Жертвоприношення Авраама – популярна тема в українському іконописі. У XIV – XVI ст. цей сюжет входив до циклу сюжетів у клеймах, пов’язаних з діяннями архистратига Михаїла, зрідка Юрія Змієборця. Як самостійна композиція з’являється у XVІІ – XVІІI ст. переважно на пределах у цокольному ряді іконостасу. У волинських храмах майже немає ікон даного сюжету.

Ікона «Жертвоприношення Авраама» XVІII ст.

Матеріал, техніка: полотно, олія
Походження: Свято-Троїцька церква с. Матейки Маневицького району. Експедиція ВКМ 2001 р.
Реставрація: НАОМА, 2017 р , А. Шашкова

Твір волинського народного маляра є своєрідною реплікою картини відомого голландського художника Рембрандта 1635 р., що зберігається в Ермітажі, Санкт-Петербург. У порівнянні з оригіналом на волинській іконі ряд деталей видозмінено, спрощено, відсутні динамізм і експресія.

Сюжет Жертвоприношення Авраамом свого сина Ісаака був покликаний продемонструвати єдність Старого і Нового Заповітів, розуміння принципів християнського віровчення, корені і основи якого можна віднайти у Старому Заповіті. У Книзі Буття (22.1-19) розповідається про те, як Господь, щоб випробувати віру Авраама, наказав йому принести на спалення єдиного сина Ісаака. Вони вирушають до місця жертвоприношення: Авраам на ослі, а Ісаак пішки, несучи дрова для жертовного вогнища. Авраам зв’язав Ісаака, поклав його на вівтар і вийняв свій ніж. У цей момент з’явився ангел і зупинив руку Авраама, сказавши: ”Тепер я знаю, що боїшся ти Бога і не пожалів сина свого”. Авраам подивився вгору і побачив овна, який заплутався у хащах та й приніс його в жертву замість сина. За відданість Господь благословив Авраама всіма благами і сповістив, що від нього народиться великий пророк – Спаситель. Жертвоприношення Авраама сприймалось як принесення Господом у жертву свого сина. Ісаак, який несе дрова – прообраз Христа, який ніс свій хрест на Голгофу. Овен – символ смиренного Ісуса, який прийняв мученицьку смерть, спокутуючи людські гріхи.

Волинська ікона «Жертвоприношення Авраама» вирізняється надзвичайною живописністю. Площинне зображення ікони відступає перед реалістичними тенденціями, ікона наповнюється елементами світськості та життєвості. Сцена розгортається на тлі багатого краєвиду: сірий пагорб порослий травами і кущами, печера у коричневій горі, два великі дерева з розлогими кронами, сіро-жовті хмари на голубому небі. Своєрідний трикутник утворюється червоними локальними площинами: червоний плащ ангела, червона пов’язка на стегнах Ісаака, червоний вогонь у горщику. Горщик намальований як звичайний народний посуд – круглої дутої форми з ручкою. Лики персонажів реалістичні, з правильними рисами, чітко промальовані брови, великі очі, червоні вуста і легкий рум’янець. Прийомами світлотіні автор намагається передати анатомію тіла юнака, хоча у нього не зовсім вдало передана навіть його пропорція (короткуваті ноги, вузькі плечі).

Сцена принесення батьком єдиного сина в жертву задля доказу своєї істинної віри вражала віруючих, які, можливо, не завжди знали цю старозавітню розповідь.

Джерело: Музей волинської ікони