій бойовій діяльності партизанського з’єднання під його ж командуванням було надзвичайно складно. Олексій Федорович мав не простий характер, і я дуже хвилювалася.
На початку екскурсії учасники зльоту, за звичкою, почали ділитися спогадами, стало гамірно. І раптом прозвучав голос їхнього колишнього командира: «Товарищи, тише! Слушайте экскурсовода!» Запала тиша. Слухали уважно, але з виразу обличчя О.Федорова не можна було зрозуміти, чи все гаразд. Я врешті не витримала і запитала: «Алексей Федорович, я правильно говорю?» Він посміхнувся, підбадьорливо кивнув і всі полегшено зітхнули.
Не обходилося і без курйозів. Коли після екскурсії федорівці зібралися на подвір’ї і на імпровізованій сцені прозвучали виступи, концертні номери, раптом почалася паніка серед охоронців — зникла дружина О.Федорова. Намагаючись не привертати уваги, розпочали пошуки. Виявилось, що вона вирішила, скориставшись відсутністю в музеї відвідувачів, детальніше ознайомитися з матеріалами експозиції.
І ще один приклад того, як проводились масові заходи на урядовому рівні.
В 1970 році в с.Кортеліси Ратнівського району розпочалося будівництво меморіального комплексу по увічненню пам’яті жертв фашизму.
Ще в 1974 році в Будинку культури було відкрито музейну кімнату, яка працювала на громадських засадах. До відкриття меморіалу планувалось створити нову експозицію в окремому будинку. Згідно наказу Міністерства культури УРСР №1228 від 28.12.79р. музей в Кортелісах став відділом Волинського краєзнавчого музею, на який і покладалась вся роботапо його створенню.
Працівникам музею прийшлось терміново здійснювати збір матеріалу, зустрічатись із свідками кортеліської трагедії, записувати їх спогади, розробляти тематичну структуру майбутньої експозиції, вирішувати питання про отримання діорами. До речі, діорама не зовсім відповідала достовірності подій в часі. Трагедія в Кортелісах відбулась у вересні, а дерева в діорамі вкриті весняними квітами. Вона відображала події в селищі Корюківка Чернігівської області, яке також було спалене в роки війни. Часу на створення нової діорами не було, тож погодились на такий варіант. І все ж палаючі будинки, обстановка, відображена в діорамі, справляла велике враження.
Напружена робота над створенням експозиції проводилась десь протягом місяця у досить складних умовах: приміщення не опалювалось, погода була більш ніж прохолодною, час від часу йшов мокрий сніг.
5 травня 1980 року в Кортелісах відбувся урочистий мітинг, присвячений відкриттю меморіального комплексу, створеного за проектом народного художника України О.П.Олейника, М.О.Олейника та архітектора А.Д.Корнєєва.
Для участі в мітингу прибула урядова делегація на чолі з Першим секретарем ЦК Компартії України В.В.Щербицьким. Прибули також гості з сусідніх областей України, Білорусії, ветерани війни, колишні партизани, серед яких і двічі герой Радянського Союзу О.Ф.Федоров.
Того ж дня відбулося і відкриття Кортеліського історичного музею. Мені доручили провести екскурсію.
Після покладання вінка до горельєфа на тему кортеліської трагедії на Меморіалі Вічної Слави в Луцьку В.В.Щербицький прибув на броньованій машині в Кортеліси. Крім урядової делегації, всіх, хто прибув на урочистий мітинг, пропускали по пропусках, навіть музейних працівників.
Мене на мітинг не пустили, закрили в музеї під наглядом праціника КДБ, як мені пізніше сказали. В приміщенні, як і надворі, було холодно. Від хвилювання тремтіли руки. Мітинг тривав довго. Робити було нічого і я вирішила ще раз перевірити, чи добре включається діорама. І тут виявилось, що в отвори розетки хтось вставив два поламаних сірники. Хто, з якою метою це зробив, досі невідомо. Тоді шукати винного було ніколи, хоч багатьом цей «жарт» міг вилитись у великі неприємності.
Ледь встигли впоратись з проблемою, як велика група учасників мітингу зайшла в музей.
Всі дуже змерзли, особливо В.В.Щербицький, який на відміну від інших, які були в шинелях, шкіряних пальто, був одягнений в скромний просторий плащ з синьої тканини.
Екскурсія йшла за планом. Біля стенду, матеріал якого розповідав про партизанський рух на Волині, Володимир Васильович взяв за плечі невисокого кремезного чоловіка і з теплими нотками в голосі запитав: «А с Алексеем Федоровичем Федоровым вы знакомы?» Я ствердно відповіла: «Да, мы встречались…».
Коли група підійшла до стендів експозиції, що характеризували стан речей в повоєнний період — відбудова спаленого села, трудові здобутки радгоспу «Кортеліський» — і я почала: «Нам известно, Владимир Васильевич, что в 50-х годах Вы приезжали на Ратновщину, чтобы помочь…», він перебив і скромно сказав: «А вот этого не надо было», маючи на увазі, свій фотопортрет, але з усього видно було, що був задоволений.
І тут уже було не до запланованого регламенту. Почалося жваве обговорення, що можна зробити в майбутньому для Кортеліс: побудувати басейн, відкрити музичну школу тощо. А потім несподівано, поклавши руку мені на плече, запитав: «Вы давно здесь живете?» Машинально відповіла: «Да, давно». З виразу обличчя присутніх зрозуміла, що відповіла правильно. Всі відповіді заздалегідь були обговорені. Таке питання не передбачалося.
Отже, регламент не було дотримано, а запланована екскурсія була рівно на 20 хвилин і ні хвилиною більше.
Напередодні було декілька генеральних репетицій. Спочатку екскурсію прослухав секретар Волинського обкому партії, потім Міністр культури УРСР С.Д.Безклубенко, а згодом Л.М.Кравчук, який тоді очолював ідеологічний відділ ЦК Компартії України. Відповідальним за проведення екскурсії було призначено В.А.Наконечного, завідувача архівом Волинського обкому партії.
Передбачено було все, навіть те, якими словами вітати В.Щербицького, якими проводжати, зокрема, наприклад, вчили і директора кортеліської школи-інтернат, що дуже ображало і дратувало цю немолоду вже людину. Відтак все пройшло добре.
Деякий час обслуговування урядових делегацій, закордонних гостей в Лобненському та Лопатенському музеях партизанської Слави, Кортеліському історичному музеї доручалося науковим працівникам обласного краєзнавчого музею. Згодом ця практика припинилася.
Але масові науково-освітні заходи в населених пунктах області проводилися постійно — тематичні вечори, усні журнали, КВН. Читали лекції, експонували виставки. Працювати приходилося в різних умовах.
Пригадую, як одного разу взимку проводили тематичний вечір в с.Брани Горохівського району. В клубі було страшенно холодно. Всі, хто був в залі, були тепло одягнені, а ми з Ларисою Гриб у вишитих сорочках з посинілими губами розповідали зі сцени про геніальну Лесю Українку.
Кожного кварталу, а іноді й два рази на квартал, в основному роботу відділу масової науково-освітньої роботи, перевіряли працівники Міністерства культури. Перевіряли цифрові звіти, документацію, сценарії, лекції (їх читали від першої до останньої сторінки).
Існувала практика взаємоперевірки музеїв. Зокрема, мені в складі групи працівників музею та представника Міністерства культури довелося побувати в музеях Миколаївської та Київської областей. В Переяславі-Хмельницькому, в Білій Церкві та деяких інших населених пунктах нам прийшлося працювати невдовзі після аварії на ЧАЕС. Тож почували себе погано. Але на це ніхто не зважав. В роботі по взаємоперевірках брали участь Т.П.Андреєва, В.М.Комзюк, О.В.Нагорна, О.П.Вернидубов, Н.Ю.Пушкар та інші працівники музею. До нас же з перевіркою приїжджали наукові працівники з м.Суми.
З року в рік урізноманітнювались форми і методи науково-освітньої роботи. Зокрема, довгий час в музеї працював гурток юних краєзнавців, членами якого були учні шкіл м.Луцька. Для них проводили екскурсії, читали лекції з історії та природи Волині, знайомили з визначними місцями області. Гуртківці займались також збором краєзнавчого матеріалу.
Активно працював і «Клуб цікавих зустрічей» під керівництвом наукового працівника відділу науково-освітньої роботи Лариси Сафулько.
Постійно розширювались і зміцнювалися зв’язки із закладами та установами у сфері культури та освіти. Зокрема, були розроблені комплексні програми «Музей — вузу», «Музей — СПТУ», «Музей — школі», враховуючи всі напрямки роботи з студентами та учнями: навчальний, загальноосвітний і виховний, організацію вільного часу, а також вікові особливості учнів, їх знання, інтереси, підготовку до сприймання інформації з історії, природознавства, образотворчого мистецтва, літератури тощо.
Для тих шкіл Луцька та області, що віддалені від музею і його відвідування було проблематичним, практикувались, як практикуються і тепер, виїзні заходи, зокрема, експонування пересувних виставок.
В 70-80-х роках музей активно співпрацював з туристичними організаціями. Охочих познайомитися з Волинським краєм було багато. Приїжджали сюди групи з усіх куточків Радянського Союзу – Прибалтики, Ленінграда, Москви, Кавказу, навіть з Далекого Сходу. Приїжджали автобусами, туристичними поїздами.
Йшов час, змінювались працівники відділу науково-освітньої роботи. Лише ми з Ларисою Василівною Гриб, яка нині очолює відділ, працюємо тут з 1977р., тісно співпрацюючи з іншими відділами, знаходячи підтримку і розуміння.
Аналізуючи минуле, розумію, що завжди мала улюблену роботу, яка дала мені можливість зустріти на своєму шляху багато цікавих, талановитих, хороших людей.
_____________________________
Волинський музей: історія і сучасність: Науковий збірник: Вип. 4. – Луцьк, 2009. – С. 38-42.
|