|
Ольга АНТОНЮК (с. Колодяжне на Волині)
КОЛОДЯЖНЕНСЬКИЙ ЛІТЕРАТУРНО-МЕМОРІАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ЛЕСІ
УКРАЇНКИ – ВІД ВИТОКІВ ДО ШИРОКОГО РОЗВИТКУ
Літературно-меморіальний
музей Лесі Українки в с. Колодяжне нині потужний осередок науки, культури,
просвітництва, його колектив веде наукову, збиральницьку і фондову роботу.
Протягом року музей приймає більше 30 тис. відвідувачів, які душею і серцем
линуть туди, де поетеса черпала наснагу для своєї творчості, у те кубельце,
берегинею якого була колись гостинна Олена Пчілка. З того часу минуло більше
століття, і садиба пережила складний період. У 40-х рр. ХІХ ст. було втрачено
її цілісність, зруйновано основний будинок родини, розпродані Миколою Косачем
два літні будинки. А після закінчення Другої світової війни реальним виявом
поваги волинян до долі та творчості поетеси-землячки Лесі Українки стало
збереження і відтворення у прижиттєвому вигляді меморіальних споруд та місць.
13
липня 1949 р. газета "Радянська Волинь" повідомила: "Велике
радісне свято відбулося в неділю, 10 липня, в колгоспному селі Колодяжному.
Навіть дощ, що протягом дня неодноразово щедро проривався з важких сірих хмар,
не перешкодив торжеству з приводу відкриття пам'ятника великій українській
поетесі – відбудованого Лесиного "білого" будинку... Віднині "Лесин
білий будинок" в селі Колодяжне став пам'ятником-музеєм великій
українській поетесі Лесі Українці на Волині". Саме ця знамення дата стала
початком історії музею Лесі Українки в Колодяжному, який пройшов довгий та
складний шлях становлення.
Хто
ж упродовж понад 60 років волею долі виконував роль берегинь музею, з року в
рік сприяв успішному розвитку установи, з дня у день віддавав належну шану
пам'яті поетеси та доносив велич її творчості до нащадків?
Тому
що музей Лесі Українки у Колодяжному було відкрито на громадських засадах і
штатний працівник був відсутній, то обов'язки екскурсовода понад 10 років
виконував сільський бібліотекар.
Наказом
№ 63 по Ковельському райкультвідділу від 7.02.1949 р. з 25.12.1948 р. на посаду
завідувача бібліотекою с. Колодяжне було призначено Кошелюк Ніну Зіньківну.
(Тут і далі використано архіви Ковельського райвідділу культури і Волинського
краєзнавчого музею, усні розповіді колишніх музейних працівників). Саме вона
була першою з тих, хто безпосередньо був залучений до діяльності музею.
Кошелюк
Н.З. народилася 11 листопада 1928 р. у с. Колодяжне. Тут закінчила чотири класи
сільської школи. Працювала завідуючою сільською бібліотекою, ланковою, пізніше
завідувала сільським дитячим садочком у с. Колодяжне, де живе й досі. Заміжня,
має сина.
Напередодні
відкриття будинку-музею Ніна Зіньківна допомагала в оформленні першої
експозиції музею, що розмістилася в одній з кімнат Лесиного будинку. Експозиція
була, власне, виставкою фотознімків з життя Лесі Українки, які були оформлені
традиційно для того часу: в багетових рамочках, під склом. Ніна Зіньківна
пригадує, як вона, 21-річною дівчиною, уважно, за експозицією вивчала біографію
видатної поетеси та намагалася якомога глибше розкрити її перед відвідувачами.
На
жаль, спеціальної освіти Кошелюк Ніна не мала, а продовжувати своє навчання не
було змоги, а тому наказом № 82 по Ковельському райкультвідділу від 5 вересня
1949 р. на посаду завідуючої сільською бібліотекою с. Колодяжне була направлена
Скрильникова Марія Пилипівна.
Скрильникова
М.П., в одруженні Кімлайчук, народилася 6 серпня 1927 р. в с. Орловка
Запорізької області. Там здобула середню освіту. Згодом закінчила
Мелітопольський культосвітній технікум і приїхала за направленням працювати на
Волинь, у Колодяжне. Завідувала сільською бібліотекою, згодом районною, з 1960
р. – бібліотекар приклубної бібліотеки. В Колодяжному вийшла заміж, народила
двох дітей, мала онуків. Померла 20 липня 2010 року. Марія Пилипівна була
залучена і до роботи музейного закладу. Вона завжди сумлінно ставилась не лише
до обов'язків бібліотекаря, а й до виконання своїх громадських доручень:
проводила екскурсії, займалася господарською роботою, пов'язаною з музеєм Лесі
Українки.
Це виявилося нелегкою справою, адже у всьому
відчувався відгомін недавньої війни: і в тому, що не був повністю був
відбудований Лесин "білий" будинок і в спустошенні навколишньої
території, де раніше ріс сад і ліс.
Марія
Пилипівна пригадувала цей складний період, коли все доводилося робити своїми
силами, бо влада коштів не виділяла. Це і ремонт даху "білого"
будинку, який протікав; це і відтворення меморіальності: висадка квітів на
території садиби, що росли за Лесиних часів, (любисток, мальви, півонії,
барвінок та ін.); та ще й потрібно було повністю насадити фруктовий сад, а по
периметру садиби посадити липи, тополі.
Окрім
господарських клопотів, в обов'язки Марії Пилипівни входило екскурсійне
обслуговування як поодиноких відвідувачів, так і груп екскурсантів, які
прагнули дізнатись більше про життя та творчість Лесі Українки. І в цьому їхні
бажання задовільняла звичайна бібліотекарка, яка, виконуючи обов'язки
екскурсовода, хвилювала їхні серця щирими й правдивими розповідями про
письменницю.
Наказом
№ 48 по Ковельському районному відділу культури від 15 червня 1955 р. у Лесиному
"білому" будинку в с. Колодяжне було відкрито районну дитячу
бібліотеку. А наказом № 216 по Ковельському районному відділу культури від 1
лютого 1957 р. з м. Ковеля у с. Колодяжне, в "сірий" будинок було
переведено районну бібліотеку для дорослих. І хоча Марія Пилипівна перейшла
працювати бібліотекарем у "сірий" будинок, але продовжувала проводити
екскурсії та підтримувати належний стан музею.
Про надзвичайні враження від екскурсій,
проведених М. Скрильниковою та вдячність відвідувачів свідчать записи у книзі
відгуків за 1955-1960 рр., яка зберігається сьогодні в архіві Колодяжненського
літературно-меморіального музею Лесі Українки.
Але
у зв'язку з тим, що районну бібліотеку з Колодяжного у 1960 р. перенесли в м.
Ковель, за наказом № 1 від 4 січня 1961 р. Марія Пилипівна була переведена на
посаду завклубом с. Колодяжне з виконанням обов'язків бібліотекаря приклубної
бібліотеки.
У 1960 р. до штату музею ввели оплачувану
посаду наукового співробітника, а наказом № 71 по Волинському обласному музею
від 31 березня 1960 р. з 1 квітня 1960 р. цю посаду обійняв Струцюк Йосип
Георгійович.
Струцюк
Й. Г. народився 1934 року в с. Стрільці на Холмщині (нині Республіка Польща).
1944 року разом з батьками був депортований в Запорізьку область. З 1946 року
мешкав на Волині, у с. Глинище Рожищенського р-ну. Навчався у Глинищенській
початковій школі, згодом у Копачівській семирічці. Десятирічку закінчив у
Рожищенській середній школі. У 1953-1958 рр. – навчався в Луцькому державному
педагогічному інституті ім. Лесі Українки. Після закінчення працював вчителем у
Білостоцькій середній школі, науковим співробітником у музеї-садибі Лесі
Українки в с. Колодяжне та Волинському краєзнавчому музеї, журналістом,
режисером народної самодіяльної студії. Відомий письменник, він майже 20 років
очолював літературну студію "Лесин кадуб". Видав понад 40 поетичних і
прозових книжок. Першим удостоєний звання лауреата літературно-мистецької
премії ім. А. Кримського, є лауреатом Міжнародної літературної премії ім.
Богдана-Нестора Лепкого, лауреат літературної премії Національної Спілки
письменників України "Благовіст", літературної премії ім. Григорія
Сковороди. Як пригадує сам Йосип Георгійович, на той час, коли йому
запропонували посаду наукового співробітника музею, він працював педагогом. Але
десь у глибині душі він більше схилявся до літературної творчості, тому радо
прийняв пропозицію. І ось уже першого квітневого дня 1960 року він прибув у
Колодяжне, де день відразу розпочався з екскурсії для студентів і викладачів
Львівського університету. Йосип Георгійович мобілізував усі свої знання, а від
самої екскурсії отримав неабияке задоволення. З часом він дедалі більше
розширював свої знання, а драматичні твори поетеси просто приголомшили його
своїм глибинним філософським змістом.
У
музеї-садибі на той час було всього-на-всього зо два десятки фотокопій, кілька
меморіальних речей. Навіть самі будівлі було споруджено нові, котрі мали б
відтворювати старі, ще Косачеві. З тогочасних дерев лишилися хіба що каштани,
посаджені Михайлом Косачем, волоські горіхи та стара груша.
Отже,
аби садиба й музей набули меморіального статусу, було до чого докласти рук.
Йосип Георгійович розпочав зі спогадів старожилів, які згодом записав на
магнітну плівку. Це була копітка робота. Взявся до "відтворення" садиби.
За свідченнями очевидців, схематично наніс на папір ті дерева, які росли тут ще
30-40 років тому. А погожого квітневого дня 1961 р. разом з учнями Любитівської
середньої школи уже садив яблуні на подвір'ї.
Накази
по Волинському обласному музею за 1960-61 рр. свідчать, що Йосип Георгійович
неодноразово відряджався до Луцька та інших міст з метою: обміну досвідом
музейної справи; на курси працівників літературно-меморіальних музеїв; з питань
ремонту музею; для обговорення плану експозиції і для збору матеріалів для
експозиції, - тобто він був надзвичайно активним у музейній справі.
Але
наказом № 60 по Волинському обласному музеї від 8 серпня 1961 р. Струцюк Й. Г.
був звільнений з посади наукового співробітника меморіального музею Лесі
Українки і зарахований у відділ історії радянського періоду Волинського
обласного музею. Й. Г. Струцюк у співавторстві з І. І. Чернецьким став автором
кількох путівників по музею-садибі Лесі Українки у Колодяжному.
Два
роки своєї трудової діяльності присвятила музеєві Лесі Українки Парфенюк
Анастасія Костянтинівна. Наказом № 76 по Волинському обласному музею від 5
жовтня 1961 р. вона була зарахована науковим співробітником будинку-музею Лесі
Українки в с. Колодяжне.
Парфенюк
А. К.(дівоче прізвище Євтушек) народилася 7 листопада 1904 р. в м. Ковелі,
Волинської обл. в сім'ї залізничника-слюсаря. Під час Першої світової війни та
евакуації з 1915 по 1922 сім'я проживала в містах: Уфа, Петроград, Тернопіль,
Вапнярка. Саме у Вапнярці (Хмельницька обл.) у 1922 р. закінчила семирічну
школу. Того ж року сім'я повернулася у м. Ковель. Працювала робітницею на
тютюновій фабриці (1924-25 рр.); була членом, а згодом секретарем товариства
"Просвіта" (1925-1928); інструктором-кореспондентом газети
"Ковельський залізничник", депутатом ЗУНР (1939 р.). У 1940 р.
закінчила педкурси (5 місяців) у Ковелі і працювала вчителем у школі с. Вербка,
Ковельського р-ну, але через хворобу у травні 1941 р. звільнилась.
Під
час Вітчизняної війни та у післявоєнні роки життя випробувало Анастасію
Костянтинівну на міцність: вона працює бібліотекарем у військовому шпиталі
(1941 р.); на колгоспних ланах Кіровоградської, Воронезької, Саратовської
областей, аналізатором маслозаводу (1949-50 рр.); домоуправом (1953-56 рр.). А
останні роки трудової діяльності вона віддала музеєві Лесі Українки у с.
Колодяжне.
Анастасія
Костянтинівна відповідально ставилася до своїх обов'язків, про що свідчать
численні подяки екскурсантів у книгах відгуків 1961-1963 рр. Збирала нові
експонати для експозиції музею, записувала спогади старожилів про родину
Косачів, листувалася з Юрієм Косачем.
Саме
у той час було продовжено роботу над створенням нової експозиції музею: у
"сірому" будинку – літературної, у "білому" – меморіальної.
До роботи були залучені київські художники-оформителі Леонід Євтушенко та Юрій
Кисляченко, а також досвідчені науковці Лариса Скрябінська, директор Київського
літературно-меморіального музею Лесі Українки та науковці цього ж музею.
Таким
чином, тільки в 1963 році вперше була побудована повнопрофільна експозиція
Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки, яка уже
розміщалась у двох будинках. Значно збільшилась кількість відвідувачів. А з
1963 р. Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки став
філіалом Волинського краєзнавчого музею. Цього року розпочалось вшановування
пам'яті поетеси на державному рівні. До 50-ї річниці з дня смерті Лесі Українки
15-17 травня 1963 року на Волині була організована наукова сесія, яка мала
велике наукове і громадське значення і перетворилась на всенародне свято.
Початок цього дійства розпочався саме на території музею-садиби в Колодяжному з
мітингу, присвяченого пам'яті Лесі Українки, в якому взяли участь письменники,
вчені, науковці-дослідники літературної спадщини поетеси. Серед них був і
Максим Рильський. У 1963 р. Анастасія Костянтинівна зустрічала на території
музею-садиби і Олеся Гончара з сім'єю. У зв'язку з виходом на пенсію наказом №
235 від 14 листопада 1963 р. Парфенюк А. К. було звільнено.
Посаду
наукового працівника музею Лесі Українки зайняла Данилюк М.П. і обіймала її
впродовж 5-ти місяців, тому що 15 травня 1964 р. вона пішла у декретну
відпустку. За цим же наказом (№ 71) з 15 травня 1964 р. науковим працівником
музею Лесі Українки стала Ковальчук Олена Миколаївна.
Ковальчук
О.М., в одруженні Пірог – народилася 17 березня 1929 р. в с. Колодяжне в сім'ї
селянина-колгоспника. У 1936-1941 рр. навчалася в Колодяжненській початковій
школі. Подальше здобуття освіти було перерване війною. Лише у 1945 р.
продовжила навчання в школі № 1
м. Ковеля, де закінчила 7 класів. У 1950 р. працювала
завклубом с. Колодяжне. У 1952-1956 рр. навчалася у Ківерцівському технікумі на
курсах підготовки культурно-освітніх працівників, де здобула кваліфікацію
бібліотекаря масової бібліотеки. У 1953-1959 рр. – секретар сільської ради с.
Колодяжне. А вже з 1959 р. стала працювати за фахом – бібліотекарем Ковельської
районної бібліотеки для дорослих. Та доля розпорядилася так, що 25 років свого
життя Олена Миколаївна віддала музеєві Лесі Українки. Нині Олені Пірог майже 83
роки. Вона давно на заслуженому відпочинку, проживає у с. Колодяжне і з великим
задоволенням і щирою усмішкою пригадує усі роки праці у музеї Лесі Українки.
Саме
у ті часи, в кінці 1960-х- на початку 1970-тих, простежується найбільш активне
відвідування музею. До 100-річчя від дня народження Лесі Українки (1971 р.)
було удосконалено музейну експозицію, доповнено її новими матеріалами. У
ювілейний рік музей відвідало 44587 чоловік, для яких проведено 1439 екскурсій.
У наступні роки щорічна кількість відвідувачів становила близько 40 тисяч. Слід
відмітити активність і великий безкорисливий ентузіазм, з яким працювала Олена
Миколаївна. Вона приймала групи екскурсантів і індивідуальних відвідувачів у
будь-який час.
Часто
Олена Пірог підвищувала свою кваліфікацію у музеях Канева, Москви, Львова,
Луцька.
Значно
активізувалась у ті роки лекційна діяльність музею: лекції читалися за межами
музею переважно для трудових колективів, масова робота проводилася разом із
клубом та бібліотекою. Так, щороку 25 лютого в клубі відбувався
літературно-музичний вечір, присвячений дню народження Лесі Українки. Музей
ставав усе популярнішим. Цьому сприяли і путівники (1969, 1971 рр.), авторами
яких були письменники Струцюк Й.Г. (колишній науковий співробітник музею-садиби
Лесі Українки) і Чернецький І.І. Періодично відбувались виступи про діяльність
установи по радіо, друкувалися статті про музей та його колекції в обласних та
районних газетах. Зростали і музейні фонди: станом на 1975 р. музей налічував
779 експонатів, з них 656 основного фонду; музей поповнювався і речами Лесі
Українки та інших членів Косачівської родини.
У
1979 р. на території музею-садиби Лесі Українки було розпочато спорудження
приміщення літературного музею.
Саме
у цей нелегкий період в історії музею завідувачкою його стала Комзюк Віра
Михайлівна.
Комзюк
В.М.(дівоче прізвище Колдуба) народилася 8 серпня 1948 р. в с. Колодяжне.
Здобувши у 1966 р. середню освіту, розпочала свою трудову діяльність
електрослюсарем Ковельського райоб'єднання "Сільгосптехніка". У 1973
р., закінчивши історичний факультет Луцького педінституту, поїхала за
розподілом у село Дольськ Любешівського району, де в місцевій школі викладала
історію та географію. Тут вийшла заміж, але все ж таки рідне село вабило до
себе. І тому, коли в музеї-садибі з'явилась вакансія наукового співробітника,
наважилась повернутись у Колодяжне, щоб присвятити себе улюбленій справі.
Сьогодні
Віра Михайлівна Комзюк, невтомна трудівниця, яка ось уже 32 роки свого життя
віддала музейництву, утвердилась як першокласний дослідник-науковець,
експозиціонер, досягнувши водночас визнання в Україні і на Волині. Свідченням
цього є ряд нагород: Почесна грамота Президента України (1994 р.), звання
"Заслужений працівник культури України" (1994 р.), обласна
літературна премія "Одержимість" (1996 р.), звання "Кавалер
ордена Княгині Ольги ІІІ ступеня" (2009 р.). А восени минулого року їй
присвоєно звання почесного краєзнавця України. Усім цим здобуткам передувала
багаторічна подвижницька праця завідувачки Колодяжненського
літературно-меморіального музею Лесі Українки, яка очолила музей, як уже
зазначалося, у період будівництва приміщення літературного музею. Восени 1980
р. у новобудові відкрилась перша літературна експозиція. А "сірий"
будинок доповнив меморіальну частину. В Колодяжне прибула делегація
письменників на чолі з першим секретарем Спілки письменників України лауреатом
Державної премії ім. Т.Г.Шевченка Павлом Загребельним. Першу екскурсію по
новозбудованій експозиції для почесних гостей провела Віра Михайлівна Комзюк.
Коли
наша держава здобула незалежність, постала гостра необхідність побудови нової
літературної експозиції, адже ідеологія стрімко мінялась. На тендітні плечі
завідувачки лягла наукова, пошуково-збиральницька, фондова та експозиційна
робота. Одночасно доводилось вирішувати організаційні, господарські питання та
тижнями бувати у відрядженнях, але з усім цим вона справилась. І з 1991 р.
музей має експозицію, створену на високому науковому й естетичному рівні, яка з
роками не втрачає своєї актуальності.
Під
керівництвом Віри Михайлівни було удосконалено збір, облік, та збереження
музейних предметів, зокрема, проведена інвентаризація фондів музею. Станом на
1.01.2011 р. тут нараховується 5 тис. 920 експонатів основного і 5 тис. 167
науково-допоміжного фонду. В колекції музею – 105 меморіальних речей, які
належали Лесі Українці та її родині. Лише завдяки комунікабельності і
високопрофесійності завідувачки музею у 1991 р. в Колодяжне надійшло 78 одиниць
меморіального фонду Косачів. А листування з Мар'яном Коцем, повноважним
представником у США з питань повернення в Україну культурних цінностей, принесло
музею близько 800 одиниць архіву Юрія Косача (племінника поетеси).
Результатом
великої науково-дослідницької роботи колективу музею на чолі з завідувачкою є
участь науковців музею у багатьох наукових конференціях (як у стінах рідного
музею, так і за його межами) та ряд статей у наукових збірниках.
Особливої
уваги заслуговує виставкова діяльність музею та організація масових заходів.
Зростає
активність популяризації не лише життя і творчості Лесі Українки, а й усієї
родини. Минулого року на Волині побачили світ два видання: повне видання
українських узорів, зібраних Ольгою Косач-Кривинюк – сестрою поетеси, та
факсимільне видання альбому "Олена Пчілка. Український народний орнамент.
– К., 1876", одним з авторів проектів видань є Віра Комзюк. А до 140-річчя
від народження Лесі Українки науковці музею разом із завідуючою готують нові
видання путівників по музею Лесі Українки, разом з Волинським краєзнавчим
музеєм планують проведення ІV Всеукраїнської науково-практичної конференції
"Леся Українка і родина Косачів в контексті української та світової
літератури".
Популярність
Колодяжненського літературно-меморіального музею садиби Лесі Українки зростає з
року в рік, він став відомим далеко за межами України. Цьому сприяє гостинність
берегині цього дому та його колективу, який вона зобов'язує не просто
працювати, а працювати дуже добре.
_________________________________
Леся Українка і
родина Косачів в контексті української та світової культури. Науковий збірник.
Випуск 4. – Луцьк, 2011. - С.161-165.
|