|
Олена Бірюліна (Луцьк)
Постать святого з хрестом.
Нерозгадана агіографічна печатка з луцького братського документу 1619
року
Метою цього повідомлення є уведення до
наукового обігу ще не розгаданої духовної печатки з відомого історичного
документу – договору між старшими і молодшими луцькими православними братчиками
від 1619 р. Із усних консультацій автора з досить широким колом фахівців з
історії Української Церкви стало зрозуміло, що зображена на печатці загадкова
постать святого з великим хрестом в руках поки що не знаходить пояснення.
Православне Братство в Луцьку організувалось
у 1617 р. Про це засвідчив його перший ктитор (опікун) о.Герасим Микулич в
своєму передсмертному тестаменті від 23 серпня того ж року: «А братству которое
ся тепер у нас фундует в Луцку дарую речи тые…»1. Цим самим роком
датується перший лист братського каталогу імен «братий еже о Христѣ обрѣтающихся в градѣ
Луцкомъ»2. 20 лютого 1619 р. польський король Сигізмунд III для «Братства Милосердъя» в Луцьку
видав дозвільну грамоту на побудову шпиталю, церкви і школи.
Наступний за хронологією братський документ
датується 1 вересня 1619 р. Це договір, в якому старші братчики – «обиватεлε
воεводства волынского», «намεйших панов братіи нашεй панов мεщан Луцких»
уповноважують наглядати за будівництвом братських інституцій. Документ
достатньо добре відомий дослідникам, доступний як за неодноразовими
публікаціями3 так і в оригіналі4. Окрім текстової частини
він містить 38 паперово-воскових печаткових відтисків (у три ряди) і 46
підписів (умовно у п’ять рядів; лише один підпис не прочитаний), проставлених
симпатиками братства. Власне, чітко читаються лише 7-8 шляхетських особових
печаток. До них уже привернута увага фахівця6.
Окрім печаток світських братчиків на
документі відтиснуті печаті духовних осіб, про що засвідчують підписи. Перша,
із зображенням гербу «Курч», належала о.Ієзекіїлу Курцевичу, архімандриту
Терехтемирівського (козацького) монастиря. Під нею є власноручний підпис
печатаря. За формою печатка чотирикутна, з позначеннями ініціалів (?) в
горішній частині. «Курч» – родовий герб князівського роду Булиг Курцевичів,
отже архімандрит в цьому випадку використав свою приватну символіку. Друга, на
жаль, має не чітке зображення. Круглої форми, з круговим обідком для напису; в
центрі видно невеликий гербовий щиток. З цього можна зробити висновок, що і ця
печать, хоча й належить духовній особі, але походить з розряду гербових.
Оскільки вона підписана так: «╋ смѣрεнныи іε/ромонах Ісакии», то
найвірогідніше належала о.Ісакію Борисковичу, ігумену Чернчицького монастиря, в
майбутньому луцько-острозькому єпископу (з 1621 р.).
 Ще одна печать, про яку, власне, йдеться у
повідомленні, також належить до духовних сигнетів, але уже з агіографічним
змістом. Єдина з усіх печаток документу ця – не підписана. Розміщена у
верхньому ряду, в центрі, що саме по собі може вказувати на пріорітетність
вибору місця. Вона більша за інших за розміром, круглої форми, розміром 32 мм. Має два кругових
обідка. Текстова легенда печатки розміщена у зовнішньому обідку. Можливо, має
бути текст (титул зображення?) у внутрішньому обідку, однак про це впевнено
сказати важко.На печаті достатньо добре видно обриси
людської постаті, яка обома руками підтримує ростовий чотирираменний
(горизонтальна перекладина на рівні голови) масивний хрест, по діагоналі
обіпертий на праве плече. Довкола голови німб. Обличчя обрамлене бородою.
Постать вписана в центральну площину печатки,
тобто обмежена внутрішнім обідком, але угорі (верхівка хреста і район голови) і
по долу (ступні) виходить за його межі. Фігура виконана у легкому розвороті
вправо і в одночасному динамічному русі (праворуч від глядача). Зображена
босоніж, з промальовкою пальців. Як можна судити з більш-менш чіткого малюнка
нижньої половини, на якому видно одяг, який в протилежну від руху сторону
вільно в’ється рухливими м’якими складками, фігура зодягнена у гіматій.
Через нечіткий відтиск напис по колу печатки
зберігся фрагментарно і тому не складається в смислову конструкцію. Окремі
прочитані літери – «…ИД…СТЪ … СКИ …» – вочевидь належать кирилиці.
Кругова легенда печатки мала б вказати на її
власника/носія. Оскільки напис не прочитаний, то залишається розгадати, хто
ховається за постаттю з хрестом. Але і ця задача також виявилася важкою.
Співставлення вищеописаної іконографії із загально доступним іконографічним
матеріалом не дало бажаних результатів.
Слід звернути увагу на час і обставини
створення братського документу 1619 р. Очевидно для швидшої легалізації
новостворене братство в Луцьку спершу заявило про себе не як активний
опозиційний православний центр, а як братство милосердя. Крім того, свій титул
на честь посвяти братської церкви (Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста
Господнього) братство узяло щойно у 1620 р., відколи отримало грамоту
єрусалимського патріарха Феофана на зведення братської церкви з правом
Ставропігії6. Отже, у 1619 р. навряд чи йшлося про братську печатку.
Важко також ототожнити нашу печатку з
котроюсь із церковних (парафіяльних) печаток луцьких та прилуцьких церков, що
підтримали братство. До таких можна зарахувати Преображенську церкву на
Чернчицях, Вознесенську церкву на Яровиці, Троїцьку в Тростянці, луцькі
Троїцьку і Дмитрівську. По перше, маємо брак свідчень про існування таких
печаток. По друге, титули церков не співпадають з сюжетом вищезгаданої печатки.
В цьому контексті слід думати, що в розглядуваному часі, як і пізніше, сюжет
парафіяльної печаті був пов’язаний із титулом церкви.
Не можна забувати і про те, що на момент
створення документу 1619 р. ще не було офіційно визнаних православних ієрархів,
які в результаті Феофанового висвячення з’явилися щойно у 1620-21 рр. Але,
якраз у зв’язку із останньою обставиною можна припустити, що загадкова печатка
була відтиснута не 1 вересня 1619 р., а дещо пізніше – під час візиту луцького
братчика ігумена Чернчицької обителі о.Ісакія Борисковича до Києва на зустріч з
патріархом Феофаном. Ось як про це повідомляється в патріаршій соборній грамоті
від 20 червня 1620 р. (написаній у Києві): «прийде к нашему смирению велебный
отецъ киръ Ісакий, протосингелъ александрийский, а на сей часъ игуменъ
монастыра Черньчицкого, а намъ знаемый и велице милый, чоломъ намъ бивъ отъ
людей благочестія нашого старожитъное вѣры …, а меновите отъ ихъ милостей
урожоныхъ панов шляхты руское и обывателей волынскихъ, купно же и гражданъ
Луцъкыхъ собрания и братства…»7. Щоби підтвердити створення братства
в Луцьку і, заодно, підкріпитися авторитетом його членів Борисковичу мабуть
знадобилося де-факто продемонструвати патріархов автентичний акт 1619 р. Тоді й
міг з’явитися ще один відтиск, наприклад, якоїсь уповноваженої особи з оточення
патріарха. Як відомо, у свиті Феофана був екзарх Константинопольського
престолу, архімандрит головної церкви у Константинополі Арсеній. Також відомо,
що і Феофан, і Арсеній засвідчили своїми печатями відзначений вище соборний
патріарший лист від 1620 р. Однак про сфрагістичні символи тодішніх гостей з
далекого Константинополя нам не відомо.
Залишається сподіватись, що залучення
дослідників сакрального мистецтва до вивчення постаті святого на сфрагістичній
пам’ятці з луцького документу дозволить її атрибутувати.
1. Центральний державний
історичний архів України у Києві (далі ЦДІАУК), ф.25, оп.1, спр.108,
арк.310а-310б зв.
2. Памятники, изданные Киевской комиссией
для разбора древних актов. – К., 1898. – Кн.1: Т.1. – 3-е изд. – С. 3-4.
3. Вперше документ опублікував
М. Максимович в альманасі «Киевлянин» за 1841 р., див.: Максимович М.А. О
памятниках Луцкаго Крестовоздвиженскаго братства /Максимович М.А. Собрание
сочинений: В 3-х т. – К., 1876. – Т.1. – С 205-207. Наступні публікації
здійснені у трьох виданнях Київської археографічної комісії: Памятники, изданные Временной комиссией для разбора древних актов. – К., 1845. –Т.1. – С. 9-12; Памятники, изданные Временной комиссией для разбора
древних актов. – К., 1848. – Т.1. – 2-е изд. – С.9-12; Памятники,
изданные
Киевской комиссией для разбора древних актов. – К., 1898. – Т.1. – 3-е изд. –
С.6-8. Аннотацію до документу і перелік імен
підписантів подано у кн.: Каталог колекції документів Київської археографічної
комісії 1369-1899 /Упоряд. Я.Р. Дашкевич, Л.А. Проценко, З.С. Хомутецька. – К.,
1971. – С.40.
4. ЦДІАУК, ф.220, оп.1, спр.98,
арк.1-2.
5. Див.: Алфьоров О.,
Однороженко О. Українські особові печатки XV-XVII ст. за матеріалами київських
архівосховищ. – Харків, 2008.
6. Памятники, изданные Киевской комиссией
для разбора древних актов. – К., 1898. – Кн.1: Т.1. – 3-е изд.– С.8-11.
7. Там само. – С.8-9.
______________________________
Волинська ікона: дослідження та реставрація. Науковий збірник. Випуск
16. Матеріали ХVI міжнародної наукової конференції, м.Луцьк, 4 – 5 листопада
2009 року. – Луцьк, 2009. – С. 215-216.
|