Частина музейних пергаментів повернулась з реставрації, яку протягом 2009 – 2014 рр. здійснили в Національному науково-дослідному реставраційному центрі у Києві. Нещодавно документи були презентовані на виставці «Відреставровані документи на пергаменті і папері з колекції Волинського краєзнавчого музею». Проводили музейний захід джерелознавець, кандидат історичних ннаук Олена Огнєва та завідувач Музею історії Луцького братства Олена Бірюліна. Аудиторію склала студентська молодь – музеєзнавці, документознавці та майбутні історики зі Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки.

   За результатами презентації пропонуємо серію повідомлень з матеріалами краєзнавчих досліджень над окремими документами збірки. На цей раз спинимось на одному з презентованих актів, який вийшов з канцелярії князівського роду Радзивілів.

   Вчені акцентують, що історико-культурний контекст східноєвропейського регіону – Литви, України і Білорусі – був би інакшим, якби не значущий вклад в його розвиток багатьох поколінь родини Радзивілів. Вивчення різноманітного спадку цього роду, як в Україні, так і на Волині зокрема, все ще на часі.

   Акт написаний польською мовою на якісному білому пергаменті розміром 52х75+7,5 см, створений 15 січня 1773 р. в місті Мангейм (Mannheim). Текст оформлений рослинним орнаментом. Видавцем акту став Кароль Станіслав Радзивіл «Пане Коханку», князь на Олиці і Несвіжу. Серед підписантів, окрім видавця, значаться імена запрошених приятелів-печатарів Юзефа Сапеги і Міхала Доманського, а також князівського секретаря Якуба Бернатовича. Печаті відсутні; залишились отвори для їх привішування.

   Візит до німецького Мангейму Радзивіл здійснив під час чергової поїздки до Європи. З подібних вояжів, пов’язаних з перебуванням у свояків, чи відвіданням святих місць, або у зв’язку із замовленнями предметів побуту і мистецтва, задовго до названого князя користались й інші члени родини.

   Як не дивно, але під час тривалих подорожей князь Радзивіл не забував про Олику. В основному тексті акту повідомляється, що через стислість матеріального забезпечення капітулу фарного костелу в Олиці її дідич, себто князь Радзивіл, турбується про покращення становища духовенства й тому переводить олицькій канонії бенефіції (земельні наділи) з інших костелів у своїх дідичних маєтках – з Колок і Ямполя. В наративній частині акту зазначено, що згадані бенефіції первісно надавались колківському і ямпольському костелам «найукоханішою маткою» дарителя – княжною Франтішкою Вишневецькою. Окремо виділено, що прикладом для здійснення такої трансакції послужила вже звершена операція з костелу у Казимирові.

   Із середини XVIII ст. впродовж двадцяти років частину доходів з Колок (тепер селище міського типу Ківерцівського р-ну) Радзивіли направляли на утримання єзуїтського колегіуму у Кременці, а після заборони у 1773 р. в Польщі ордену єзуїтів кошти з цього маєтку магнатами були відправлені для підтримання «волинських Афін» – Кременецькому ліцею. Як бачимо, того ж року частина доходів перейшла на користь олицької колегіати св. Трійці.

   Ямпіль (тепер село Білогірського р-ну Хмельницької обл.), як і Колки, спершу належав до земельної власності роду Вишневецьких, від яких посагом за княжною Франтішкою обидва містечка перейшли до батька «Пане Коханку» – князя Михайла Казимира Радзивіла «Рибоньки». Згаданий в документі Казимирів – сьогодні село Кузьмівка Сарненського р-ну Рівненської обл. – заснований Радзивілами в 1629 р. на оспореній у князів Острозьких землі.

   Варто зазначити, що усі три згадані в акті костели давно зруйновані, зберігся лише колегіальний костел в Олиці, який тепер потребує реставрації і догляду.

   Емоційна ремарка видавця про матір, яка виразно виламується з протокольної канви розпорядчого акту, стосувалась непересічної жінки – Франтішки Урсули Вишневецької, з заміжництві Радзивіл. Відомо, що єдиними синами матері, які доросли віку, були брати-близнюки Януш і Кароль Станіслав. Саме ця пара хлопчиків вінчає друковане в Данцигу на шовку генеалогічне дерево Радзивілів 1742 р., що є перлиною радзивілівського спадку в колекції Волинського краєзнавчого музею. Януш помер у віці 17 років, молодший «Карусь» залишився єдиним спадкоємцем значних маєтків батька і матері.

   Франтішка Вишневецька-Радзивіл увійшла в історію як білоруська польськомовна поетка, жінка-драматург, організатор першого театру в Білорусі (Несвіж). ЇЇ бабця Анна Дольська доводилась тіткою польському королю Станіславу Лещинському і саме цій енергійній жінці приписують посередницьку роль в зносинах Івана Мазепи з поляками напередодні Полтавської трагедії. Подейкують, що перші контакти українського Гетьмана зі змовниками відбувались в Дубно, під час хрестин новонародженої Франтішки. Мазепу запросили в якості хресного батька. Тристоронні таємні змовини, вже з участю шведської сторони, остаточно оформились у 1707 р., коли надісланий Дольською чернець-піар з Любешова приніс Гетьманові договірні листи.

   Залишається додати, що народилась Франтішка Вишневецька – «найукоханіша матка» видавця нашого документу – у Старому Чорторийську, в маєтку своїх батьків Януша Антонія Вишневецького і Теофілії Лещинської. Цей факт давно засвідчений білоруською історіографією, однак серед волинян ці дані ще не поширені. На Волині дівчинка провела дитинство і юність. Шлюб Францішки Урсули з Каролем Станіславом 1725 р. відбувся швидше за все в радзивілівській Олиці; звідси молода дружина пише перші поетичні листи до свого мужа, який швидко по весіллю відправився в свої традиційні мандри.

   Молодіжна аудиторія з інтересом сприйняла такий стиль презентації музейних пергаментів, в якому документ сприймається не тільки як історичне джерело, але і як інформаційний портал, що пов’язує сучасників з минулими поколіннями співвітчизників.

Олена Бірюліна,

провідний науковий співробітник Волинського краєзнавчого музею

Фото Леоніда Максимова

Відео ТРК «Аверс»: